Книга Ездри 9:1—15
9 А після всього цього до мене підійшли князі і сказали: «Народ Ізра́їля і священики та левіти не відокремились від народів того краю та їхньої гидоти,+ від ханаа́нців, хетя́н, періззея́н, євусея́н, аммонітя́н, моавітя́н, єгиптян+ та аморея́н.+
2 Вони взяли за дружин собі і своїм синам дочок з цих народів.+ Тож вони — святе потомство*+ — змішалися з народами того краю.+ І найбільше винні у такій невірності князі та місцеві урядники».
3 Тільки-но я почув про це, то роздер на собі одяг і безрукавий халат, почав рвати волосся на голові й бороді та сидів сам не свій.
4 І, поки я сидів так аж до вечірньої хлібної жертви,+ до мене посходилися всі, кого огорнув благоговійний страх* від слів Ізра́їлевого Бога про невірність колишніх вигнанців.
5 Коли ж настав час вечірньої хлібної жертви,+ я перестав упокорювати себе і підвівся, а тоді в роздертому одязі і безрукавому халаті впав навколішки й простяг руки до мого Бога Єгови.
6 Я сказав: «Мій Боже, мені соромно і ніяково піднімати обличчя до тебе. Боже мій, таж провин наших не злічити, вони сягнули нам понад голови, а наша вина — аж до самого неба.+
7 Від днів наших прабатьків і донині на нас лежить тяжка вина,+ через наші провини ми, наші царі та священики були віддані в руки чужоземних царів: під вістря меча,+ в полон,+ на грабіж+ і ганьбу, як це видно сьогодні.+
8 А тепер, наш Боже Єгово, ти ненадовго обдарував нас ласкою, бо дозволив урятуватись нашому останку і дав нам надійне пристановище* у своєму святому місці,+ щоб наші очі засяяли, Боже наш, і щоб ми трохи ожили в неволі.
9 Бо хоча ми раби,+ але наш Бог не покинув нас у неволі, а обдарував відданою любов’ю, прихиливши до нас перських царів,+ щоб відновити наші сили, звести дім нашого Бога+ та відбудувати його руїни і щоб захистити нас кам’яною стіною* в Юді та в Єрусалимі.
10 То що ж тепер скажемо, Боже наш? Ми покинули заповіді,
11 які ти дав через своїх слуг, пророків, говорячи: “Земля, яку ви йдете посісти,— нечиста, бо довколишні народи нечисті, у своїй нечистоті вони чинять гидоту і наповнили нею ту землю від краю до краю.+
12 Не віддавайте своїх дочок їхнім синам та не беріть їхніх дочок своїм синам+ і ніколи не сприяйте їхньому миру й добробуту,+ і тоді ви зміцнієте, будете споживати плоди свого краю і візьмете його у володіння для своїх синів навіки”.
13 Тож невже після всього, що ми зазнали за свої злі вчинки й тяжку вину,— бо ти, Боже наш, не покарав нас за нашу провину, як ми заслуговували,+ та ще й врятував тих з нас, хто зараз тут,+ —
14 невже ми знову будемо порушувати твої заповіді й ріднитися* з народами, що чинять таку гидоту?+ Хіба ти не розсердишся на нас так, що вже повністю знищиш нас і не залишиш ні останку, ні того, хто б врятувався?
15 Єгово, Боже Ізра́їля, ти праведний,+ тому останок нашого народу врятувався і дожив до цього дня. І ось ми перед тобою зі своєю провиною, хоча після такого неможливо стояти перед тобою».+
Примітки
^ Букв. «насіння».
^ Букв. «хто тремтів».
^ Букв. «кілок».
^ Або «стіною захисту».
^ Або «укладати шлюбні союзи».
