Євангеліє від Івана 20:1—31
20 Першого дня тижня, рано-вранці, коли ще було темно, Марія Магдалина прийшла до гробниці*+ й побачила, що камінь уже відкочений.+
2 Тож вона побігла до Си́мона Петра та іншого учня, якого Ісус особливо любив*,+ і сказала: «Хтось забрав Господа з гробниці,+ і ми не знаємо, де його поклали».
3 Тоді Петро і цей учень вирушили до гробниці.
4 Вони побігли разом, але інший учень, випередивши Петра, прибіг до гробниці першим.
5 Заглянувши в неї, він побачив лляне полотно, котре там лежало,+ але всередину не зайшов.
6 За ним прибіг Си́мон Петро і ввійшов у гробницю. Він теж побачив полотно
7 та хустку, якою була обмотана Ісусова голова, тільки вона лежала не разом з пов’язками, а згорнена окремо, в іншому місці.
8 Тоді інший учень, який першим прибіг до гробниці, теж увійшов всередину і, побачивши все це, повірив.
9 Але на той час вони ще не розуміли сказаного в Писанні, що Ісус має воскреснути з мертвих.+
10 Тож учні розійшлися по своїх домах.
11 Однак Марія і далі стояла біля гробниці та плакала. Нахилившись, вона заглянула в неї
12 і побачила двох ангелів+ у білому, які сиділи там, де лежало Ісусове тіло,— один в головах, а другий в ногах.
13 Вони запитали її: «Жінко, чому ти плачеш?» Вона відповіла: «Хтось забрав мого Господа, і я не знаю, куди його поклали».
14 Сказавши це, Марія повернулась і побачила Ісуса, який стояв поряд, але не впізнала його.+
15 Ісус запитав: «Жінко, чому ти плачеш? Кого ти шукаєш?» А вона, думаючи, що це садівник, відізвалася: «Пане, якщо це ти виніс його, то скажи, куди його поклав, і я заберу».
16 Тоді Ісус сказав: «Маріє!» А вона, обернувшись, вигукнула єврейською: «Раббунı́!» (що означає «учителю»).
17 Ісус же промовив до неї: «Не тримайся за мене, бо я ще не пішов до Батька. Піди до моїх братів+ і скажи їм: “Я йду до Батька свого+ й Батька вашого, до Бога свого+ й Бога вашого”».
18 Тож Марія Магдалина прийшла до учнів з цією новиною, говорячи: «Я бачила Господа!» — і переказала всі його слова.+
19 У той же день, перший день тижня, ввечері, учні зібралися разом. Їм з’явився Ісус, хоча зі страху перед юдеями вони були за зачиненими дверима. Він став серед них і привітався: «Мир вам!»+ —
20 після чого показав свої руки та бік.+ Побачивши Господа, учні дуже зраділи.+
21 Тоді Ісус знову сказав: «Мир вам!+ Як Батько послав мене,+ так і я посилаю вас».+
22 Потім, дмухнувши на них, він сказав: «Прийміть святий дух.+
23 Якщо ви простите комусь гріхи, вони простяться, а якщо не простите, то не простяться».
24 А Хома,+ один з дванадцятьох, званий Близнюком, не був з ними, коли з’явився Ісус.
25 Тож решта учнів сказали йому: «Ми бачили Господа!» На це він відповів: «Поки я сам не побачу на його руках відбитка* від цвяхів і не вкладу туди палець, поки не торкнуся рукою рани на його боці,+ нізащо не повірю».
26 Через вісім днів учні знову зібралися в домі; цього разу Хома вже був з ними. І, хоча двері були зачинені, Ісус увійшов, став серед них і сказав: «Мир вам!»+
27 Далі він звернувся до Хоми: «Вклади сюди палець і подивися на мої руки. Вклади свою руку в мій бік. Перестань сумніватися* і повір».
28 Хома ж вигукнув: «Мій Господи, мій Боже!»
29 Проте Ісус сказав йому: «Ти повірив лише після того, як побачив мене? Щасливі ті, хто не бачив, але вірить».
30 Крім того, Ісус виконав перед своїми учнями багато інших чуд, але про них у цьому сувої не згадується.+
31 А все, що тут записано, записано для того, аби ви повірили, що Ісус — це Христос, Божий Син, і, маючи віру, завдяки його імені отримали життя.+
Примітки
^ Або «пам’ятної гробниці».
^ Або «до якого Ісус відчував прив’язаність».
^ Або «сліду».
^ Букв. «бути безвірним».
