Щоб виконати своє завдання, Дослідники Біблії мали бути безстрашними. Їм треба було проголошувати «благу вість» сумирним людям і «день пімсти» — злим.

Брат Дж. Хоскін, незважаючи на протидію, мужньо свідчив у Канаді. Навесні 1921 року він зустрів у служінні проповідника методистської церкви. Брат Хоскін почав розмову такими словами: «Давайте спробуємо спокійно поговорити про Святе Письмо. Навіть якщо кожен з нас залишиться при своїй думці, впевнений, ми зможемо розстатися друзями». Але брат Хоскін помилився. Він пригадує: «Ми порозмовляли лише кілька хвилин, і той проповідник так сильно грюкнув дверима, що велике скло, вставлене в них, мало не вилетіло».

«Ідіть до поган і їх навчайте!» — викрикнув методистський служитель. Брат Хоскін промовчав, але подумав: «А я до кого прийшов?»

Наступного дня той служитель продовжив обливати брата Хоскіна брудом, але вже перед своєю паствою під час проповіді у церкві. «Він назвав мене останнім пройдисвітом,— пригадує брат,— і сказав, що мене треба розстріляти». Але це не зупинило брата Хоскіна, він продовжував проповідувати в тому місті, і багато людей його слухали. Брат розповідає: «Я ніколи раніше не бачив, щоб люди так відгукувались на правду. Дехто навіть казав: “Я знаю, що ви Божий чоловік!” Вони готові були дати мені все необхідне, щоб я продовжував свою працю».

Щоб допомогти зацікавленим рости духовно, Дослідники Біблії почали друкувати в журналі «Золотий вік» * навчальні програми. Одна з них називалася «Юні дослідники Біблії» і складалась із запитань, які батьки мали обговорювати зі своїми дітьми. Батьки «ставили ці запитання дітям і допомагали їм знаходити відповіді в Біблії». Такі запитання, як «скільки в Біблії книг?», допомагали дітям запам’ятовувати основні факти про Біблію. А такі запитання, як «чи кожен християнин  буде стикатися з переслідуванням?», допомагали їм ставати сміливими проповідниками.

Навчальна програма «Поглиблене вивчення Божого плану віків» була підготовлена для дорослих Дослідників Біблії і містила глибокі запитання на основі першого тому «Викладів Святого Писання». Ці програми допомогли тисячам читачів поглибити свої біблійні знання. Але в журналі «Золотий вік» за 21 грудня 1921 року повідомлялось, що вони більше не будуть друкуватись. Чому брати так вирішили?

Брати, які брали провід в організації, зрозуміли, що ті, хто тільки починав досліджувати Біблію, повинні вивчати основні біблійні істини послідовно і систематично. Для цього в листопаді 1921 року була видана книжка «Гарфа Божа». Зацікавлені особи, які брали цю книжку, також могли пройти курс вивчення Біблії. Як говорилося в журналі, цей курс мав допомогти читачам самостійно дослідити «Божий план, який полягав у тому, щоб благословити людство вічним життям». Як людина проходила цей курс навчання?

Разом з примірником книжки людина отримувала невелику картку, де було зазначено, які сторінки книжки їй потрібно прочитати. Наступного тижня їй присилали картку із запитаннями до того уривка. А після запитань було вказано, які сторінки треба прочитати далі.

Так упродовж 12 тижнів людина отримувала поштою картки із запитаннями. Їх висилав хтось із місцевого гуртка, тобто збору. Часто це були літні брати і сестри або ті, хто не міг ходити від дому до дому. Сестра Анна Гарднер з Міллвейла (штат Пенсильванія, США) пригадує: «Коли вийшла книжка “Гарфа Божа”, у моєї сестри Тейл, яка не могла ходити, з’явилося так багато роботи, як ніколи. Вона щотижня висилала картки із запитаннями». Після того як людина закінчувала курс, до неї приходили особисто, щоб допомагати їй і далі здобувати біблійні знання.

Під кінець року брат Дж. Рутерфорд вислав лист всім гурткам. Там говорилося: «Ще ніколи за весь період жнив наше свідчення не було таким масштабним і таким успішним, як цього року». Далі у листі зазначалось: «Але попереду ще багато роботи. Заохочуйте інших приєднатися до нас у цьому благословенному служінні». І Дослідники Біблії прислу́хались до цієї поради. У 1922 році вони оголошували Царя і його Царство в небувалих масштабах!