Журнал «Вартова башта» за 1 січня 1918 року починався такими словами: «Що принесе 1918 рік?» В Європі ще лютувала Перша світова війна. Однак події, які відбулися на початку року, вказували на те, що для Дослідників Біблії і для світу загалом все складається добре.

Восьмого січня 1918 року президент Вудро Вільсон у своїй промові перед Конгресом США окреслив 14 пунктів, які, на його погляд, були вкрай важливими для встановлення «справедливості і тривалого миру». Він запропонував впровадити відкриті дипломатичні відносини між націями, скоротити озброєння та утворити «загальне об’єднання націй» на користь «як великих, так і малих держав». Його «Чотирнадцять пунктів» пізніше лягли в основу створення Ліги Націй та укладення Версальського мирного договору, який поклав край Першій світовій війні.

Незважаючи на безлад, який панував у світі протягом року, що минув *, Дослідники Біблії також сподівалися миру, як видно з подій, що відбулися на щорічних ділових зборах Біблійного і трактатного товариства «Вартова башта».

Під час цієї зустрічі, яка проходила 5 січня 1918 року, кілька відомих чоловіків, яких раніше попросили покинути Бетель, спробували здобути контроль над організацією. Річард Барбер, вірний роз’їзний наглядач, розпочав це зібрання з молитви. Після виголошення звіту про працю за попередній рік пройшли щорічні вибори директорів. Брат Барбер висунув кандидатуру Джозефа Рутерфорда та шістьох інших братів. Потім адвокат, який представляв противників, висунув сім інших чоловіків, у тому числі тих, кого попросили покинути Бетель. Вони зазнали поразки. Переважна більшість акціонерів обрала директорами брата Рутерфорда та шістьох інших вірних братів.

Багато братів, присутніх на цих зборах, казали, що це були «найрадісніші збори, які вони коли-небудь відвідували». Але їхня радість була недовгою.

Кілька місяців Дослідники Біблії розповсюджували книжку «Довершена таємниця» (англ.). Щиросерді читачі схвально відгукувалися на біблійні істини, які в ній містились.

Едвард Кріст, який служив роз’їзним наглядачем у Канаді, розповів про одне подружжя. Вони, прочитавши книжку «Довершена таємниця», прийняли правду всього за п’ять тижнів. Він казав: «Як чоловік, так і дружина присвятилися Богові й роблять чудовий поступ».

Один чоловік, який отримав цю книжку, почав відразу ділитися зі своїми друзями тим, про що дізнався з неї. Він був вражений її звісткою. Цей чоловік пригадує: «Я йшов вниз по Третій авеню і відчув удар по плечу. Я подумав, що на мене впала цегла, але то була “Довершена таємниця”. Я приніс її додому і прочитав усю... Згодом я довідався, що цю книжку викинув з вікна  розлючений проповідник... Я думаю, що таким вчинком він навернув більше людей до живої надії, ніж будь-якими іншими вчинками за своє життя... Завдячуючи гніву цього проповідника, ми тепер вихваляємо Бога».

Так реагував не лише цей проповідник. Уряд Канади 12 лютого 1918 року наклав заборону на книжку «Довершена таємниця», посилаючись на те, що вона містить бунтарські та антивоєнні твердження. Невдовзі після цього те саме зробив уряд США. Представники влади обшукали дім Бетелю і філіали в Нью-Йорку, Пенсильванії та Каліфорнії, намагаючись знайти докази проти провідних членів організації. 14 березня 1918 року Міністерство юстиції США наклало заборону на книжку «Довершена таємниця», вважаючи, що її друк та поширення перешкоджають підтримці воєнних дій і порушують Закон про шпигунську діяльність.

Сьомого травня 1918 року Міністерство юстиції отримало ордер на арешт Джованні Дечекки, Джорджа Фішера, Александра Макміллана, Роберта Мартіна, Фредеріка Робісона, Джозефа Рутерфорда, Вільяма Ван-Амбурга і Клейтона Вудворта. Їх звинуватили в тому, що вони «незаконно, підступно й навмисно підштовхують до непокори і невірності, а також до відмови від служби в армії та військово-морських силах США». Суд над ними розпочався 5 червня 1918 року, і майже ніхто не сумнівався, що їх буде визнано винними. Чому?

