ЖИТТЄПИС
Я завжди любив навчатись про Єгову і навчати про нього інших
Я ВИРОСТАВ у місті Істон (штат Пенсильванія). У дитинстві в мене була мрія отримати вищу освіту і вибитися в люди. Я дуже любив вчитися, і особливо добре мені давалися математика та природничі науки. У 1956 році одна організація, яка боролася за громадянські права, навіть присудила мені премію у 25 доларів за найвищі оцінки серед темношкірих учнів. Все ж мої цілі змінилися. Дозвольте розповісти чому.
ПЕРШЕ ЗНАЙОМСТВО З ЄГОВОЮ
На початку 1940-х років мої батьки почали вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Хоча згодом це вивчення припинилося, мама і далі отримувала «Вартову башту» і «Пробудись!». А в 1950 році ми всією сім’єю побували на міжнародному конгресі в Нью-Йорку.
Невдовзі після цього до нас почав приходити брат Лоуренс Джеффріс. Він приділяв мені особливу увагу. Мені дуже не подобалося, що Свідки не втручаються в політичні питання та не йдуть до армії. Пам’ятаю, як я сказав, що якби всі американці відмовилися захищати свою країну, то вороги нас легко захопили б. Брат Джеффріс на це спокійно відповів: «Уяви, Ліоне, що вся Америка служить Єгові. Як думаєш, що б він зробив, якби на нас напали вороги?» Цей та інші доводи брата Джеффріса допомогли мені зрозуміти, що мої переживання були безпідставні. Тоді я ще більше зацікавився правдою.
Я прочитав усі старі випуски «Вартової башти» і «Пробудись!», які мама складала у підвалі. Зрештою я зрозумів, що це правда, і погодився вивчати Біблію з братом Джеффрісом. Я також почав ходити на зібрання, а коли біблійні істини переповнили моє серце, став вісником доброї новини. Я зрозумів, що «великий день Єгови близько», і це повністю змінило мої цілі (Соф. 1:14). Я передумав вступати до університету і вирішив зосередитися на тому, щоб навчати інших біблійної правди.
Я закінчив школу 13 червня 1956 року, а через три дні охрестився на районному конгресі.
Тоді я й уявити собі не міг, скільки благословень мене чекає завдяки тому, що я вирішив навчатись про Єгову і навчати про нього інших.НАВЧАЮСЯ І НАВЧАЮ В ПІОНЕРСЬКОМУ СЛУЖІННІ
Через шість місяців після хрещення я почав служити сталим піонером. У грудні 1956 року в «Служінні Царству» було надруковано статтю «Чи ти можеш служити там, де є велика потреба у вісниках?». Я міг. Ця стаття розпалила в мені бажання переїхати туди, де було мало проповідників доброї новини (Матв. 24:14).
І ось я прибув у Еджфілд (штат Південна Кароліна). У місцевому зборі було лише чотири вісники. Зі мною нас стало п’ятеро. Тоді ми проводили зібрання в будинку одного брата. Кожного місяця я проповідував по 100 годин. Роботи не бракувало: треба було організовувати служіння і часто виступати на зібраннях. Цікаво, що чим більше я навчав інших про Єгову, тим більше сам про нього дізнавався.
Пригадую, як я вивчав Біблію з однією жінкою, яка володіла похоронним бюро в Джонстоні, поблизькому містечку. Вона була дуже добра до нас і не тільки взяла мене на роботу зі зручним графіком, але й віддала одне зі своїх приміщень під Зал Царства.
Згодом у мене з’явився напарник. Це був піонер Джоллі Джеффріс — син брата, який вивчав зі мною Біблію. Він переїхав до мене з Нью-Йорка, і ми разом поселилися в маленькому трейлері, який нам позичив один брат.
У той час зарплати на півдні країни були дуже маленькими. За день ми заробляли лише два або три долари. Пам’ятаю, як одного разу в мене залишилося лише кілька центів і я пішов купити на них продукти. Щойно я вийшов з магазину, як до мене підійшов чоловік і спитав: «Хлопче, тобі робота не потрібна? Плачу один долар за годину». Він найняв мене прибрати будівельний майданчик, і роботи вистачило аж на три дні. Було очевидно, що Єгова хоче, аби я залишався в Еджфілді. Хоча у 1958 році я таки поїхав у Нью-Йорк на міжнародний конгрес.
