Серед багатьох обов’язків, які виконували левіти, що не належали до священиків, був обов’язок охороняти порядок, подібно до поліцейських. Ці охоронці підпорядковувалися начальнику храму. Ось як їхні обов’язки описав юдейський письменник Філон: «Деякі з них [левітів] стоять біля дверей як вартові при входах, деякі стоять всередині [на території храму] перед святинею, щоб жодна людина, якій це не дозволено, не ступила туди свідомо чи несвідомо. Декого призначають у дозори, які позмінно день і ніч обходять територію, несучи варту».

Охоронці перебували в розпорядженні Синедріону. Це були єдині юдейські збройні загони, які існували з дозволу римлян.

Як стверджує біблеїст Йоахім Єреміас, «слова докору, які Ісус промовив під час свого арешту, про те, що він день у день навчав у Храмі і його не брали під варту (Матв. 26:55), стають чітко зрозумілими, якщо його прийшла арештовувати храмова поліція». Цей же біблеїст вважає, що охоронці, яких раніше посилали арештувати Ісуса, теж належали до храмової охорони (Ів. 7:32, 45, 46). Пізніше, щоб привести Ісусових учнів і поставити їх перед Синедріоном, було послано охоронців разом з їхнім начальником. Також, імовірно, не обійшлося без охоронців, коли апостола Павла силою витягли з храму (Дії 4:1—3; 5:17—27; 21:27—30).