Генеральний прокурор США назвав закон, у порушені якого вони були звинувачені, тобто Закон про шпигунську діяльність, «ефективною зброєю проти пропаганди». 16 травня 1918 року Конгрес США відкинув поправку до цього Закону, яка мала захищати тих, хто говорить «правду, керуючись добрими спонуками і заради законних цілей». Під час дебатів нерідко згадувалася книжка «Довершена таємниця». Про цю книжку в офіційному документі Конгресу США сказано: «Одним з найнебезпечніших прикладів такої пропаганди є книжка “Довершена таємниця”... Вона підриває віру солдатів у правильність нашої справи та спонукує... відмовлятися від військової служби».

Двадцятого червня 1918 року суд присяжних визнав вісьмох братів винними за всіма пунктами звинувачення. Наступного дня суддя оголосив вирок. Він сказав: «Релігійна пропаганда, яку підсудні завзято обстоюють та поширюють... небезпечніша за цілу німецьку дивізію... Вони заслуговують суворого покарання». Через два тижні цих вісьмох братів посадили у федеральну тюрму міста Атланта (штат Джорджія) на довгі терміни ув’язнення — від 10 до 20 років.

Протягом цього періоду Дослідники Біблії зазнали сильної протидії. Федеральне бюро розслідувань  (ФБР) детально ознайомилося з їхньою діяльністю, склавши тисячі документів. Ці документи показують, що наші брати твердо вирішили й далі проповідувати.

У листі до ФБР начальник поштового відділення міста Орландо (штат Флорида) написав: «[Дослідники Біблії] ходять у місті від дому до дому і роблять це переважно вночі... Здається, вони хочуть принаймні підтримувати полум’я, підливаючи оливи у вогонь».

Один полковник воєнного міністерства написав у бюро звіт про діяльність Фредеріка Франца, який пізніше служив членом Керівного органу. Полковник написав: «Фредерік Франц... бере активну участь у продажі приблизно тисячі томів книжки “Довершена таємниця”».

Чарлз Фекел, який теж згодом служив членом Керівного органу, зазнав лютого переслідування. Представники влади арештували його за розповсюдження книжки «Довершена таємниця» і перевіряли його листування. Брата Фекела ув’язнили на один місяць у тюрму в Балтиморі (штат Меріленд), назвавши його «австрійським чужоземним ворогом». Коли брат Фекел сміливо давав свідчення слідчим, він пам’ятав Павлові слова, записані в 1 Коринфян 9:16, де сказано: «Горе мені, якщо я не проголошую доброї новини!» *

Дослідники Біблії не лише ревно проповідували, але й запопадливо поширювали петицію про звільнення ув’язнених в Атланті братів. Ось що пригадувала Анна Гарднер: «Ми завжди щось робили. Коли братів кидали за ґрати, нашим завданням було збирати підписи. Ми ходили від дому до дому і назбирали тисячі підписів. Ми казали людям, з якими розмовляли, що ці чоловіки правдиві християни і що вони несправедливо ув’язнені».

У цей складний час досить часто проводились конгреси, щоб зміцнити братів і сестер духовно. У «Вартовій башті» говорилось: «За рік було проведено понад сорок конгресів... З усіх цих конгресів надійшли захопливі звіти. Раніше всі конгреси проходили в кінці літа або на початку осені. Але тепер конгреси проходять кожного місяця».

Щиросерді люди все ще відгукувалися на добру новину. На одному конгресі в Клівленді (штат Огайо) було приблизно 1200 присутніх і 42 особи охрестилося. Серед них був зовсім юний хлопчина, який «глибоко поважав Бога і присвятився йому, що мало б присоромити багатьох дорослих».

Добігав кінця 1918 рік, і Дослідники Біблії не знали, що на них чекає. Деякі будівлі в Брукліні продали, і всесвітній центр переїхав до Піттсбурга (штат Пенсильванія). Хоча брати, які брали провід, сиділи у в’язниці, загальні річні збори акціонерів були заплановані на 4 січня 1919 року. І що далі?

Наші брати наполегливо виконували свою працю. Вони були настільки впевнені в перемозі, що обрали слова з Ісаї 54:17 річним віршем на 1919 рік: «Жодна зброя, зроблена проти тебе, не матиме успіху». Усе вказувало на разючі зміни, які мали зміцнити їхню віру і підготувати їх до великої праці, що чекала на них попереду.