Числа 11:1—35

11  І став народ голосно нарікати до Господніх ушей. І почув Господь, і запалав Його гнів, — і загорівся між ними Господній огонь, та й пожер їх у кінці табо́ру.  І наро́д став кричати до Мойсея. А Мойсей помолився до Господа, — і погас той огонь.  І він назвав ім’я́ того місця: Тав’ера,* бо між ними горів був Господній огонь.  А збирани́на, що була серед нього, стала вередувати, і також Ізраїлеві сини стали плакати з ними та говорити: „Хто нагодує нас м’ясом?  Ми згадуємо рибу, що їли в Єгипті даремно, огірки й дині, і пір, і цибулю, і часник.  А тепер душа наша в’яне, немає нічого, — тільки ма́нна нам перед очима“.  А манна — як корія́ндрове насіння вона, а вигляд її, — як вигляд кришталу.*  Люди розхо́дилися, і збирали її та мололи жо́рнами або товкли в ступі, і варили в горшку та й робили з неї калачі. А смак її був, як смак олійного коржа́.  А коли роса спада́ла на та́бір, спада́ла й та манна на нього. 10  І почув Мойсей, що наро́д плаче в родинах своїх, кожен при вході наме́ту свого́. І сильно запалав гнів Господній, і в оча́х Мойсеєвих то було зле. 11  І сказав Мойсей до Господа: „На́що вчинив Ти зло своєму рабові, і чому́ я не знайшов милости в оча́х Твоїх, що Ти поклав тягара́ всього наро́ду на мене? 12  Чи я був вагітни́й усім тим наро́дом, чи я його породив, що Ти кажеш мені: Неси його на лоні своїм, як мамка носить ссунця́, до землі, яку Ти присягну́в батька́м його? 13  Звідки мені взяти м’яса, щоб дати всьому цьому наро́дові? Бо вони плачуть передо мною, говорячи: Дай же нам м’яса, і ми бу́демо їсти! 14  Не подола́ю я сам носити всього цього народа, — бо він тяжчий за мене! 15  А якщо Ти таке мені робиш, то краще забий мене, якщо я знайшов милість в очах Твоїх, щоб я не побачив нещастя свого!“ 16  І сказав Господь до Мойсея: „Збери ж мені сімдесятеро люда зо старши́х Ізраїлевих, яких знаєш, що вони старшı́ народу та його наглядачі, і візьми їх до скинії заповіту, і стануть вони там із тобою. 17  І Я зійду́, і буду розмовляти там із тобою, і візьму́ від Духа, що на тобі, і покладу на них, — і вони носитимуть із тобою тягара́ того народу, і не будеш носити ти сам. 18  А до наро́ду скажи: Освятіться наза́втра, і будете їсти м’ясо, бо ви плакали до Господніх ушей, говорячи: Хто дасть нам їсти м’яса, бо добре було нам в Єгипті? І дасть Господь вам м’яса, і ви будете їсти. 19  Не один день будете ви їсти, і не два дні, і не п’ять день, і не десять день, і не двадцять день, 20  але цı́лий місяць, аж поки не ви́йде воно з ваших ніздрів, і стане вам на огиду, бо ви зне́хтували собі Господа, що серед вас, і плакали перед лицем Його, говорячи: Чого це ми вийшли з Єгипту?“ 21  І сказав Мойсей: „Шістсот тисяч піхоти той наро́д, що я серед нього, а Ти сказав: Я дам їм м’яса, і вони будуть їсти місяць ча́су. 22  Чи худоба дрібна та худоба велика заріжеться для них, — і ви́стачить їм? Чи також збереться для них уся морська риба, — і вистачить їм?“ 23  А Господь сказав до Мойсея: „Чи Господня рука буває коротка? Тепер ти побачиш, чи спо́вниться тобі Моє слово, чи ні“. 24  І вийшов Мойсей, і промовляв до того народу Господні слова. І зібрав він сімдесятеро чоловіка зо старши́х народу, і поставив їх навколо скинії. 25  І зійшов Господь у хмарі, та й промовляв до нього, і взяв від Духа, що на ньому, і дав на сімдеся́т чоловіка старши́х. І сталося, як спочив на них Дух той, то вони стали пророкувати, та потім перестали. 26  І зоста́лося двоє людей в табо́рі, ім’я́ одному Елдад, а ймення дру́гому Медад. І спочив на них Дух; а вони були серед записаних, та не вийшли до скинії, і пророкували в табо́рі. 27  І побіг юнак, і промовив до Мойсея й сказав: „Елдад і Медад пророкують у табо́рі!“ 28  І відповів Ісус, син Навинів, Мойсеїв слуга від своєї мо́лодости, та й сказав: „Пане мій Мойсею, — заборонни їм!“ 29  І сказав йому Мойсей: „Чи ти за́здрісний за мене? О, якби то ввесь Господній наро́д став пророками, коли б дав Господь Духа Свого і на них!“ 30  І вернувся Мойсей до табо́ру, він та старшı́ Ізра́їлеві. 31  І знявся вітер від Господа, і навіяв перепелиці від моря, і опустив їх над табо́ром, — як денна дорога туди й як денна дорога сюди навко́ло табо́ру, і коло двох ліктів на поверхні землі. 32  І встав наро́д, і цı́лий той день і цı́лу ту ніч, і цı́лий день назавтра збирали перепели́цю. Хто збирав мало, той зібрав десять хомерів, і порозкладали їх собі скрізь навколо табо́ру. 33  Те м’ясо було ще між їхніми зубами, поки було пожуване, а гнів Господній запалився на народ! І вдарив Господь дуже великою пора́зкою в народ... 34  І названо ймення того місця: Ківрот-Гаттаава,* бо там поховали народ пожадли́вий. 35  З Ківрот-Гаттаави рушили люди до Гацероту, і були в Гацероті.

Примітки

Тав’ера — згарище, погорілище.
В ориґіналі bedolach — може бделій. Септуаґінта дає криштал. Пор. 1 М. 2:12.
Ківрот-Гаттаава — гроби пожадання.