Другий день конгресу я не забуду ніколи. Тоді я познайомився з Рубі Вадлінгтон, яка служила піонеркою в місті Галлатін (штат Теннессі). Виявилося, що ми обоє хочемо служити місіонерами, і тому разом пішли на зустріч для охочих навчатися у школі «Гілеад». Після конгресу ми почали листуватися. А коли мене запросили в Галлатін виголосити публічну промову, я запропонував Рубі свою руку й серце. Потім я перейшов до неї у збір, і в 1959 році ми одружилися.
НАВЧАЮСЯ І НАВЧАЮ У ЗБОРІ
У 23 роки мене призначили слугою збору (тепер — координатор ради старійшин).
Невдовзі нас відвідав Чарльз Томпсон. Його щойно призначили районним наглядачем, і ми були його першим збором. Хоча брат Томпсон був досвідченим старійшиною, він розпитував мене про потреби братів і про те, як їх задовольняли інші районні наглядачі. Це навчило мене не боятися ставити запитання і, перш ніж братися за вирішення якихось справ, зібрати усі факти.У травні 1964 року мене запросили в Школу служіння Царству. Навчання тривало один місяць і проходило в Південному Лансінгу (штат Нью-Йорк). Брати, які проводили цю школу, розпалили в мені бажання і далі поглиблювати свої знання про Єгову та рости духовно.
НАВЧАЮСЯ І НАВЧАЮ В РАЙОННОМУ ТА ОБЛАСНОМУ СЛУЖІННІ
У січні 1965-го нам з Рубі запропонували розпочати районне служіння. Наш перший район був дуже великий і простягався від Ноксвілла (штат Теннессі) майже до самого Ричмонда (штат Віргінія). До нього входили збори у штатах Північна Кароліна, Кентуккі і Західна Віргінія. У зборах, які ми відвідували, служили тільки темношкірі брати і сестри, адже в той час на півдні країни діяла політика сегрегації, тому чорні не могли збиратися разом з білими. Брати і сестри були дуже бідні, тож ми навчилися ділитися з ними тим, що мали. Якось один досвідчений районний наглядач дав мені цінну пораду: «Будь для них братом. Не треба вдавати з себе начальника. Ти зможеш допомогти їм, тільки якщо вони бачитимуть у тобі брата».
Під час візиту до одного маленького збору Рубі розпочала вивчення з молодою жінкою, яка мала однорічну доньку. Після того як ми поїхали зі збору, з нею вивчали місцеві вісники. А коли ніхто з них не міг провести вивчення, Рубі робила це сама за допомогою листів. Під час нашого наступного візиту ця жінка вже була на всіх зустрічах. Пізніше у збір призначили двох спеціальних піонерок, і вони продовжили з нею вивчати. Невдовзі після цього ця жінка охрестилася. Близько 30 років по тому, у 1995-му, у Бетелі в Паттерсоні до Рубі підійшла молода сестра. Це була донька тієї жінки, з якою Рубі вивчала Біблію. Вони з чоловіком навчалися у 100-му класі школи «Гілеад».
Нашим другим районом була центральна частина Флориди. У той час ми вже зрозуміли, що без транспорту нам не обійтися, тож ми купили машину, причому за дуже вигідною ціною. Однак у перший же тиждень у ній зламався водяний насос. Грошей на ремонт у нас не було, тому я подзвонив одному брату, який, на мою думку, міг нам допомогти. Він попросив свого працівника відремонтувати нам машину і не взяв з нас ані цента. Він лише сказав: «Ви мені нічого не винні». Цей брат навіть дав нам грошей. Це ще раз переконало нас у тому, що Єгова піклується про своїх служителів. Ми також побачили, наскільки важливо бути щедрими.
Під час кожного візиту ми зупинялися у братів. Завдяки цьому у нас з’явилося багато добрих друзів. Пригадую, як одного разу я залишив у друкарській машинці незакінчений звіт про візит до збору. Коли ввечері я повернувся додому, то побачив, що трирічний син господарів «допоміг» мені його закінчити. Потім я ще багато років піджартовував над ним, пригадуючи цей випадок.
