Книга Йова 14:1—22
14 Людина, народжена жінкою,живе недовго+ і сповнена горем*.+
2 Вона виростає, немов квітка,— і в’яне*,+вона утікає, наче тінь,— і зникає.+
3 Але ти на неї звертаєш свій погляд,приводиш її* на суд із собою.+
4 Хто може народити чистого від нечистого?+
Ніхто!
5 Дні людини обмежені,у владі твоїй кількість її місяців,ти встановив для неї межу, яку вона не переступить.+
6 Відверни від неї свій погляд і дай відпочити,поки вона, як наймит, не закінчить свій день.+
7 Навіть для дерева є надія:
коли його зрубують, воно знову пускає пагони,і гілки його продовжують рости.
8 Коли корінь його старіє в земліі пень його в землі відмирає,
9 то, відчувши воду, воно зеленіє,пускає гілки, наче саджанець.
10 А людина помирає і лежить безсила.
Коли людина вмирає, то де вона?+
11 Води зникають з моря,і річка міліє та пересихає.
12 Так і людина — лягає і вже не встає.+
Не пробудиться вона, поки не зникне небо,не встане вона зі свого сну.+
13 О, якби ти сховав мене у могилі*,+укрив мене там, поки стихне твій гнів,визначив для мене час і про мене згадав!+
14 Якщо людина помре, то чи буде вона жити знову?+
Усі дні своєї підневільної служби я чекатиму,поки прийде моє звільнення.+
15 Ти покличеш — і я відповім,+ти жадатимеш побачити діло* своїх рук.
16 Однак тепер ти рахуєш кожен мій крок,не бачиш нічого, крім мого гріха.
17 Кладеш ти мої переступи у торбу і запечатуєш її,заклеюєш провину мою, щоб її зберегти.
18 Як гора падає і розсипаєтьсяі скеля зрушується зі свого місця,
19 як вода точить каміньі її потоки змивають порох земний,так і ти розбиваєш надію смертної людини.
20 Ти перемагаєш її назавжди, і вона гине,+змінюєш вигляд її та відсилаєш геть.
21 Синів її шанують, а вона цього не знає,їх зневажають, та вона не відає про це.+
22 Вона відчуває біль у своєму тілі,вона журиться, лише поки жива*».
Примітки
^ Або «пересичена неспокоєм».
^ Або, можливо, «її зрізають».
^ Букв. «мене».
^ Або «тужитимеш за ділом».
^ Або «її душа на ній буде журитись».
