Повторення Закону 2:1—37

2  І обернулися ми та й рушили в пустиню дорогою до Червоного моря, як Господь промовляв був до мене. І кружля́ли ми навколо гори́ Сеїр багато днів.  І сказав Господь до мене, говорячи:  „До́сить вам кружля́ти навколо цієї гори́, — оберніться на північ!  А наро́дові наказуй, говорячи: Ви перехо́дите границі ваших братів, Ісавових синів, що мешкають у Сеїрі. І будуть вони боятися вас, та й ви пильно стережіться!  Не дражнı́ть їх, бо Я не дам вам з їхнього кра́ю місця ані на стопу́ ноги, бо го́ру Сеїр Я дав Ісавові, як спа́дщину.  Їжу купите від них за срібло — і будете їсти, а також воду будете купувати в них за срібло — і будете пити.  Бо Господь, Бог твій, поблагослови́в тебе в кожному чині твоєї руки, знає Він ходу́ твою в цій великій пустині. Оце сорок літ Господь, Бог твій, з тобою, — не відчув ти недостачі ні в чо́му“.  І перейшли ми від наших братів, Ісавових синів, що сидять у Сеїрі, від дороги сте́пу, від Елату, і від Ецйон-Ґеверу. І обернулися ми, та й перейшли дорогою моавської пустині.  І сказав Господь мені: „Не ворогу́й з Моавом, і не драту́й їх війною, бо Я не дам тобі з його кра́ю спа́дщини, — бо Лотовим синам дав Я Ар на спа́док“. 10  Перед тим сиділи в ньому еми, народ великий, і числе́нний, і високий, як ве́летні. 11  Рефаями вважалися й вони, як ве́летні, а моавітяни кличуть їх: еми. 12  А в Сеїрі перед тим сиділи були гореї, а Ісавові сини заволоділи ними та вигубили їх перед собою, та й осіли замість них, як зробив Ізраїль кра́єві спа́дку свого, що дав їм Господь. 13  „Тепер устаньте, і перейдіть поток Зеред“. І перейшли ми потı́к Зеред. 14  А час, що ходили ми від Кадеш-Барнеа, аж перейшли потı́к Зеред, — тридцять і вісім літ, аж вимерло все те покоління військо́вих із табо́ру, як Господь присягнув був їм. 15  Також і Господня рука була на них, щоб вигубити їх із табо́ру аж до решти. 16  І сталося, коли вигинули всі військо́ві і вимерли з-посеред наро́ду, 17  то Господь промовляв до мене, говорячи: 18  „Ти сьогодні прохо́диш моавську границю — Ар. 19  І при́йдеш близько до Аммонових синів, — не нена́видь їх і не драту́й їх, бо не дам тобі спа́дку з кра́ю Аммонових синів, бо Лотовим синам Я дав його на спа́дщину“. 20  За край рефаїв вважався також він, — рефаї сиділи в ньому перед тим, а аммонı́тяни кликали їх: замзуми, 21  наро́д великий, і числе́нний, і високий, як ве́летні. І вигубив їх Господь перед ними, і вигнали їх, і осіли замість них, 22  як зробив Він Ісавовим синам, що сидять у Сеїрі, що заволоділи хореянами перед ними, — і вигнали їх, і осіли замість них, і сидя́ть аж до сьогодні. 23  А аввеїв, що сидять по оселях аж до Ази, вигубили їх кафтори, що вийшли з Кафтору, та й осіли замість них. Перемога над царем Сигоном 24  „Уставайте, рушайте, та й перейдіть потı́к Арнон! Ось — Я дав у твою руку Сигона, царя Хешбону, амореянина, а край його зачни забирати, та й воюй з ним. 25  Того дня Я зачну́ наво́дити страх та жах перед тобою на наро́ди під усім небом, які, коли почують чутку про тебе, то затремтя́ть, і жахнуться перед тобою“. 26  І послав я послів з пустині Кедемот до Сигона, царя хешбонського, з мирними словами, говорячи: 27  „Нехай же я перейду́ в твоїм кра́ї в дорозі, — я піду́ дорогою, не збочу ні право́руч, ні ліво́руч. 28  їжу за срібло продаси мені, — і я їстиму, і воду даси мені за срібло, — і я питиму. Нехай тільки перейду́ я ногами, 29  як зробили мені Ісавові сини, що сидять у Сеїрі, і моави, що сидять у в Арі, аж перейду́ я Йорда́н до того кра́ю, що його нам дає Господь, Бог наш“. 30  Та не хотів Сигон, цар хешбонський, дати нам перейти через свою землю, бо Господь, Бог твій, зробив запеклим дух його, та ожорсто́чив його серце, щоб дати його в руку твою, як сьогодні це ви́дко. 31  І сказав Господь мені: „Ось, Я зачав давати перед тобою Сигона та його край; зачни заволодіва́ти, щоб успадкува́ти його край.“ 32  І вийшов Сигон навпроти нас, він та ввесь народ його, на війну до Ягацу. 33  І дав його нам Господь, Бог наш, і ми побили його й синів його та ввесь його народ. 34  І того ча́су ми здобули́ всі його міста, і зробили закляттям* кожне місто, чоловіків і жінок та дітей, нікого не позоставили ми. 35  Тільки худобу забрали ми собі на здо́бич, та захо́плене в містах, що ми їх здобули́. 36  Від Ароеру, що на березі арнонського пото́ку, і від міста, що в долині, і аж до Ґілеаду не було міста, яке було б сильніше від нас, — усе віддав нам Господь, Бог наш. 37  Тільки до кра́ю Аммонових синів не набли́зився ти, до всього побережжя потоку Яббоку, і до міст гори, та до всього, про що наказав був Господь, Бог наш.

Примітки

Зробити закляттям — винищити до останку.