1 Царів 17:1—24
17 І сказав тішб’я́нин Ілля́, з ґілеадських ме́шканців, до Ахава: „Як живий Господь, Бог Ізраїлів, що перед лицем Його я стою́, — цими рока́ми не буде роси та дощу, але тільки за моїм словом!“
2 І було до нього слово Господнє, говорячи:
3 „Іди звідси, й обе́рнешся собі на схід, і сховаєшся при пото́ці Керіті, що навпроти Йорда́ну.
4 І станеться, — будеш ти пити з пото́ку, а кру́кам наказав Я годувати тебе там“.
5 І він пішов, і зробив за Господнім словом: і пішов, й осівся при потоці Керı́ті, що навпроти Йорда́ну.
6 А кру́ки прино́сили йому хліба та м’яса вранці, і хліба та м’яса вве́чорі, а з пото́ку він пив.
7 І сталося на кінці днів, і ви́сох потı́к, бо в краю́ не було дощу́.
8 І було Господнє слово до нього, говорячи:
9 „Устань, іди до Саре́пти сидо́нської, й осядеш там. Ось наказав Я там одній вдові, щоб годувала тебе“.
10 І він устав та й пішов до Саре́пти. І прибу́в він до входу міста, аж ось там збирає дро́ва одна вдова. І він кликнув до неї й сказав: Візьми мені трохи води до посу́дини, й я нап’ю́ся“.
11 І пішла вона взяти. А він кликнув до неї й сказав: „Візьми мені й шматок хліба в свою руку!“
12 А та відказала: „Як живий Господь, Бог твій, — не маю я калача́, а тільки повну при́горщу бо́рощна в дзбанку́ та трохи олії в горня́ті. А оце я назбираю дві полінці дров, і піду́, і пригото́влю це собі та синові своєму. І з’їмо́ ми, — та й помремо́“...
13 І сказав до неї Ілля: „Не бійся! Піди, зроби за своїм словом. Тільки споча́тку зроби мені з того малого калача́, і ви́несеш мені, а для себе та для сина свого зробиш по́тім.
14 Бо так сказав Господь, Бог Ізраїлів:Дзба́нок муки́ не скінчи́ться,і не забра́кне в горня́ті оліїаж до дня, як Господь дасть дощуна пове́рхню землі“.
15 І пішла вона, і зробила за словом Іллі, і їла вона й він та її дім довгі дні, —
16 „дзба́нок муки не скінчи́вся,і не забра́кло в горня́ті олїї“,
за словом Господа, що говорив через Іллю́.
17 І сталося по тих приго́дах, — заслаб був син тієї жінки, господині того дому. І була його хвороба дуже тяжка́, аж духу не позосталося в ньому.
18 І сказала вона до Іллі: „Що́ тобі до мене, чоловіче Божий? Прийшов ти до мене, щоб згадувати мій гріх та щоб убити мого сина!“
19 І сказав він до неї: „Дай мені сина свого́!“ І він узяв його з лоня її, і виніс його в го́рницю, де він сидів, і поклав його на своєму ліжку.
20 І кли́кнув він до Господа й сказав: „Господи, Боже мій, чи й цій удовı́, що я в неї ме́шкаю, учиниш зло, щоб убити її сина?“
21 І витягся він тричі над дитиною, і кли́кав до Господа та казав: „Господи, Боже мій, нехай ве́рнеться душа цієї дитини в неї!“
22 І вислухав Господь голоса Іллі, і верну́лася душа дитини в неї, — і вона ожила́...
23 І взяв Ілля дити́ну, і зніс її з го́рниці додо́лу, і віддав її матері її. І сказав Ілля: „Дивися, — твій син живий!“
24 І сказала та жінка до Іллі: „Тепер то я знаю, що ти Божий чоловік, а Господнє слово в устах твоїх — правда!“
