Перша книга Самуїла 14:1—52
14 Одного разу Йоната́н,+ син Сау́ла, промовив до свого слуги-зброєноші: «Перейдімо на той бік до сторожового загону філісти́млян», але батькові він нічого не сказав.
2 Сау́л перебував тоді на околиці Гı́ви+ під гранатовим деревом, що в Мігро́ні, і з ним було близько 600 чоловіків.+
3 (Ахı́я, син Ахіту́ва,+ брата Іхаво́да,+ сина Пінха́са,+ сина Ілı́я,+ священика Єгови в Шı́ло,+ носив ефо́д.)+ Народ же не знав, що Йоната́н пішов.
4 Між переходами, якими Йоната́н збирався пройти до сторожового загону філісти́млян, з кожного боку було по шпилястій скелі. Одна з них називалася Боце́ц, а друга — Се́не.
5 Одна скеля, мов стовп, височіла на півночі навпроти Міхма́ша, а друга — на півдні навпроти Ге́ви.+
6 Йоната́н сказав своєму зброєноші: «Перейдімо на той бік до загону цих необрізаних.+ Можливо, Єгова допоможе нам, бо ніщо не перешкодить Єгові дати порятунок як через багатьох, так і через небагатьох людей».+
7 На це зброєноша відповів: «Роби все, до чого спонукує тебе серце. Іди, куди захочеш, і я піду за тобою, хоч би куди серце спонукало тебе йти».
8 Тоді Йоната́н сказав: «То перейдімо до цих людей і покажімося їм.
9 Якщо вони скажуть: “Стійте там, поки ми не підійдемо!” — то ми залишимось на місці і не будемо підніматися до них.
10 Якщо ж вони скажуть: “Піднімайтеся до нас!” — то ми так і зробимо. Це буде знаком,+ що Єгова віддасть їх у наші руки».
11 І, коли вони обидва показалися філісти́мському загону, філісти́мляни сказали: «Дивіться, євреї вилазять з нір, в яких ховалися».+
12 Тож вони гукнули до Йоната́на та його зброєноші: «Піднімайтеся до нас, ми вам зараз покажемо!»+ І Йоната́н сказав зброєноші: «Іди за мною, бо Єгова віддає їх у руки Ізра́їля».+
13 Тоді Йоната́н виліз нагору, чіпляючись руками й ногами, а за ним — його зброєноша. І кинувся Йоната́н на філісти́млян та почав їх убивати, тих же, хто залишався позаду, убивав зброєноша.
14 Під час першого нападу Йоната́н і його зброєноша вбили близько 20 чоловік на короткому відрізку*.
15 Тоді страх охопив весь табір на полі та всіх воїнів у сторожовому загоні. Налякалися навіть ті, хто чинив набіги.+ Земля почала трястися, і філісти́млян пройняв страх від Бога.
16 Вартові Сау́ла у Веніями́новій Гı́ві+ побачили, що почав ширитися переполох.+
17 Сау́л наказав своїм людям: «Перерахуйте всіх і подивіться, кого з наших немає». Коли всіх перерахували, то виявилося, що немає Йоната́на і його зброєноші.
18 Після того Сау́л промовив до Ахı́ї:+ «Принеси сюди ковчег правдивого Бога!» (У той час* ковчег правдивого Бога був з ізраїльтянами.)
19 Поки Сау́л говорив до священика, переполох у філісти́мському таборі ставав дедалі більшим. Тож Сау́л сказав священику: «Зачекай*!»
20 Сау́л та всі його люди зібралися і, прийшовши на місце бою, побачили, що філісти́мляни обернули свої мечі один проти одного і що серед них панує велике замішання.
21 Також євреї, які раніше перейшли на бік філісти́млян і були в їхньому таборі, приєдналися до людей Сау́ла та Йоната́на.
22 Всі ізраїльтяни, які ховалися+ в гористому краї Єфре́ма, почувши, що філісти́мляни тікають, теж погналися за ними і кинулися в бій.
23 Тож у цей день Єгова врятував Ізра́їль.+ І поле бою простяглося аж до Бет-Аве́на.+
24 Але ізраїльтяни були знесилені того дня, бо Сау́л зобов’язав народ клятвою: «Проклятий кожен, хто буде споживати їжу* до настання вечора, поки я не відімщу своїм ворогам!» І ніхто з народу нічого не їв.+
25 Після того весь народ* пішов до лісу, а там на землі був мед.
26 Увійшовши в ліс, люди побачили, як скапує мед, але ніхто не простягнув руки і не взяв його до рота, бо всі боялися порушити клятву.
27 Йоната́н же не чув, що батько зобов’язав народ клятвою.+ Тож він простяг палицю, що була в його руці, встромив її кінець у медовий стільник, підніс до уст — і очі його просвітліли.
28 Тоді хтось із людей сказав йому: «Твій батько зобов’язав народ суворою клятвою, промовивши: “Проклятий кожен, хто сьогодні буде споживати їжу!”+ Ось чому народ такий стомлений».
