Євангеліє від Івана 13:1—38
13 Ісус знав ще перед Пасхою, що надійшла його година+ залишити цей світ і піти до Батька,+ і оскільки він любив своїх, які були у світі, то продовжував любити їх до кінця.+
2 Під час вечері, коли Диявол уже вклав у серце Юди Іскаріо́та,+ Си́монового сина, намір зрадити Ісуса,+
3 Ісус, знаючи, що Батько все віддав у його руку і що він прийшов від Бога й до Бога йде,+
4 встав з-за столу, відклав убік своє вбрання і, взявши рушник, оперезався ним.+
5 Потім Ісус налив у таз води й почав мити учням ноги та витирати їх рушником, яким був оперезаний.
6 Коли ж він підійшов до Си́мона Петра, той сказав йому: «Господи, невже ти будеш мити мені ноги?»
7 Ісус відповів: «Зараз ти не розумієш, що я роблю, але зрозумієш це пізніше».
8 Петро знову сказав: «Ти ніколи не будеш мити мої ноги!» А Ісус промовив: «Якщо я не помию+ твоїх ніг, ти не матимеш частки зі мною».
9 Тоді Си́мон Петро вигукнув: «Господи, помий не лише мої ноги, але й руки і голову!»
10 Ісус же сказав: «Тому, хто обмитий, не потрібно мити нічого, крім ніг, бо він увесь чистий. Ви чисті, проте не всі».
11 Ісус знав, хто його зрадить,+ тому й сказав: «Не всі ви чисті».
12 Після того як він помив їм ноги й одягнув своє вбрання, він знову сів до столу і сказав: «Розумієте, що́ я вам зробив?
13 Ви звертаєтесь до мене: “Учителю” й “Господи”,— і робите правильно, бо так воно і є.+
14 Отже, якщо я, Господь і Вчитель, помив вам ноги,+ то ви також повинні* мити ноги один одному.+
15 Бо я дав вам приклад, щоб ви чинили так, як я вам зробив.+
16 Щиру правду кажу вам: раб не більший від свого пана і посланець не більший від того, хто його послав.
17 Якщо ви знаєте це, то щасливі, коли так робите.+
18 Однак говорю не про всіх вас, бо я знаю тих, кого вибирав. Але це було для того, щоб виконалися такі слова Писання:+ “Той, хто їв мій хліб, повстав проти мене*”.+
19 Розповідаю вам усе заздалегідь, щоб, коли це станеться, ви повірили, що це я.+
20 Щиру правду кажу вам: хто приймає будь-якого мого посланця, той приймає і мене.+ А хто приймає мене, приймає і того, хто мене послав».+
21 Сказавши це, Ісус стривожився* і почав свідчити: «Щиру правду кажу вам: один з вас зрадить мене».+
22 Тоді учні стали переглядатись між собою, не розуміючи, про кого він говорить.+
23 А один з учнів — той, якого Ісус особливо любив,+ — сидів поряд з* Ісусом.
24 Тож Си́мон Петро кивнув тому учневі й запитав: «Скажи, хто це? Про кого він говорить?»
25 І той, прихилившись до Ісусових грудей, запитав: «Господи, хто це?»+
26 Ісус відповів: «Це той, кому я дам шматок хліба, який умочу в миску».+ Тоді він умочив шматок хліба і дав Юді, сину Си́мона Іскаріо́та.
27 І відразу після того, як Юда взяв шматок хліба, у нього ввійшов Сатана.+ Тож Ісус сказав Юді: «Що робиш, роби швидше».
28 Але ніхто з присутніх за столом не знав, чому він так сказав йому.
29 А оскільки Юда мав скриньку з грішми,+ дехто подумав, що Ісус йому говорить: «Купи все, що нам потрібно на свято»,— або щоб він дав щось бідним.
30 Тож Юда, взявши шматок хліба, відразу вийшов; було це вночі.+
31 Після того як він вийшов, Ісус промовив: «Тепер Син людський прославляється,+ і через нього прославляється Бог.
32 Сам Бог прославить його,+ і зробить це зараз же.
33 Дітоньки, я пробуду з вами недовго. Ви будете мене шукати, але те, що я казав юдеям, тепер кажу і вам: “Куди я йду, ви прийти не можете”.+
34 Даю вам нову заповідь: любіть одне одного. Як я люблю вас,+ так любіть одне одного і ви.+
35 Якщо між вами буде любов, по цьому всі розпізна́ють, що ви мої учні».+
36 Тоді Си́мон Петро запитав: «Господи, куди ти йдеш?» На це Ісус відповів: «Куди я йду, зараз ти не зможеш за мною піти, але потім підеш».+
37 Однак Петро сказав: «Господи, чому я не можу піти за тобою тепер? Я готовий навіть життя* своє віддати за тебе».+
38 А Ісус відповів: «Ти навіть життя* готовий віддати за мене? Щиру правду кажу тобі: ще півень не проспіває, як ти тричі зречешся мене».+
Примітки
^ Або «зобов’язані».
^ Букв. «підняв проти мене п’яту».
^ Букв. «стривожився в дусі».
^ Букв. «на лоні».
^ Або «душу».
^ Або «душу».
