З 1948 до 1994 року в Південно-Африканській Республіці (ПАР) панував апартеїд a. У ті роки люди часто ставились до представників інших рас несправедливо. Кейлі, якого називали «кольоровим», оскільки він належав до змішаної раси, пригадує: «Небілі люди теж мали упередження одні до одних».

 Свідки Єгови в ПАР походили з різних етнічних груп. Як вони виконували своє служіння в часи апартеїду? І чого кожен з нас може навчитися з того, що їм довелось пережити?

 Чимало людей у ПАР не могли змиритися з расовою сегрегацією і організовували протести, за що багато хто поплатився свободою і навіть життям. У відповідь противники апартеїду стали дедалі частіше вдаватись до насилля. Однак Свідки Єгови слухалися закону, тому не брали участі в протестах і не підтримували спроб змінити уряд. Так вони наслідували християн першого століття, які підкорялися «тим, хто посідає вищу владу» (Римлян 13:1, 2).

 Свідків Єгови дуже часто змушували зректися своєї нейтральної позиції і зайняти чийсь бік. Але якби вони це зробили, їм би довелося брати участь у насиллі і навіть воювати проти своїх духовних братів. Як пригадує брат Тембзі, «у 1976 році багатьох студентів змусили взяти участь у політичних заворушеннях. Студенти ходили від дому до дому, шукаючи інших студентів, щоб залучити їх до боротьби. Якщо ти відмовлявся, вони могли спалити твій дім або побити тебе до смерті». Один лідер опозиційної партії сказав Свідку на ім’я Теофілус: «Чекайте-чекайте! Коли ми переможемо білих, ми всіх вас приб’ємо, бо ви не боретесь за свою країну».

 За часів апартеїду було нелегко проводити спільні зібрання, але Свідки Єгови не припиняли збиратися разом (Євреїв 10:24, 25). Деякі збори не могли дозволити собі побудувати Зал Царства b, оскільки внаслідок расової сегрегації чимало людей жило в бідності. «Багато років ми збиралися в орендованих приміщеннях, які були в жалюгідному стані,— каже Енвер.— Тож мій батько запропонував, щоб зібрання проводились у нас вдома. Двічі на тиждень ми перетворювали свій будинок на Зал Царства. Іноді збиралось понад 100 людей. Після зібрань ми нерідко влаштовували частування».

 Щоб подолати перепони, які спричиняв апартеїд, брати виявляли винахідливість. Наприклад, у провінції Лімпопо один білошкірий брат мав виголосити промову на районному конгресі в місцевості, де проживали темношкірі. Однак цей брат не зміг отримати дозвіл на в’їзд у цю місцевість. Але з нею межувала ферма одного білошкірого чоловіка, і наш брат попросив у нього дозволу виступити з промовою з його території. Тож уявіть: присутні на конгресі сидять по один бік паркану, а промовець виступає з іншого боку.

 Згідно з політикою апартеїду представники кожної расової групи мали проживати на окремо виділених територіях. Тому до збору зазвичай належали люди однієї раси. Через політику апартеїду Свідки були змушені виявляти гнучкість, організовуючи працю проповідування. Наприклад, було важко проповідувати в непризначених територіях. «Якщо ти не був білим, то дуже часто не мав де зупинитись на ніч. Тож ми спали в машинах або під деревами,— пригадує Кріш, якого за часу апартеїду відносили до «індійців».— Зранку привести себе в порядок можна було в туалеті на заправці. Але де-не-де навіть туалети були позначені: “Вхід тільки для білих”. Попри будь-які незручності вісники ревно проповідували і знаходили в селах багато зацікавлених».

 Хоча служіння в той час було нелегким, кількість вісників постійно зростала. У 1948 році, коли запровадили політику апартеїду, в ПАР було трохи більше ніж 4800 вісників. А наприкінці 1994 року, коли цій політиці поклали край, кількість вісників становила 58 729. У 2021 році в ПАР було досягнуто найвищої кількості вісників — 100 112.

 Попри расові суперечки в країні, Свідки Єгови докладали всіх зусиль, щоб сприяти любові та єдності між людьми різних рас. Вони неухильно дотримувались біблійних принципів і навчали цього інших (Дії 10:34, 35). Довкола панувала ненависть, але Божий народ був об’єднаний любов’ю (Івана 13:34, 35).

 У 1993 році Свідки Єгови провели в ПАР конгрес, на якому зібралися люди різних рас. Один відомий політик бачив, як місцеві Свідки щиро вітають і обіймають іноземних делегатів, які прибували в аеропорт. Він сказав: «Якщо б ми мали такий самий дух єдності, як ви, то давним-давно розв’язали б усі проблеми».