У Повторення Закону 22:25—27 перш за все йдеться не про доведення провини чоловіка, адже в цих віршах описано ситуацію, в якій чоловік уже вважався винним. Цей закон зосереджувався на тому, щоб підтвердити невинність жінки. Зверніть увагу на контекст.

У попередніх віршах розповідається про чоловіка, який мав статеві стосунки з зарученою жінкою «в місті». З огляду на це він був винен у перелюбі, оскільки заручена жінка вважалася одруженою. А як щодо провини жінки? Вона «не кричала в місті». Якби вона кричала, інші обов’язково почули б її і захистили. Але вона не кричала. Тому жінка теж вчинила перелюб і вони обоє були винними (Повт. 22:23, 24).

Далі у Законі описується інша ситуація: «Якщо ж чоловік зустріне заручену дівчину на полі, схопить її та ляже з нею, то померти повинен тільки чоловік, а дівчині нічого не буде. Вона не вчинила гріха, за який заслуговує смерті, бо це те саме, коли б хтось напав на свого ближнього і вбив його. Адже той чоловік зустрів заручену дівчину на полі, і, хоча вона кричала, не було нікого, хто б її врятував» (Повт. 22:25—27).

У цьому випадку жінку не вважали винною за відсутністю достатніх доказів. Що це означає? Припускалося, що, «хоча вона кричала, не було нікого, хто б її врятував». Тож вона не вчинила перелюбу. А чоловік був винний у зґвалтуванні та перелюбі, тому що схопив заручену жінку та ліг з нею.

Отже, цей закон зосереджувався на невинності жінки, тимчасом як про чоловіка просто говориться, що він винний у зґвалтуванні та перелюбі. Ми можемо не сумніватися, що судді старанно досліджували кожну справу і виносили рішення на підставі чітких вказівок, які Бог повторював неодноразово (Повт. 13:14; 17:4; Вих. 20:14).