Через кілька років після того, як наша сім’я переїхала у Рудепурт (ПАР), помер мій тато. У 1947-му, коли мені було 16, я вже працювала, щоб допомагати своїй сім’ї фінансово. Я влаштувалась телефоністкою і працювала повний робочий день. Одного дня, коли я була вдома зі свою старшою сестрою, у двері нашого дому постукав літній чоловік і запропонував нам передплатити журнал «Вартова башта». Ми погодилися, але тільки з ввічливості.

 Невдовзі нам все-таки захотілося дізнатися, чого вчить Біблія. Моя мама, яка раніше ходила до Голландської реформатської церкви, побачила різницю між тим, чого вчить Біблія і чого вчить церква. Ми з мамою і старшою сестрою почали вивчати Біблію. Не минуло багато часу, як ми вже відвідували зібрання. У 1949 році я першою з нашої сім’ї охрестилася. Після хрещення я ще кілька років працювала повний робочий день, але хотіла більше робити в служінні Єгові.

 У 1954 році я почала служити сталим піонером. Я вирішила написати в філіал у Південно-Африканській Республіці і запитати, де більша потреба в проповідниках. Філіал порекомендував переїхати в місто Преторію і призначив мені в напарники сестру-піонерку. Наше помешкання було досить зручним і затишним. Пригадую, що неподалік продавалися смачні куксістерс — косички з тіста, обсмажені в олії і просочені цукровим сиропом.

 Після того як моя напарниця одружилася, брат Джордж Філліпс, наглядач філіалу, запитав, чи хотіла б я служити спеціальною піонеркою. Я з радістю погодилась.

 Я почала служити спеціальною піонеркою в 1955 році у місті Гаррісміт. Нам з новою напарницею було нелегко поселитися десь надовго. Наприклад, одного разу представники місцевої церкви змусили жінку, в якої ми жили, виселити нас.

 Згодом мене призначили в Паркхерст, один з районів Йоганнесбурга. До мене приєдналися дві сестри-місіонерки. Через якийсь час одна з них одружилася, а другу призначили в іншу місцевість. Мене взяла до себе Айлін Портер. В цієї чудової сестри була своя сім’я і маленьке помешкання. Вони відвели для мене невеликий куток, який завісили ширмою. Айлін мала добру і позитивну вдачу, і мені було з нею дуже комфортно. Вона була не тільки дбайливою мамою і дружиною, але й ревною проповідницею.

 Невдовзі мене призначили в Алівал-Норт, містечко у Східно-Капській провінції. Моєю напарницею стала Мерлен (Мерл) Лоренс. Нам обом було тоді за 20. Ми подружилися зі старшою сестрою на ім’я Дороті, яку з любов’ю називали тітонькою Дот. В юності у неї стався неприємний випадок. Коли вона проповідувала, на неї напали собаки. Але цей випадок не згасив її ревності.

 У 1956 році Мерл запросили у 28-й клас школи «Гілеад». Як же я хотіла вчитися разом з нею! Але я не залишилася сама. Тітонька Дот піклувалася про мене. Незважаючи на велику різницю у віці, ми стали близькими подругами.

 Уявіть мою радість, коли мене теж запросили у «Гілеад»! Перед тим як поїхати на навчання, я приблизно вісім місяців прослужила в містечку Найджел. Зі мною була нова напарниця — Кеті Кук. Вона була випускницею «Гілеаду» і багато розповідала мені про навчання. Я вирушила у Нью-Йорк в січні 1958 року.

 Під час навчання у школі «Гілеад» моїми сусідками по кімнаті були самоанка Тіа Алуні та маорійка Айві Кауві. В ПАР, звідки я приїхала, діяв режим апартеїду, і люди білої раси не могли жити разом з людьми інших рас. Тож мені було трохи незвично жити з цими двома сестрами. Але я швидко їх полюбила. Я була в захопленні від того, що навчаюся з братами і сестрами з різних країн.

 Одним з наших інструкторів був брат Максвелл Френд. На його уроках бувало непросто. Він користувався трьома лампочками, які були підписані «тон», «темп», «сила». Він включав одну з них щоразу, коли у виступі студента йому не подобався тон чи сила голосу або темп мовлення. Я сором’язлива, тому лампочки на моїх виступах світилися часто. Іноді це доводило мене до сліз. Але я любила брата Френда. Коли я прибирала (у школі «Гілеад» ми не тільки навчалися, а й мали робочі завдання), він не раз приносив мені каву.

 Минали місяці, і я все частіше задумувалася, куди мене призначать. Моя колишня напарниця Мерл після «Гілеаду» служила в Перу. В неї виникла ідея, що я могла б приїхати на заміну її напарниці, яка невдовзі мала вийти заміж. Мерл порадила мені поговорити про це з братом Натаном Норром, який на той час брав провід в організації. Брат Норр навідувався до нас, студентів «Гілеаду», раз у кілька тижнів, тому мені вдалося з ним поговорити. Після випуску мене призначили в Перу!

