Діяльність Міжнародних Дослідників Біблії (тепер Свідки Єгови) почала розгортатися у Мексиці з 1917 року. Протягом наступних десятиліть правду пізнало багато щирих мексиканців. Але під час Другої світової війни мексиканське законодавство змінилося, і тому перед нами постало питання, де проводити зібрання і де можна проповідувати.

 Зміни у законодавстві полягали в тому, що публічні богослужіння дозволялося проводити тільки у державних приміщеннях. А ми проводили свої конгреси у громадських місцях, зібрання — у домах братів і сестер, і проповідували на вулицях та від дому до дому.

 У зв’язку з новими вимогами у 1943 році ми зареєстрували громадське культурно-просвітницьке об’єднання. За нами було закріплено права культурно-просвітницької, а не релігійної організації. Завдяки цьому ми не були зобов’язані проводити зібрання і проповідувати лише в державних будівлях.

 Наша діяльність багато в чому носить культурно-просвітницький характер. Тому ми відповідали вимогам до культурних і громадських організацій (Римлян 13:1). Звичайно, наша мета — навчати людей біблійної правди — не змінилася (Ісаї 48:17, 18). Невдовзі ми побачили, що Єгова задоволений нашою діяльністю в Мексиці: після реєстрації, як пригадує чимало Свідків, відбувався великий ріст.

 Наша діяльність у Мексиці передусім була спрямована на поширення доброї новини про Боже Царство. Але, подібно до апостола Павла, ми змінювали наш підхід відповідно до обставин (1 Коринфян 9:20—23). Наприклад, коли Павло проповідував на Ареопазі мешканцям Афін, він не посилався прямо на Святе Письмо (Дії 17:22—31). Так само і ми під час проповідування не брали з собою Біблію і, починаючи розмови з людьми, не посилалися на неї.

 «Представляючись, ми говорили, що належимо до культурно-просвітницького об’єднання,— пригадує Ісабель.— Часто я використовувала статті з журналу “Пробудись!”, в яких біблійні теми не обговорювались прямо». А якщо співрозмовник цікавився духовними темами? Тоді ми ділилися з ним біблійною звісткою. «Ми не носили з собою Біблію,— пояснює Аурора,— тому мали знати напам’ять багато біблійних уривків». Людям подобалося, коли ми показували їм біблійні уривки у їхній Біблії.

 Ми були готові до того, що нас можуть запитати, на яких підставах ми розмовляємо з людьми від дому до дому (Філіппійців 1:7). Нам допомагав офіційний документ a. Марія пригадує: «Ми завжди носили з собою посвідчення, видані міністерством закордонних справ». «Коли представники влади вимагали від нас пояснень,— розповідає Самуель,— ми показували їм своє посвідчення».

 Посвідчення не раз ставали у пригоді, коли нашу діяльність намагалися зупинити. Ось що розповідає Хесус, який служив у штаті Халіско: «У 1974 році натовп на чолі зі священиком привів мене і подружжя Свідків до місцевої адміністрації. Там ми показали свої посвідчення, і всі заспокоїлися. Потім, після того, як справу було залагоджено, ми і далі могли розмовляти з людьми у цій місцевості. Тепер там кілька зборів».

 Як культурно-просвітницьке об’єднання, ми проводили для всіх охочих курси письменності b. «Ці курси були якраз на часі,— каже Аріель.— Багато людей ніколи не вчилися у школі, але дуже хотіли читати Біблію. Ми навчали їх читати і писати, і невдовзі вони уже вивчали Біблію».

 «Як тільки вони освоювали ази грамоти,— пригадує Рут,— їх уже ніщо не могло зупинити. Ці люди з задоволенням вчилися і ставали більш впевненими у собі. А згодом на наших очах вони духовно росли».

 Культурно-просвітницьке об’єднання Свідків Єгови в Мексиці існувало з 1943 по 1993 роки. За цей час ми навчили читати і писати понад 127 000 людей, а ще 37 000 допомогли підвищити рівень своєї грамотності. Органи влади високо оцінили нашу діяльність (Римлян 13:3). Наприклад, у 2010 році Свідки Єгови отримали особливу відзнаку за «видатний внесок у поширення грамотності в Мексиці: за те, що протягом кількох десятків років допомогли тисячам мексиканців, як у штаті Мехіко, так і по всій країні, покращити рівень свого життя».

 Оскільки ми були зареєстровані як культурно-просвітницьке об’єднання, то приміщення, в яких проводилися зібрання, ми обладнували як класні кімнати і називали їх «Залами культури». У них ми проводили і зібрання, і курси письменності.

 «Часто ці Зали облаштовували в домах братів і сестер, переважно зовсім небагатих,— розповідає Анхель.— Я завжди захоплювався цими братами і сестрами. Вони віддавали майже все своє помешкання під Зал, а самі тулилися в тій частині, що від нього лишилася».

 Але як же були потрібні ці Зали! Ось що розповідає Анхель про те, як проходили зібрання: «Іноді людей збиралося так багато, що більшість стояла на вулиці. Тим, хто відповідав на зібранні, доводилось просовувати голову у вікно. Попри це зібрання приносили нам багато радості».

 Щоб не мати проблем з владою, ми не співали на зібраннях і не молилися вголос. Едмундо пригадує: «У публічній промові, яка тоді називалася культурною, промовці особливо наголошували на практичності біблійних порад, на тому, що завдяки їм присутні підвищать свою культуру і якість життя». З часом ми перестали вживати назви біблійних книг. Мануель наводить приклад: «Промовець не говорив “Об’явлення, 21-й розділ, третій і четвертий вірші”, а говорив: “66-та книга, 21, 3 і 4”». Інший Свідок, Мойсес, додає: «Щоб знайти біблійний уривок, ми мали пам’ятати порядковий номер кожної біблійної книги».

 Загалом наша діяльність у Мексиці відбувалася так само, як і в інших країнах, хоча існували деякі формальні відмінності. Не було ніяких сумнівів, що Єгова благословляв проповідування у Мексиці. Коли в 1943 році ми зареєстрували наше культурно-просвітницьке об’єднання, в країні було 1565 вісників. А коли в 1993 році нас зареєстрували як релігійну організацію, середня кількість вісників сягнула 366 177. А потім відбувся ще більший ріст. У 2021 році середня кількість вісників у Мексиці досягла 864 633. Чого вчить історія Свідків Єгови в Мексиці?

 Пристосовуватись до обставин. Пристосувавшись до формальних вимог закону, Свідки Єгови в Мексиці протягом 50 років виконували свою діяльність на законних підставах. «Інколи я думав: чому наші зібрання і служіння проходять не так, як в інших країнах? — пригадує Маріо.— Але я ніколи не чув, щоб хтось сумнівався у доцільності вказівок від організації. Ми завжди вірили, що Єгова веде свій народ, тому були дуже слухняні».

 Зосереджуватись на служінні Єгові. «Ми зосередились на праці підготовки учнів і нічим більше не переймалися,— пригадує Гуадалупе.— Служіння приносило нам величезну радість і було найважливішим у житті».

 Зміцняти дружбу з одновірцями. «Те, чого ми не могли робити у Залі культури, ми робили вдома. Наприклад, співали пісні Царства,— каже Аніта.— Ми були наче одна дружна сім’я. Часто ми збиралися разом, щоб поспілкуватися, і багато розмовляли на духовні теми».

 Підвести підсумок можна словами Флорентино. Він каже: «Цей період — частина нашої історії, він багато чого нас навчив. Хоча ми мали безліч труднощів і нашу діяльність намагалися зупинити, ми бачили руку Єгови».