Приповістей 7:1—27
7 Сину мій, бережи ти слова́ мої,мої ж заповіді заховай при собі,
2 бережи мої заповіді — та й живи,а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
3 прив’яжи їх на па́льцях своїх,напиши на табли́ці тій серця свого!
4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „Мій довı́рений!“
5 щоб тебе стерегти́ від блудни́ці,від чужи́нки, що мовить м’яке́нькі слова́.
6 Бо я визира́в був в вікно свого дому,через ґрати мого вікна́,
7 і приглядавсь до невı́ж, розглядався між мо́лоддю.І юна́к ось, позба́влений розуму,
8 прохо́див по ринку при розі його,і ступив по дорозі до дому її,
9 коли вітере́ць повівав був увечорі дня,у те́мряві ночі та мо́року.
10 Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́,із серцем підсту́пним,
11 галасли́ва та непогамо́вана,її но́ги у домі своїм не бувають:
12 раз на вулиці, раз на майда́нах,і при кожному ро́зі чату́є вона.
13 І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його,безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
14 „У мене тепер мирні жертви, —ви́повнила я сьогодні обı́ти свої!
15 Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі,пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
16 Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, —ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
17 посте́лю свою я поси́пала ми́ррою,ало́єм та цинамо́ном.
18 Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням,любов’ю натı́шимось ми!
19 Бо вдома нема чоловіка, —пішов у далеку дорогу:
20 вузлик срібла́ він узяв в свою руку, —хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
21 Прихили́ла його велемо́вством своїм,обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
22 він ра́птом за нею пішов,немов віл, до зарı́зу прова́джений,
і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув’я́знення,
23 як той птах, поспішає до сı́тки,і не знає, що це на життя його па́стка...
24 А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте,і на слова́ моїх уст уважа́йте:
25 Хай не збо́чує серце твоє на дороги її,не блукай ти стежка́ми її,
26 бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула,і числе́нні всі, нею заби́ті!
27 Її дім — до шео́лу доро́ги,що провадять до смертних кімна́т.
