Коли бомбардування припинилося, ми з мамою пішли шукати її найкращу подругу. На жаль, під час цього нападу вона загинула. Коли через кілька днів відбувся ще один авіаудар, тато посадив мене на раму велосипеда і постарався якомога швидше виїхати з міста. Тоді мені було лише шість років.

 В Італії вирувала Друга світова війна, і я досі чітко пам’ятаю жахіття тих часів. Але на моє життя найбільше вплинуло те, що з дитинства мене оточували люди, які знали Єгову і дуже його любили.

Біблійна правда — цінний подарунок від Єгови

 Взимку 1936 року, за кілька місяців до мого народження, тато працював на залізниці з чоловіком на ім’я Вінченцо Артузі. Він дуже любив біблійну правду, хоча ще не був охрещеним Свідком Єгови. Вінченцо розповідав татові про те, що дізнавався з Біблії, коли вони відгортали сніг із залізничних колій.

 Тато відразу зрозумів, що знайшов правду. Він і ще кілька людей з нашого міста Фаенца захотіли більше довідатися про Біблію. У ті часи Свідки Єгови зазнавали переслідувань з боку фашистської влади, тож вони були змушені проводити свої зібрання таємно. Крім того, їх могли заарештувати за те, що вони мали біблійну літературу. І дехто з них вже сидів у в’язниці. Тому, щоб читати Біблію та вивчати публікації, тато та ще кілька осіб збиралися у віддалених будинках у сільській місцевості. Також щотижня по вечорах тато збирав нашу сім’ю, щоб разом вивчати Біблію.

Чудові приклади

 У 1943 році більшість Свідків, яких ув’язнили за релігійну діяльність, звільнили. Серед них була неодружена сестра Марія Піццато. Коли вона поверталася до свого дому в північну частину Італії, то зупинилась у нас на ніч. Марія виконувала дуже важливе завдання: вона доставляла біблійні публікації і допомагала Свідкам Єгови підтримувати контакт з філіалом у Швейцарії, який у той час наглядав за проповідницькою працею в Італії. Хоча Марія виглядала тендітною, це була сильна і відважна жінка. Після війни Марія не раз навідувалася до Фаенци, і ми завжди були раді її бачити.

 У підлітковому віці я познайомилася з іншою сестрою, яку чудово пам’ятаю,— Альбіною Кумінетті. Тоді їй було трохи за 60. Вона була вдовою і жила в будинку, де ми проводили зібрання. З 1920-х років Альбіна служила колпортером (повночасним проповідником). Вона розповідала мені багато захопливих історій про те, як виконувалась наша праця в ті роки.

 Альбіна мала збірку наших публікацій та інших пам’ятних речей. Одного дня я побачила шпильку з хрестом і короною, яку раніше носили Дослідники Біблії (так колись називалися Свідки Єгови). Я знала, що хрест має язичницьке походження, тому дуже здивувалася і розсміялась. Я ніколи не забуду реакції Альбіни. Перефразувавши Захарія 4:10, вона сказала: «Не зневажай день скромних починань!»

 З цих слів я взяла для себе важливий урок. Дослідники Біблії не до кінця розуміли біблійні істини, але вони заслуговували моєї поваги. У ті часи не всі наші публікації були перекладені італійською мовою, тому минув деякий час, перш ніж брати і сестри в Італії дізналися про уточнене розуміння. Усе ж Єгова цінував їхні зусилля, і я теж мала їх цінувати.

 Альбіна була набагато старша за мене, але я любила з нею спілкуватися. Марія, Альбіна та інші ревні сестри, які вірно служили Єгові попри неймовірні труднощі, подали мені чудовий приклад. За це я їм дуже вдячна!

Бетелівське служіння

 Влітку 1955 року я поїхала в Рим на конгрес за назвою «Тріумф Царства». Тоді я з делегатами з інших країн відвідала Бетель, і мені дуже захотілось там служити.

 18 грудня 1955 року я охрестилась. Хоча я ще навчалась у школі, в мене з’явилася мрія — служити повночасно. У 1956 році на конгресі в місті Генуя прозвучало оголошення, що в Бетелі є потреба в добровольцях. Але представник філіалу сказав, що потрібні лише брати.

 Пізніше я розповіла про свої цілі районному наглядачеві, П’єро Ґатті a, який був ревним проповідником доброї новини. Він сказав: «Я буду рекомендувати, щоб тебе призначили спеціальним піонером».

 Через деякий час прийшов лист з філіалу. Я думала, що мене призначили служити піонером, але це була пропозиція заповнити заяву на служіння в Бетелі.

 У січні 1958 року я приїхала в Бетель. Тоді там служило заледве 12 осіб. Мене призначили допомагати двом перекладачам. Роботи було багато, а перекладацького досвіду я зовсім не мала. Та Єгова допомагав мені, і з часом я полюбила своє завдання.

