У нас з Кей народилася донечка, Лорен, а я не знав, як бути для неї хорошим батьком. Потім народився Майкл. Я хотів бути хорошим головою сім’ї, але поняття не мав, що для цього потрібно. Коли я ріс, батьки не були для мене добрим прикладом: вони постійно сварилися і зрештою розлучились.

 Ще підлітком я почав зловживати алкоголем і приймати наркотики. Роки не зробили мене мудрішим. Під впливом своїх поганих звичок, до яких додалося захоплення азартними іграми, я наламав багато дров. Зрештою Кей не витримала і пішла від мене, забравши дітей. Через це я впав у відчай.

 Я просив Кей повернутися до мене. Вона погодилась дати мені шанс, але поставила одну умову. Оскільки на той час Кей вивчала Біблію зі Свідками Єгови, вона сказала, що повернеться до мене, якщо я теж буду вивчати Біблію. Не скажу, що мене цікавила Біблія, але заради Кей я погодився зустрітися з Глорією, яка вивчала з Кей Біблію, і її чоловіком Біллом.

 Під час розмови з Біллом і Глорією я зауважив, що в них дуже хороші стосунки. Крім того, виявилось, що вони мають дорослих дітей приблизно мого віку, які ведуть щасливе і змістовне життя. Я подумав: «А може, й справді варто вивчати Біблію? Може, саме в ній ключ до щастя в сім’ї?!»

 Ми почали говорити про моє життя. Білл і Глорія показали мені один уривок з Біблії, з Галатів 6:7. Там говориться: «Що людина посіє, те й пожне». Я подумав: «Як шкода, що я не жив за цим принципом. Мені вдалося б уникнути стількох проблем!»

 Я вирішив жити так, як каже Біблія. Ми з Кей кинули курити. Поступово я позбувся всіх своїх залежностей. У 1985 році народилась наша третя дитина — син Дейвід. Ми з любов’ю називали його Дейві. Тепер я вже знав, що означає бути хорошим батьком!

 Ми з Кей побачили, що коли допомагаємо дітям полюбити Єгову, то й самі наближаємось до нього. Безцінними для нас були біблійні публікації, такі, як книжка «Слухатися Великого Вчителя» (англ.). У нашому зборі були міцні сім’ї, які подавали добрий приклад нам і нашим дітям.

 Усі наші діти почали служити піонерами. На початку 2004 року Лорен служила в іспаномовному зборі. Майкл вже встиг послужити в Бетелі, одружився і разом зі своєю дружиною Даяною мав їхати проповідувати на Гуам. А 19-річний Дейві вже кілька місяців служив у Домініканській Республіці.

 Ми дуже раділи за своїх дітей. Ми розуміли почуття апостола Івана, який написав: «Не маю більшої радості, ніж чути, що мої діти і далі ходять у правді» (3 Івана 4). Але все наше життя змінилося в одну мить.

 24 квітня 2004 року ми з Кей вибралися в ресторан ще з двома подружжями. Через те, що ресторан був далеко — більш як за 100 кілометрів, ми всі поїхали однією машиною. Після вечері ми вирушили в кафе, щоб з’їсти десерт. Я висадив своїх пасажирів біля кафе, а сам поїхав припаркуватися. Раптом задзвонив телефон. Це був один наш друг. По його голосу я зрозумів, що щось сталося.

 — У мене погані новини,— сказав він.— Дейві потрапив в аварію.

 У мене аж похололо всередині. «Що з ним?»

 У трубці запала тиша. Зрештою друг сказав, що Дейві загинув.

 Я відразу помолився до Єгови, щоб він дав мені сил. Потім я зайшов у кафе і сказав, що погано почуваюся. Ми всі поїхали додому. Я не хотів нічого казати Кей, поки ми не залишимось наодинці.

 Ми їхали півтори години, і це були найгірші півтори години в моєму житті. Кей захоплено розповідала про те, як вона чекає на приїзд Дейві. А тим часом на мій телефон вже почали приходити повідомлення зі словами співчуття.

 Ми відвезли своїх друзів і приїхали додому. Подивившись на мене, Кей запитала: «Що трапилось?» Одного погляду на мене їй вистачило, щоб зрозуміти: сталась трагедія. Я знав, що мої слова стануть для неї тяжким ударом. Її життя зміниться так само, як змінилося моє дві години тому.

 Ми з Кей стикалися з різними труднощами в житті, і ми переконалися, що Єгова ніколи не покидає своїх служителів. Але як впоратися з таким горем? У моїй голові роїлося багато запитань: «Як таке могло трапитися з Дейві? Він же стільки робив для Єгови! Чому Єгова його не захистив?»

 Смерть Дейві стала сильним потрясінням для наших дітей. Лорен була для Дейві як друга мама. Тож їй було особливо тяжко. Важко переживав трагедію і Майкл. Останні п’ять років він жив не з нами, але дуже любив свого молодшого брата і пишався ним.

 З самого початку збір для нас був рятівним колом. Кей було непросто оговтатися після втрати Дейві. Брати і сестри приходили до нас і багато в чому допомагали. Я ніколи не забуду, якою любов’ю нас оточили!

 Наш біль був нестерпним. Але хоч би як важко нам було, ми з Кей регулярно молилися, вивчали Біблію, ходили на всі зібрання. Ми розуміли, що все це додасть нам духовних сил (Філіппійців 3:16).

