Книга Йова 7:1—21
7 Життя смертної людини — наче праця примусова,і дні її — немов дні наймита.+
2 Як раб, вона прагне тіні,і, як найманий робітник, чекає своєї плати.+
3 Призначено мені місяці марноти,відраховано мені ночі нещастя.+
4 Як лягаю, то кажу: “Коли я вже встану?”+Ніч тягнеться поволі, і в неспокої метаюсь аж до світанку*.
5 Тіло моє вкрите хробаками і брудом зашкарублим,+шкіра моя вкрилася струпами і гноєм.+
6 Мої дні біжать швидше, ніж ткацький човник,+і в безнадії доходять до свого кінця.+
7 Пам’ятай, що життя моє — мов подув вітру+і що очі мої вже не бачитимуть щастя*.
8 Очі того, хто тепер бачить мене, більше мене не побачать,твої очі мене шукатимуть, а мене вже нема.+
9 Як хмара розвіюється і зникає,так і той, хто сходить у могилу*, вже звідти не виходить.+
10 Не повернеться він більше додому,і в рідних місцях забудуть його.+
11 Тож не буду я стримувати уст,а говоритиму в скорботі свого духу,скаржитимусь, адже біль мій глибокий*!+
12 Хіба я море чи морське чудовисько,що ти поставив наді мною сторожа?
13 Коли я говорю: “Моє ложе потішить мене,і ліжко допоможе мені полегшити страждання”,
14 то ти лякаєш мене снамиі страшиш видіннями,
15 так що я* волію задихнутисьі померти, ніж дивитись на тіло своє*.+
16 Життя мені набридло,+ я не хочу більше жити.
Залиш мене, бо мої дні — як один подих.+
17 Хто така смертна людина, що ти цікавишся неюі зосереджуєш на ній свою увагу*?+
18 Чому ти перевіряєш її щоранкуі кожну мить її випробовуєш?+
19 Чи ти не відвернеш від мене своїх очейі не залишиш мене у спокої, щоб я міг проковтнути слину?+
20 Якщо я і згрішив, то хіба я міг заподіяти шкоду тобі — тому, хто спостерігає за людьми?+
Навіщо ти вибрав мене своєю мішенню?
Чи я став тобі тягарем?
21 Чому не простиш мого переступуі не вибачиш моєї провини?
Адже скоро я ляжу в порох,+і ти будеш шукати мене, а мене вже нема».
Примітки
^ Або «до ранкових сутінків».
^ Букв. «добра».
^ Або «з гіркотою моєї душі».
^ Або «моя душа».
^ Букв. «мої кості».
^ Букв. «кладеш своє серце».
