Перша книга Самуїла 20:1—42
-
Йонатан вірний Давиду (1–42)
20 Тоді Давид утік з Найо́та, що в Ра́мі, і, прийшовши до Йоната́на, запитав: «Що я такого зробив?+ У чому моя вина? Який гріх я вчинив проти твого батька, що він хоче забрати в мене життя*?»
2 На це Йоната́н відповів: «Не буде цього!+ Ти не помреш! Мій батько не зробить ні великого, ні малого, не відкривши спочатку мені. То чому б він приховував від мене, що хоче вбити тебе? Цього не буде».
3 Однак Давид поклявся, кажучи: «Твоєму батькові добре відомо, що я знайшов ласку у твоїх очах,+ тому він говорить: “Нехай Йоната́н не знає про це, бо він засмутиться”. Але, як живий Єгова і як живий ти*, лише крок відділяє мене від смерті».+
4 Тоді Йоната́н сказав Давиду: «Я зроблю для тебе все, що ти* скажеш».
5 Давид відповів: «Послухай, завтра новомісяччя,+ і я мушу сидіти з царем за столом. Але ти відпусти мене, і я ховатимусь у полі до післязавтрашнього вечора.
6 Якщо твій батько зверне увагу, що мене немає, скажи йому: “Давид дуже просив у мене дозволу піти до свого міста Віфлеєма,+ бо там уся його сім’я приносить щорічну жертву”.+
7 І коли він відповість: “Добре!” — то це означає мир для твого слуги. Але якщо він розгнівається, то будь певний, що він задумав зло проти мене.
8 Вияви віддану любов до свого слуги,+ адже ти уклав перед Єговою угоду зі своїм слугою.+ Якщо ж я в чомусь винний,+ убий мене сам. Навіщо видавати мене твоєму батькові?»
9 Йоната́н сказав: «Мені таке навіть на думку не спадало! Якщо я дізнаюся, що мій батько задумав зло проти тебе, то хіба не скажу тобі?»+
10 Давид же запитав Йоната́на: «А хто повідомить мені, якщо батько відповість тобі суворо?»
11 Йоната́н сказав Давиду: «Ходімо в поле», тож вони обидва пішли в поле.
12 І Йоната́н промовив: «Нехай Єгова, Бог Ізра́їля, буде свідком, що завтра або післязавтра я поговорю з батьком. Якщо він ставиться до тебе, Давиде, добре, я пошлю когось і дам тобі знати.
13 Нехай Єгова суворо покарає Йоната́на, якщо батько задумав зло проти тебе, а я не дам тобі знати і не відпущу тебе з миром. Хай Єгова буде з тобою,+ як він був з моїм батьком.+
14 Але поки я живу і навіть коли помру, хіба й ти не виявлятимеш мені відданої любові,+ яку виявляє Єгова?
15 Ніколи не відмовляй у своїй відданій любові моїм домашнім,+ навіть коли Єгова зітре з лиця землі всіх Давидових ворогів».
16 І Йоната́н уклав угоду з родом Давида, говорячи: «Єгова притягне до відповідальності Давидових ворогів».
17 Тож Йоната́н змусив Давида знову поклястись у своїй любові, бо любив його, як самого себе*.+
18 Тоді Йоната́н промовив: «Завтра новомісяччя,+ і твою відсутність помітять, бо місце твоє буде порожнім.
19 А післязавтра твоя відсутність буде ще помітнішою. Іди туди, де ти ховався в один з минулих днів*, і залишайся неподалік того каменя.
20 Я випущу три стріли збоку від нього, ніби стріляю в якусь ціль,
21 і потім пошлю слугу, кажучи: “Піди знайди стріли”. Якщо я скажу: “Дивися! Стріли тут, біля тебе, підніми їх”, то можеш повертатися, бо, як живий Єгова, для тебе це означає мир і тобі нічого не загрожує.
22 Але якщо я скажу хлопцю: “Дивися! Стріли лежать далі, попереду тебе”, то йди, бо Єгова відпустив тебе.
23 А стосовно обіцянки, яку ми дали один одному,+ нехай Єгова повік буде між нами свідком».+
24 Тож Давид сховався в полі. Коли настало новомісяччя, цар сів їсти.+
25 Він, як завжди, сидів на своєму місці біля стіни, Йоната́н — навпроти, Авне́р+ — поряд із Сау́лом, а Давидове місце було порожнім.
26 Сау́л нічого не сказав того дня, бо подумав: «Мабуть, з якоїсь причини Давид став нечистим.+ Він точно нечистий».
27 На другий день, тобто наступного дня після новомісяччя, Давидове місце далі було порожнім. Тоді Сау́л запитав свого сина Йоната́на: «Чому син Єссе́я+ не прийшов до столу ні вчора, ні сьогодні?»
28 Йоната́н відповів: «Давид дуже просив у мене дозволу піти до Віфлеєма.+
29 Він сказав: “Прошу, відпусти мене, бо наша сім’я приносить у місті жертву і мій брат покликав мене. Якщо я знайшов ласку у твоїх очах, дозволь мені, будь ласка, непомітно піти, щоб я зустрівся зі своїми братами”. Ось чому він не прийшов до царського столу».
30 Тоді Сау́л розлютився на Йоната́на і сказав йому: «Сину непокірної жінки, думаєш, я не знаю, що ти заодно з Єссе́євим сином на сором собі і своїй матері*?!
31 Поки син Єссе́я буде жити на землі, не встояти ні тобі, ні твоєму царству.+ Зараз же пошли когось, щоб привів його до мене, бо він має померти*».+
32 На це Йоната́н сказав своєму батькові Сау́лу: «Навіщо його вбивати?+ Що він зробив?»
33 Але Сау́л кинув у нього списом, аби вбити його,+ і тоді Йоната́н зрозумів, що батько дійсно задумав заподіяти Давиду смерть.+
34 Сильно розгнівавшись, Йоната́н відразу встав з-за столу і нічого не їв на другий день після новомісяччя, тому що сумував через Давида+ і тому що батько принизив його.
35 Вранці Йоната́н зі своїм молодим слугою вийшов у поле, як і домовлявся з Давидом.+
36 Він сказав слузі: «Біжи шукай стріли, які я пускаю». Той побіг, а Йоната́н пустив стрілу так, щоб вона впала попереду нього.
37 Коли слуга добіг до місця, куди впала стріла, Йоната́н гукнув йому: «Хіба стріла не лежить далі, попереду тебе?»
38 Потім він закричав: «Поспішай! Швидше! Не барись!» Тож слуга позбирав стріли і повернувся до свого пана.
39 Він не розумів, що відбувається, лише Йоната́н і Давид знали, в чому річ.
40 Тоді Йоната́н віддав свою зброю слузі і сказав: «Піди віднеси це в місто».
41 Коли слуга пішов, Давид вийшов зі схованки, яка була неподалік, з південного боку. Він впав на коліна і тричі вклонився до землі. Вони поцілували один одного і плакали один за одним, але Давид плакав сильніше.
42 І Йоната́н сказав Давиду: «Іди з миром, бо ми обоє поклялися+ іменем Єгови, кажучи: “Нехай Єгова повік буде свідком між мною і тобою, між моїм потомством* і твоїм”».+
Після цього Давид пішов звідти, а Йоната́н повернувся в місто.
Примітки
^ Або «душу».
^ Або «твоя душа».
^ Або «твоя душа».
^ Або «власну душу».
^ Букв. «у будній день».
^ Букв. «і на сором наготи твоєї матері».
^ Букв. «він син смерті».
^ Букв. «насінням».