 Так добре було знову служити разом з Мерл! Ми служили у місті Ліма. Хоча я ще тільки вчила іспанську, в мене з’явилися хороші вивчення. Пізніше нас із Мерл призначили в місто Аякучо, яке лежало високо в горах. Мушу визнати, що служіння в цьому місті давалося мені нелегко. Я вже трохи знала іспанську, але багато людей розмовляли лише мовою кечуа. А ще доводилося звикати до високогірного клімату і розрідженого повітря.

 Здавалось, моє служіння в Аякучо не приносить результатів. Я думала: «Чи буде тут колись ріст?» Але сьогодні в Аякучо служить понад 700 вісників і є віддалений перекладацький офіс, де перекладаються публікації мовою кечуа (Аякучо).

 Згодом Мерл вийшла заміж за районного наглядача Рамона Кастійо. У 1964-му Рамон поїхав на 10-місячне навчання у школі «Гілеад». Разом з ним вчився мій однокласник по «Гілеаду» Фу Лон Лян, який служив у Гонконгу. Його запросили на «Гілеад» на додаткове навчання, пов’язане з діяльністю філіалу a. Фу Лон запитав Рамона, як мені служиться в Перу. Після того ми з Фу Лоном почали листуватися.

 З самого початку Фу Лон прямо сказав, що наше листування буде означати, що ми зустрічаємось. Листи від Фу Лона з Гонконгу відправляв місіонер Гарольд Кінг, бо він регулярно їздив на пошту. На конвертах Гарольд любив щось намалювати або написати, наприклад: «Я над ним попрацюю — він писатиме тобі частіше».

 Ми листувалися приблизно півтора року. Зрештою ми вирішили одружитися, і я поїхала з Перу. В цій країні я прослужила приблизно сім років.

 17 листопада 1965 року ми з Фу Лоном одружилися. Життя у Гонконгу мені подобалося. Жили ми у філіалі ще з двома подружжями. Я далі служила місіонеркою, а Фу Лон займався перекладом у філіалі. Мені важко давався кантонський діалект, але інші місіонерки і мій коханий чоловік терпеливо мені допомагали. Допомагало і те, що я ходила на вивчення Біблії з дітьми.

 Через кілька років ми переїхали у місіонерський дім в Квун Тонзі, районі Гонконга. Фу Лон навчав кантонської нових місіонерів b. Мені так подобалося проповідувати в тому районі. Часто не хотілося закінчувати служіння і йти додому.

 Я дуже зраділа, коли в 1968 році вийшов новий посібник для вивчення — «Правда, яка веде до вічного життя». Цей посібник замінив книжку «Нехай Бог Буде Правдивий». За допомогою нового посібника стало простіше навчати людей, особливо тих, хто не був християнином і нічого не знав про Біблію.

 Але я побачила, що недостатньо лиш мати добрий посібник. Я вимірювала духовний поступ учня тим, як він відповідав на запитання до абзацу. І це було моєю помилкою. З однією ученицею я закінчила вивчати книжку «Правда», але виявилось, що вона не вірить у Бога! Мені треба було навчитися більше спілкуватися з учнями, щоб зрозуміти, чи правда торкається їхнього серця.

 Ми жили в Квун Тонзі кілька років, а тоді повернулися в філіал у Гонконгу. Фу Лон почав служити членом комітету філіалу. В Бетелі я допомагала у відділі прибирання і в приймальні. Фу Лон час від часу їздив у відрядження. Його поїздки були конфіденційними, тому я не могла їздити разом з ним. Але я раділа тим, що могла підтримувати чоловіка.

 На жаль, у 2008 році моє життя різко змінилося. Під час однієї поїздки мій коханий Фу Лон несподівано помер. Це було незадовго до Спомину. Смерть Фу Лона стала для мене страшним ударом. Але я не залишилася сама зі своїм горем. Поряд були брати і сестри. Під час Спомину я трималася завдяки тому, що допомагала зацікавленій знаходити вірші в Біблії. Мені додавав сил один з улюблених біблійних уривків Фу Лона: «Я, твій Бог Єгова, тримаю тебе за праву руку... “я допоможу тобі”» (Ісаї 41:13).

 Через сім років після смерті Фу Лона брати у Гонконгу порадили мені переїхати в більший філіал з огляду на мій вік і здоров’я. І ось у 2015 році я переїхала у філіал в Південно-Африканській республіці. Я знову жила в тій місцевості, де в 1947 році пізнала правду.

 Я провела багато щасливих років у служінні Єгові. Я бачила, як Єгова щедро благословляє мене і цінує все, що я для нього роблю. Я підтримую зв’язок зі своїми колишніми учнями, які досі вірно служать Єгові. Єгова благословив мій невеликий внесок у проповідування доброї новини. Наприклад, у 1958 році в Перу було приблизно 760 вісників, а в 2021-му — приблизно 133 000, у Гонконгу в 1965 році було приблизно 230 вісників, а в 2021-му стало 5565.

 Через свій вік я вже не можу робити стільки, скільки раніше. Але моє бажання робити більше для Єгови не згасло. Я з нетерпінням чекаю нового світу, коли знову буду повна сил і зможу взятися за будь-яке завдання, яке Єгова мені доручить.