Євангеліє від Івана 11:1—57
11 В одному селі захворів чоловік, на ім’я Лазар. Це було у Віфа́нії, де жили Марія та її сестра Марта.+
2 Це та сама Марія, яка вилила на Господа пахучу олію і витерла йому ноги своїм волоссям,+ а Лазар, який захворів, був її братом.
3 Тож сестри послали Ісусові звістку: «Господи, твій любий друг хворий».
4 Почувши це, Ісус промовив: «Ця хвороба не на смерть, а на Божу славу,+ щоб через неї прославився Божий Син».
5 Ісус любив Марту, її сестру та Лазаря.
6 Але, почувши, що Лазар хворий, він ще два дні залишався в тому місці, де був.
7 Потім він звернувся до учнів: «Ходімо знову в Юдею».
8 Учні ж сказали: «Учителю*,+ зовсім недавно юдеї хотіли закидати тебе камінням,+ а ти знову туди йдеш?»
9 Ісус відповів: «Хіба день триває не 12 годин?+ Хто ходить удень, той ні об що не спіткнеться, оскільки бачить світло цього світу.
10 А хто ходить уночі, той обов’язково спіткнеться, бо в ньому світла немає».
11 Після тих слів він додав: «Наш друг Лазар заснув,+ і я йду розбудити його».
12 Учні сказали: «Господи, якщо він спить, то одужає».
13 Але Ісус мав на увазі його смерть, хоча вони подумали, що він говорить про звичайний сон.
14 Тоді Ісус прямо сказав: «Лазар помер,+
15 і я радий, що мене там не було, бо тепер ваша віра стане ще міцнішою. Тож ходімо до нього».
16 А Хома, званий Близнюком, звернувся до інших учнів: «Ходімо і ми, щоб померти разом з ним».+
17 Коли Ісус прийшов, то довідався, що Лазар вже чотири дні лежить у гробниці*.
18 Віфа́нія була недалеко від Єрусалима, приблизно за 3 кілометри*,
19 і багато юдеїв прийшло до Марти й Марії, щоб потішити їх після смерті брата.
20 Коли Марта почула, що йде Ісус, то вийшла йому назустріч, а Марія+ залишилася вдома.
21 І Марта сказала Ісусу: «Господи, якби ти був тут, мій брат не помер би.
22 Але навіть тепер я впевнена, що Бог дасть тобі все, чого ти попросиш у нього».
23 Ісус же промовив: «Твій брат воскресне».
24 А Марта сказала: «Знаю, він воскресне, коли настане воскресіння+ в останній день».
25 На це Ісус відповів: «Я — воскресіння і життя.+ Хто виявляє, що вірить у мене, той, навіть якщо й помре, оживе.
26 І кожен, хто живе та вірить у мене, ніколи не помре.+ Віриш у це?»
27 Вона промовила: «Так, Господи, я вірю, що ти Христос, Божий Син, який мав прийти у світ».
28 Після цих слів вона пішла та покликала свою сестру Марію, шепнувши їй: «Вчитель+ тут. Він тебе кличе».
29 Коли Марія почула це, то швиденько встала й побігла до Ісуса.
30 На той час Ісус ще не ввійшов у село, а був там, де його зустріла Марта.
31 Коли юдеї, котрі потішали Марію вдома, побачили, що вона швидко встала й вибігла, то пішли за нею. Вони думали, що Марія йде до гробниці*+ оплакувати брата.
32 А вона прийшла туди, де був Ісус, і, побачивши його, впала йому до ніг та сказала: «Господи, якби ти був тут, мій брат не помер би».
33 Коли ж Ісус побачив, як вона плаче і як плачуть юдеї, котрі були з нею, то й сам тяжко зітхнув* і стривожився.
34 Він запитав: «Куди ви його поклали?» — «Ходімо, Господи, і сам побачиш»,— відповіли йому.
35 І з очей Ісуса покотилися сльози.+
36 Побачивши це, юдеї почали говорити: «Дивіться, як сильно він любив його!»
37 Однак дехто казав: «Невже той, хто відкрив очі сліпому,+ не міг зробити так, щоб цей чоловік не помер?»
38 Знову тяжко зітхнувши, Ісус підійшов до гробниці*,— а це була печера, привалена каменем,—
39 і наказав: «Відкотіть камінь». Тоді Марта, сестра померлого, сказала Ісусу: «Господи, тіло вже, напевно, смердить, бо минуло чотири дні».
40 Ісус її запитав: «Хіба я тобі не говорив, що коли будеш вірити, то побачиш Божу славу?»+
41 Тож камінь відкотили. А Ісус підвів очі до неба+ і промовив: «Батьку, дякую, що ти почув мене.
42 Звичайно, я знаю, що ти завжди мене чуєш, але сказав це заради людей, які стоять довкола, аби вони повірили, що ти послав мене».+
43 Після цих слів Ісус вигукнув: «Лазарю, вийди!»+
44 І чоловік, що був мертвий, вийшов: його руки і ноги були обмотані пов’язками, а лице — обв’язане хустиною. Тоді Ісус сказав: «Звільніть його, нехай іде».
45 Побачивши, що́ зробив Ісус, багато юдеїв, котрі прийшли до Марії, повірили в нього.+
46 Інші ж пішли до фарисеїв і розповіли їм усе, що зробив Ісус.
47 Отже, старші священики й фарисеї зібрали Синедріо́н і сказали: «Що ж нам робити? Адже цей чоловік виконує багато чуд!+
48 Якщо ми його не зупинимо, то всі в нього повірять, а потім прийдуть ри́мляни та захоплять і наш храм*, і наш народ».
49 Тоді один з них, на ім’я Кайя́фа,+ який був того року первосвящеником, звернувся до них: «Ви нічого не знаєте
50 і не зрозуміли: для вас ліпше, щоб один помер за народ, аніж щоб увесь народ загинув».
51 А сказав він це не від себе. Того року він був первосвящеником, тому виголосив пророцтво, що Ісус має померти за народ.
52 Ісус мав померти не лише за народ, але й для того, щоб зібрати разом і об’єднати розпорошених дітей Бога.
53 Тож фарисеї змовились убити його і відтоді шукали можливості це зробити.
54 Тому Ісус вже не з’являвся юдеям відкрито. Він пішов до міста Єфре́ма,+ у місцевість поблизу пустелі, і там залишався зі своїми учнями.
55 Коли наближалась юдейська Пасха,+ багато людей з сіл поприходили в Єрусалим ще перед святом, щоб очиститися згідно з обрядом.
56 Люди шукали Ісуса і, стоячи в храмі, запитували одне одного: «Як ви думаєте, невже він взагалі не прийде на свято?»
57 А старші священики та фарисеї дали такий наказ: якщо хтось дізнається, де Ісус, то має повідомити про це, щоб вони могли його схопити*.
Примітки
^ Або «Раббı́».
^ Або «пам’ятній гробниці».
^ Букв. «приблизно за 15 ста́діїв». Див. додаток Б14.
^ Або «пам’ятної гробниці».
^ Букв. «застогнав у дусі».
^ Або «пам’ятної гробниці».
^ Букв. «наше місце».
^ Або «арештувати».