29 Йоната́н відказав: «Мій батько стягнув велике лихо* на наш край. Подивіться, як просвітліли мої очі, коли я з’їв трохи меду.
30 Наскільки ж ліпше було б, якби сьогодні люди могли з’їсти щось+ зі здобичі, яку захопили у ворогів! Тоді філісти́мляни зазнали б ще більшої поразки».
31 У цей день ізраїльтяни вбивали філісти́млян, женучись за ними від Міхма́ша до Айяло́на,+ і дуже втомилися.
32 Вони жадібно накинулись на здобич: хапали овець, телят та іншу худобу, різали на землі і їли м’ясо з кров’ю.+
33 Сау́лу повідомили: «Дивися, люди грішать проти Єгови, вони їдять м’ясо з кров’ю».+ Він відповів: «Ви повелися зрадливо. Негайно прикотіть до мене великий камінь».
34 Потім Сау́л наказав: «Обійдіть народ і скажіть: “Нехай кожен приведе свого бика або вівцю, хай ріже їх на цьому місці та їсть. Не грішіть проти Єгови, не їжте м’яса з кров’ю”».+ І кожен приводив тієї ночі свого бика та різав його там.
35 Тоді Сау́л збудував жертовник для Єгови.+ Це був перший жертовник, який він збудував для Єгови.
36 Пізніше Сау́л сказав: «Ми поженемося вночі за філісти́млянами і будемо грабувати їх до світанку. Нікого не залишимо при житті». На це люди відповіли: «Роби все, що тобі до вподоби». Але священик промовив: «Спочатку спитаймо тут правдивого Бога».+
37 І Сау́л запитав Бога: «Чи гнатися мені за філісти́млянами?+ Чи ти віддаси їх у руки Ізра́їля?» Однак Бог не відповів йому в той день.
38 Тоді Сау́л сказав: «Усі провідники народу, підійдіть сюди і дізнайтесь, який гріх було вчинено сьогодні.
39 Як живий Єгова*, який врятував Ізра́їль: якщо згрішив навіть мій син Йоната́н, він неодмінно помре». Але ніхто з народу йому не відповів.
40 Сау́л сказав усім ізраїльтянам: «Станьте з одного боку, а я зі своїм сином Йоната́ном стану з іншого». На це люди відповіли: «Роби, що тобі до вподоби».
41 Тоді Сау́л звернувся до Єгови: «Боже Ізра́їля, дай нам відповідь через туммı́м».+ І туммı́м вказав на Йоната́на й Сау́ла, а людей відпустили.
42 Сау́л промовив: «Киньте жеребок+ між мною і Йоната́ном, моїм сином». І жеребок вказав на Йоната́на.
43 Сау́л запитав Йоната́на: «Скажи, що ти зробив?» — «Я лише скуштував трохи меду з кінця палиці, що в моїй руці,+ — відповів той.— І тепер я готовий померти».
44 На це Сау́л сказав: «Нехай Бог суворо покарає мене, якщо ти не помреш, Йоната́не».+
45 Але люди відказали: «Хіба має померти Йоната́н — той, хто приніс Ізра́їлю цю велику перемогу*?+ Не буде цього! Як живий Єгова, жодна волосина не впаде з його голови, бо це Бог допомагав йому сьогодні».+ Так люди врятували* Йоната́на, і він не помер.
46 Тож Сау́л більше не гнався за філісти́млянами, і ті повернулися на свої землі.
47 Сау́л зміцнив свою царську владу над Ізра́їлем і воював з усіма довколишніми ворогами: моавітя́нами,+ аммонітя́нами,+ едомля́нами,+ царями Цо́ви+ та філісти́млянами.+ І, хоч би куди Сау́л ішов, він всюди завдавав ворогам поразки.
48 Він хоробро воював — розбив амаликітя́н+ і врятував Ізра́їль від тих, хто чинив набіги.
49 Сау́л мав синів: Йоната́на, Ї́шві та Ма́лкі-Шу́а,+ а також двох дочок: старшу звали Мера́в,+ а молодшу — Мелхо́ла.+
50 Дружиною Сау́ла була Ахіноа́м, дочка Ахімаа́ца. Начальником його війська був Авне́р,+ Не́рів син, дядько Сау́ла.
51 Батьком Сау́ла був Кіш,+ а Нер,+ батько Авне́ра, був сином Авії́ла.
52 За всіх днів Сау́ла точилися жорстокі війни з філісти́млянами.+ Як тільки Сау́л бачив сильного або хороброго чоловіка, то забирав до себе у військо.+
Примітки
^ Або «на половині поля, яке може за день зорати пара биків».
^ Букв. «у той день».
^ Букв. «забери назад свою руку».
^ Букв. «хліб».
^ Букв. «край».
^ Або «прирік на вигнання».
^ Серед ізраїльтян було звичним клястися існуванням Єгови чи іншої особи, щоб надати ваги своїм словам.
^ Або «спасіння».
^ Букв. «викупили».
