Хоча 70 учнів не були поряд з Ісусом, коли він започатковував Господню вечерю, це зовсім не означає, що він їх не схвалював або що вони його покинули. Ісус просто хотів провести цей вечір зі своїми апостолами.

Обидві групи були Ісусовими учнями. З-поміж багатьох своїх послідовників Ісус спершу вибрав 12 чоловіків, яких назвав апостолами (Луки 6:12—16). Він «скликав дванадцятьох», коли був у Галілеї. Ісус «послав їх проповідувати про Боже Царство та зціляти» (Луки 9:1—6). Потім він пішов у Юдею; там «призначив 70 інших і послав їх перед собою по двоє» (Луки 9:51; 10:1). Як бачимо, в Ісуса були послідовники, які проповідували про нього в різних місцевостях.

Юдеї, які стали послідовниками Ісуса, продовжували відзначати Пасху — мабуть, у колі сім’ї (Вих. 12:6—11, 17—20). Незадовго до своєї смерті Ісус з апостолами пішов у Єрусалим. Він не став організовувати великого святкування Пасхи і кликати на нього всіх своїх учнів з Юдеї, Галілеї та Переї. Очевидно, що він хотів відзначити це свято тільки з апостолами. Ісус сказав їм: «Я дуже хотів їсти цю пасхальну вечерю з вами, перш ніж зазнаю страждань» (Луки 22:15).

В Ісуса були вагомі підстави так зробити. Невдовзі він мав померти як «Ягня Боже, що покінчить з гріхом світу» (Ів. 1:29). Це мало статися в Єрусалимі, де з давніх часів приносили Богові жертви. Пасхальне ягня нагадувало ізраїльтянам про те, як Єгова звільнив їх з Єгипту. А жертва Ісуса давала набагато більше звільнення — звільнення від гріха та смерті (1 Кор. 5:7, 8). Вона дозволила 12 апостолам стати фундаментом християнського збору (Еф. 2:20—22). Цікаво, що фундамент муру «святого міста Єрусалима», згаданого в книзі Об’явлення, «складався із 12 каменів, на яких було написано імена 12 апостолів Ягняти» (Об’яв. 21:10—14). Справді, вірні апостоли мали відіграти важливу роль у виконанні Божого наміру. Тож не дивно, що саме з ними Ісус хотів відзначити останню Пасху і провести церемонію, яку він запровадив відразу після цього,— Господню вечерю.

Сімдесят учнів та інші послідовники Ісуса не були з ним того вечора. Але ми можемо не сумніватися, що всі, хто залишився вірним, отримали благословення, які стали можливими завдяки Господній вечері. Пізніше вони стали помазанцями і учасниками угоди, про яку Ісус розповів апостолам в останній вечір перед своєю смертю (Луки 22:29, 30).