Буття 44:1—34
44 Потім Йосип наказав управителю свого дому: «Дай цим чоловікам у сумки стільки їжі, скільки вони зможуть донести, і поклади кожному в сумку його гроші.+
2 А в сумку наймолодшого разом з грішми за зерно поклади мою срібну чашу». Управитель зробив усе так, як наказав Йосип.
3 Удосвіта чоловіків відправили в дорогу. І вони взяли ослів та пішли.
4 Вони ще не встигли відійти далеко від міста, як Йосип сказав управителю свого дому: «Збирайся й вирушай за тими чоловіками. Наздожени їх і скажи: “Чому ви відплатили злом за добро?
5 Хіба не з цієї чаші п’є мій пан? Хіба не її він бере, щоб вміло тлумачити знаки? Недобре ви зробили!”»
6 Тож управитель наздогнав їх і говорив з ними так, як наказав Йосип.
7 На це вони сказали: «Чому наш пан так говорить? Як твої слуги могли таке зробити?
8 Коли ми їхали сюди з ханаа́нського краю, ми взяли з собою гроші, які минулого разу знайшли у своїх сумках.+ Як же ми могли вкрасти срібло чи золото з дому твого пана?
9 Якщо знайдеш чашу в когось з твоїх рабів, нехай він помре, а всі ми станемо рабами нашого пана».
10 Управитель сказав: «Добре, нехай так і буде. Той, у кого знайдуть чашу, стане моїм рабом, а всі інші невинні».
11 Тож вони швидко поставили на землю свої сумки і порозв’язували їх.
12 А він став обшукувати сумку кожного — від найстаршого до наймолодшого — і зрештою знайшов чашу в сумці Веніями́на.+
13 Тоді брати роздерли свій одяг і, знову поклавши сумки на ослів, повернулися в місто.
14 Коли Юда+ та брати увійшли в дім Йосипа,— а він ще був там,— то впали йому до ніг.+
15 Йосип же сказав: «Що ви зробили? Хіба ви не знали, що такий чоловік, як я, вміло тлумачить знаки?»+
16 Юда відповів: «Що скажемо нашому панові і як перед ним виправдаємось? Чим доведемо, що ми праведні? Правдивий Бог виявив провину твоїх рабів.+ Відтепер ми раби нашого пана — і ми, і той, у кого знайшли чашу».
17 А Йосип сказав: «Ні, цього не буде! Моїм рабом стане той, у кого знайшли чашу,+ а всі інші можуть повертатися з миром до свого батька».
18 Почувши це, Юда підійшов до нього і сказав: «Благаю, пане, вислухай мене, будь ласка, і не гнівайся на свого раба, бо ти маєш таку ж владу, як фараон.+
19 Наш пан запитував своїх рабів: “Чи маєте батька? Чи у вас є ще брати?”
20 Ми сказали нашому панові: “Так, ми маємо старенького батька і наймолодшого брата,+ який народився у нього в старості. Був у хлопця ще один брат по матері, але помер.+ Після його смерті наш наймолодший брат залишився один,+ тому батько дуже любить його”.
21 Тоді ти наказав своїм рабам: “Приведіть його сюди, щоб я побачив його”.+
22 Але ми відповіли нашому панові: “Хлопець не може піти від батька, бо, якщо піде, батько обов’язково помре”.+
23 Ти ж сказав: “Якщо з вами не буде наймолодшого брата, навіть не з’являйтеся переді мною”.+
24 Коли ми повернулися до свого батька, твого раба, то передали всі слова нашого пана.
25 Згодом батько сказав: “Підіть знову і купіть ще їжі”.+
26 Але ми відповіли: “Ми не можемо піти. Якщо наш наймолодший брат буде з нами, ми підемо, а якщо його з нами не буде, ми не зможемо з’явитися перед тим чоловіком”.+
27 Тоді наш батько, твій раб, сказав: “Ви добре знаєте, що моя дружина народила мені тільки двох синів.+
28 Потім я втратив одного сина і сказав: «Він точно розірваний на шматки!»+ І з того часу я його не бачив.
29 Якщо ж ви заберете від мене ще й цього сина і з ним станеться якесь нещастя, ви точно зведете мене, сивого і вбитого горем, у могилу*”.+
30 Тож тепер, коли я повернуся до свого батька, твого раба, без хлопця,— а батькове життя* так зв’язане з його життям*,—
31 то, як тільки він побачить, що хлопця немає, він просто помре, і твої раби зведуть його, сивого і вбитого горем, у могилу*.
32 Твій раб пообіцяв, що з хлопцем нічого не станеться, і сказав батькові: “Якщо я не приведу його до тебе, цей гріх буде на мені до кінця життя”.+
33 Отже, прошу, мій пане, дозволь мені стати твоїм рабом замість хлопця, щоб він міг повернутися з братами.
34 Бо як я зможу повернутися без хлопця і дивитись на горе свого батька?»