 Майкл і Даяна переселилися ближче до нас, а Лорен повернулась до нашого англійського збору. Завдяки цьому ми підтримували один одного. Минули роки, перш ніж наш біль почав поступово стихати. Згодом, коли Лорен вийшла заміж, її чоловік Джастін теж став для нас підтримкою.

 Подорож, на яку ми зважились невдовзі після смерті Дейві, несподівано полегшила наш біль. Нехай далі розповість Кей.

 «Коли чоловік сказав мені, що Дейві більше немає, я наче провалилась у глибоку темну яму. Я була настільки вбита горем, що довгий час не могла повернутись до нормального життя. Я постійно плакала. Бувало, що я злилася на Єгову і на всіх навколо. Я ніяк не могла прийти до тями.

 Мені захотілося поїхати в Домініканську Республіку: побачити, де жив і служив Дейві протягом останніх місяців свого життя. Але я була така слабка, що не знала, чи зможу витримати цю подорож.

 Моя близька подруга сказала, що друзям мого сина у Домініканській Республіці теж важко і що знайомство з рідними Дейві було б для них підтримкою. Її слова стали для мене стимулом.

 Ця поїздка була дуже потрібною нашій сім’ї. Ми вкотре переконалися, що наш Дейві всього себе віддавав служінню Єгові. Наприклад, брат, який був єдиним старійшиною у зборі Дейві, сказав нам: “Дейві охоче виконував будь-яке завдання. Я завжди міг на нього покластися”.

 Коли ми йшли вулицею, де жив Дейві, люди підходили до нас і розповідали, скільки всього він для них зробив. Дейві завжди був дуже добрим і лагідним, я знала про це, але теплі відгуки про нього справили на мене велике враження. Глибоко в серце мені запала думка про те, що мій син справді старався у всьому наслідувати Христа.

 Ми познайомилися з чоловіком — одним із тих, з ким Дейві вивчав Біблію. Він живе в бідності, у крихітній хатинці. До того ж він прикутий до ліжка. Але, як нам розказали брати і сестри, Дейві бачив у ньому людину, гідну поваги і пошани. Я пишалася своїм сином.

 Це була найважча поїздка в моєму житті, але вона принесла розраду. Спілкування з тими, хто любив Дейві і теж горював через його смерть, полегшило наш біль. Розмови про Дейві і про надію на майбутнє стали для нас цілющим бальзамом».

 У «Пробудись!» за 8 січня 2005 року вийшла коротенька стаття про Дейві і його служіння в Домініканській Республіці. Як виявилось, вона дуже вплинула на життя багатьох молодих людей. Наприклад, у травні 2019 року з нами зв’язався брат на ім’я Нік. Ось що він розповів:

 «Наприкінці 2004 року я вчився в коледжі і не мав жодних духовних цілей. Я відчував, що треба щось змінити. Тому почав просити Єгову, щоб він допоміг мені мудро використати молоді роки. Невдовзі після цього я прочитав про Дейві у «Пробудись!». Це була відповідь на мою молитву.

 Я покинув коледж і почав служити піонером. Також я поставив собі за мету вивчити іспанську і служити за кордоном. З часом я переїхав у Нікарагуа і разом з дружиною пройшов навчання у Школі для проповідників Царства. Коли мене питають, що спонукало мене служити піонером, я розповідаю про Дейві».

 У 2019 році ми поїхали на міжнародний конгрес у Буенос-Айрес (Аргентина). Серед добровольців, які допомагали в нашому готелі, була сестра на ім’я Ебі. Нас вразила її доброта і любов. Вона нагадала нам Дейві.

 Після знайомства з Ебі ми вирішили надіслати їй посилання на статтю про Дейві. За кілька хвилин вона написала, що дуже хоче поговорити. Ми зустрілись у фойє готелю. Зі слізьми на очах Ебі розповіла, що саме приклад Дейві заохотив її почати піонерське служіння у вересні 2011 року і згодом переїхати на віддалену територію. Вона сказала: «Коли мені важко, я перечитую статтю про Дейві». Вона навіть мала цю статтю з собою.

 Такі випадки знову і знову нагадують нам, що ми належимо до однієї сім’ї — всесвітньої сім’ї Єгови. І ця сім’я унікальна!

 Нам з Кей приємно, що приклад Дейві допомагає іншим. Також наше серце зігрівають приклади багатьох молодих людей, які саможертовно служать Єгові. Їхня ревність і віддане служіння заохочують інших віддавати Єгові найкраще.

 В Луки 20:37 Ісус цитує слова Єгови, який назвав себе Богом Авраама, Богом Ісака і Богом Якова. На той час Авраам, Ісак і Яків уже померли, але Єгова все-таки називає себе їхнім Богом. У 38-му вірші Ісус пояснює: «Для нього всі вони живі».

 З погляду Єгови усі його вірні служителі живі, і він обов’язково воскресить тих, чиє життя забрала смерть (Йова 14:15; Івана 5:28, 29). Я впевнений: для Єгови Дейві теж живий. Він воскресне, як і всі інші служителі Єгови, які заснули смертним сном.

 Я дуже хочу знову побачити Дейві. Але ще більше я хочу побачити, як його обійме моя Кей,— втрата сина завдала їй неймовірного болю. Дивлячись на неї, я розумію, чому в Луки 7:15 написано: «Померлий сів та почав говорити, а Ісус віддав його матері».

 У вересні 2005 року я приєднався до Кей у піонерському служінні. Я дуже радий, що можу служити піонером, так само як моя дружина і наші діти. Ми підтримуємо одне одного, і нам додає сил надія на новий світ, де ми знову побачимо нашого Дейві.