 Але менше ніж через два роки перекладацьку працю реорганізували, і мене призначили служити піонером. Було боляче покидати Бетель, бо він став для мене рідним домом. Минув час, і я зрозуміла, що нове завдання — це теж дар від Єгови.

Ревні напарники в служінні

 1 вересня 1959 року я розпочала спеціальне піонерське служіння в місті Кремона. Моєю напарницею стала Доріс Меєр з Данії. Вона була всього лиш на кілька років старша за мене, але мала великий досвід у проповідуванні. Я багато чого в неї навчилася. Доріс була рішучою, ініціативною і не боялася труднощів. Такі риси характеру нам обом дуже знадобилися, адже ми були єдиними Свідками в цілому місті.

 Доріс приїхала в Кремону раніше за мене і знайшла помешкання, де ми могли проводити зібрання. Місцеві католицькі священики швидко зорієнтувались, чим ми займалися. Вони розлютилися і у своїх проповідях лили на нас бруд.

 Одного дня нас викликали в поліцейський відділок. Поліцейські не заарештували нас, але повідомили, що Доріс, яка була іноземкою, має залишити Кремону. Згодом вона повернулась у Данію, де продовжила вірно служити Єгові.

 Невдовзі в Кремону призначили іншу неодружену сестру, Брунільду Марчі. Вона мала лагідну, приємну вдачу і дуже любила проповідувати. З нею ми розпочали багато біблійних вивчень, і деякі люди стали Свідками Єгови.

 Я вдячна Єгові, що мала нагоду взяти участь у «скромних починаннях» проповідницької праці в Кремоні. Сьогодні в цьому місті п’ять зборів.

Приємний сюрприз

 Я прослужила в Кремоні менше ніж два роки. Якось мені зателефонували з філіалу. Тоді було багато перекладацької роботи, бо в липні 1961 року мав проходити шестиденний конгрес за назвою «Об’єднані поклонники». Тож мене знову запросили служити в Бетелі. Я просто стрибала від радості! І 1 лютого 1961 року я приїхала в Бетель.

 Кожного дня ми подовгу працювали, але вважали за честь перекладати матеріал для конгресу. Час швидко проминув, і настав день конгресу.

 На конгресі брати оголосили, що розпочнеться робота над «Грецькими Писаннями. Перекладом нового світу» італійською мовою. Я подумала: «Це означає, що попереду ще більше роботи». І я не помилилась. Мені повідомили, що я залишаюся в Бетелі ще на деякий час. І що ви думаєте? Я тут вже понад 60 років!

Інші цінні подарунки від Єгови

 Інший цінний дар від Єгови — безшлюбність. Це не означає, що я ніколи не хотіла вийти заміж. Був час, коли я переживала, що залишусь самотньою. Тоді я молилась до Єгови, адже він знає мене ліпше, ніж будь-хто інший. Я просила його допомогти мені побачити, що для мене найкраще.

 Я почала по-особливому сприймати такі біблійні вірші, як Матвія 19:11, 12 та 1 Коринфян 7:8, 38, і дякувала Єгові, що він допоміг мені мати правильний погляд на свої обставини і дарував душевний мир. Я ніколи не жалкувала про своє рішення і рада, що, будучи неодруженою, змогла робити для Єгови все, що в моїх силах.

 Упродовж багатьох років я на власні очі бачила чимало змін у роботі перекладацького відділу. Організація Єгови щораз більше використовує новітні технології — п’є «молоко народів» (Ісаї 60:16). Ці зміни сприяють єдності всесвітнього братства. Наприклад, з 1985 року «Вартова башта» італійською мовою виходить одночасно з англійським виданням. Сьогодні на jw.org доступні статті та відео багатьма мовами, і більшість з них виходить у той самий час, що й англійською. Без сумніву, Єгова дбає про те, щоб його народ був об’єднаний і своєчасно отримував духовну поживу.

 Єгова завжди був надзвичайно щедрий до мене. Він рясно благословив моє піонерське служіння і виконав бажання служити в Бетелі. Там я подружилася з багатьма братами і сестрами різного віку і походження. Ще одним особливим подарунком було те, що моя мама почала служити Єгові. Вона охрестилася у 68 років. З нетерпінням чекаю часу, коли мама та інші мої рідні воскреснуть, і я знову зможу їх побачити (Івана 5:28, 29).

 Також я прагну побачити, що Єгова зробить для своїх служителів у майбутньому, коли творитиме «все нове» (Об’явлення 21:5). Я впевнена: Єгова ніколи не перестане бути Богом, від якого походить «кожен добрий дар, кожен досконалий дарунок» (Якова 1:17).