У багатьох країнах економічна ситуація погіршується, ростуть ціни і люди живуть у постійній тривозі. Труднощі не оминають і Свідків Єгови. Але наші брати і сестри не дозволяють тривозі паралізувати себе. Вони впевнені, що Єгова ніколи не покине своїх служителів (Євреїв 13:5). І він не раз показував, що на нього можна цілковито покластися. Подивімось, як він піклувався про наших одновірців на Філіппінах, де багато людей живе в бідності. Особливу скруту ця країна переживала у 70—80-х роках.

 «Пригадую, як я плакала, бо в нас не було що їсти,— каже сестра на ім’я Вікі a.— Інколи все, що ми мали,— це був рис, сіль і вода». Брат на ім’я Флоренсіо довго не міг знайти роботу. Він пригадує: «З одягу я мав лише три сорочки і три пари штанів і носив їх поперемінно на всі зібрання й конгреси». Що допомогло Свідкам Єгови пережити ці важкі часи і залишитися духовно сильними? Чого ми можемо від них навчитися?

 Свідки Єгови на Філіппінах були впевнені, що Єгова подбає про них (Євреїв 13:6). І він справді допомагав їм — іноді так, як вони й не очікували. Ось що пригадує сестра на ім’я Сесіль: «Нас у сім’ї було четверо. Пам’ятаю, одного разу в нас залишилося рису лише на один сніданок. Тож ми приготували його, сіли їсти і помолилися до Єгови, щоб він дав нам необхідне на цей день. Не встигли ми доїсти, як прийшов один брат і приніс п’ять кілограмів рису. Ми аж розплакалися. Ми були такі вдячні Єгові! Цей випадок був далеко не єдиний».

 Братам і сестрам дуже допомагали мудрі поради з Біблії (Прислів’я 2:6, 7). Сестра на ім’я Арселіта пригадує час, коли вона тільки охрестилася і була ще неодружена. Вона тоді ледве зводила кінці з кінцями. Але Арселіта не падала духом. Вона розповідала Єгові про свої тривоги, а також роздумувала над словами з Прислів’я 10:4, де сказано: «Ледачі руки ведуть до бідності, а руки старанні збагачують». Тож вона вирішила засадити город. «Єгова благословляв мої зусилля,— пригадує сестра.— Я збирала рясні врожаї. Частину залишала собі, а решту продавала, щоб мати гроші на транспорт».

 У братів не було грошей на те, щоб купляти землю і будувати Зали Царства. Але вони все одно знаходили можливості, щоб збиратися разом і підбадьорювати одне одного, як радить Біблія (Євреїв 10:24, 25). Це вимагало винахідливості. Ось що пригадує Дебора: «Я і ще одна піонерка спорудили маленьку хатинку для проведення зібрань. Стіни ми зробили з гілок кокосових пальм, а дах — з листя пальми ніпа. Сидіннями були стовбури пальмових дерев. На зібрання в цей Зал Царства приходило шестеро людей».

 Найчастіше брати і сестри проводили зібрання в домах одновірців. «Ми жили в хатинці з бамбука і соломи, в ній же проводилися зібрання,— розповідає Вірджинія.— Щосуботи ми пересували меблі і облаштовували нашу хатину для проведення зібрань». А брат, якого звати Ноель, пригадує: «В будинку, де ми збиралися, протікав дах. Тож, коли падав дощ, нам доводилось підставляти відра. Але такі незручності не заважали нам поклонятися Єгові разом з нашими братами і сестрами».

 Незважаючи на бідність, Свідки Єгови ревно проповідували. Ліндіна, яка живе на острові Негрос, розповідає: «У нас була велика сім’я, а працював лише батько. Ми не завжди мали гроші на транспорт, тому в служіння часто ходили пішки. Але це нас зовсім не засмучувало. Навпаки, ми раділи, бо могли бути разом, всією сім’єю. А найважливіше, що ми знали: Єгова нами задоволений».

 Особливо непросто було добиратися в служіння далеко в гори, бо не всюди ходив громадський транспорт. Естер, яка живе на острові Лусон, пригадує: «Ми йшли групою від 6 до 12 людей. Вирушали дуже рано, бо йти було далеко. Іноді ми проповідували цілий день. Їжу брали з собою і обідали під деревами. Дехто з вісників не мав що їсти, але ми заспокоювали їх: “Не переживайте, їжі на всіх вистачить”».

 Єгова рясно поблагословив зусилля цих саможертовних братів і сестер. Наприклад, у 1970 році на Філіппінах було 54 789 вісників. У 1989 році це число вже становило 102 487, а в 2023-му добру новину в цій країні проповідували 253 876 вісників.

 Хоча багато Свідків були бідними, духовно вони процвітали. Брат на ім’я Антоніо каже: «Бідність не заважала нам любити Єгову». А ось як висловилась сестра Фе Абад: «Хоча нам з чоловіком було важко зводити кінці з кінцями, ми зберігали близькі стосунки з Єговою. Скромне життя має свої радощі. Крім того, ми подали хороший приклад своїм дітям. Вони навчилися довіряти Єгові».

 «Коли служиш Єгові, бідність не є проблемою»,— каже сестра Лусіла, яка живе на острові Самар. Вона додає: «Зосередженість на служінні дає мені відчуття спокою і допомагає не перейматися своїми обставинами. Так приємно, коли ті, з ким ти вивчаєш Біблію, пізнають правду, а потім разом з тобою служать піонерами».

 Ніхто з нас не знає, що буде завтра, тому слова старійшини на ім’я Рудольфо можуть стати для нас підбадьоренням: «У ті непрості часи я не раз відчував на собі руку Єгови. Грошей у мене було дуже мало, але нещасним я не почувався. Єгова завжди давав мені все необхідне. Я радію кожному дню і чекаю “справжнього життя” в раю на землі» (1 Тимофія 6:19).