У 1971 році я отримав листа про те, що мене призначено служити обласним наглядачем у Нью-Йорку. Це було для нас повною несподіванкою! У свої 34 роки я мав стати першим темношкірим обласним наглядачем у тій території. Але брати мене дуже тепло прийняли.
Будучи обласним наглядачем, я кожних вихідних навчав інших про Єгову на районних конгресах, і це мені дуже подобалося. Багато районних наглядачів, з якими мені доводилося співпрацювати, були досвідченішими від мене. Один з них свого часу виголошував промову перед моїм хрещенням, а інший, Теодор Ярач, пізніше служив у Керівному органі. Також навколо мене було багато братів з бруклінського Бетелю. Усі вони, як районні, так і бетелівці, дуже старалися, щоб я не почувався ніяково поряд з ними, за що я їм дуже вдячний. Я особисто переконався, що
це були люблячі пастирі, які завжди керувалися Божим Словом і віддано підтримували організацію Єгови. Завдяки їхньому смиренню мені було нескладно виконувати обов’язки обласного наглядача.ЗНОВУ В РАЙОННОМУ СЛУЖІННІ
У 1974 році Керівний орган призначив нових обласних наглядачів, і я повернувся до районного служіння, цього разу — у Південній Кароліні. Це був дуже радісний час, адже тоді збори і райони вже не ділилися за расами.
У кінці 1976 року мене призначили у штат Джорджія. Мій новий район простягався від Атланти до Колумбуса. З болем у серці пригадую, як виголошував промову на похороні п’ятьох чорношкірих дітей, які загинули, після того як банда зловмисників підпалила будинок їхньої сім’ї. Батьки дітей вижили, але мама з сильними опіками потрапила в лікарню. З того дня до неї не припинявся потік відвідувачів. Потішити згорьованих батьків приходили як чорні, так і білі одновірці. Брати і сестри виявили надзвичайну любов. Я зрозумів, що з такою підтримкою Божі служителі можуть пережити будь-яке нещастя.
НАВЧАЮСЯ І НАВЧАЮ В БЕТЕЛІ
У 1977 році нас на кілька місяців запросили в бруклінський Бетель. Коли цей час добігав кінця, двоє членів Керівного органу зустрілися з нами і спитали, чи ми з Рубі не хотіли би залишитися в Бетелі. Ми погодились.
Мене призначили у відділ служіння, і в ньому я провів 24 роки. Брати у цьому відділі часто мають справу з дуже делікатними і непростими питаннями. Протягом усіх цих років Керівний орган давав нам надійні вказівки, які узгоджувалися з біблійними принципами. Ці вказівки не тільки допомагали нам відповідати на запитання братів, але й пізніше лягли в основу навчання районних наглядачів, старійшин та піонерів. Таке навчання збагатило багатьох братів, а вони у свою чергу збагатили організацію Єгови.
З 1995 до 2018 року я відвідував інші Бетелі як представник Всесвітнього центру (колишня назва — зональний наглядач). Я проводив зустрічі з членами комітетів філіалів, бетелівцями і місіонерами, на яких вислуховував їх і підбадьорював. За весь той час ми з Рубі почули багато захопливих історій з життя тих братів і сестер. Пам’ятаю, як у 2000 році ми відвідали Руанду. Нас дуже зворушили розповіді бетелівців і вісників у зборах, які пережили геноцид 1994 року. Багато з них втратили своїх рідних. Але вони все витривало знесли і зберегли віру, надію та радість.
Тепер нам за 80. Останні 20 років я служу у комітеті філіалу в США. Вищої освіти я так і не отримав, зате Єгова та його організація дали мені найвищу освіту. Вона допомагає мені навчати людей біблійних істин, які можуть принести їм вічні благословення (2 Кор. 3:5; 2 Тим. 2:2). Я на власні очі бачив, як Біблія допомагає людям змінювати життя на краще і розвивати стосунки зі своїм Творцем (Як. 4:8). При кожній нагоді ми з Рубі заохочуємо братів і сестер самим навчатися про Єгову і навчати про нього інших. Це найбільша честь, якої може бути удостоєний служитель Єгови!