Проповідування набирало чимраз більших обертів, і, відповідно, зростала потреба в літературі. На той момент брати в бруклінському Бетелі вже вміли друкувати журнали, а от виробництво книжок ще не опанували. Тому вони замовляли їх у сторонніх компаній. Однак ті компанії не справлялися з потрібними нам обсягами, книжок бракувало, і проповідування сповільнювалось. У результаті брат Рутерфорд попросив наглядача друкарні, Роберта Мартіна, подумати, як можна налагодити власне виробництво книжок.

«Від самої цієї думки перехоплювало подих,— пригадував брат Мартін,— адже це означало відкриття нової типографії, в якій би виконувалися всі операції: набір, гальванопокриття, друк і переплетення». Невдовзі брати орендували приміщення в Брукліні за адресою Конкорд-стрит, 18, і придбали необхідне обладнання.

Але не всі раділи нашим починанням. Коли президент компанії, в якій друкувалася більшість наших книжок, приїхав на Конкорд-стрит, він сказав: «Це першокласна друкарня, але у вас ніхто навіть уявлення не має, що з нею робити. Через півроку все це стане купою металобрухту».

«Це звучало досить логічно,— розповідав брат Мартін,— але не можна було забувати про Господа, а він завжди був з нами». І брат Мартін не помилився. Не минуло багато часу, як з-під наших верстатів уже виходило по 2000 книжок на день.

У 1922 році брати не тільки почали самостійно друкувати книжки, а й опанували новий метод поширення доброї новини. В неділю по обіді, 26 лютого, брат Рутерфорд уперше виголосив промову по радіо. Вона називалася «Мільйони людей, які тепер  живуть, ніколи не помруть» і транслювалася зі станції KOG (Лос-Анджелес, штат Каліфорнія).

Виступ брата Рутерфорда слухало приблизно 25 000 людей. Дехто навіть надіслав листи з подякою. Серед них був Віллард Ашфорд, який жив у місті Санта-Ана (штат Каліфорнія). Він похвалив брата Рутерфорда за «цікавий і жвавий виклад», а тоді додав: «Ми змогли послухати Вас тільки завдяки радіо. У нашій сім’ї троє хворих, тому ми не прийшли б на Вашу промову, навіть якби Ви виголошували її на сусідній вулиці».

Протягом наступних тижнів організовувалися й інші трансляції. Наприкінці року у «Вартовій башті» говорилося, що завдяки радіо добру новину почуло щонайменше 300 000 людей.

Окрилені успіхом, Дослідники Біблії вирішили побудувати власну радіостанцію на острові Статен, неподалік від бруклінського Бетелю. Уже за пару років вона запрацювала. Станцію назвали WBBR, і завдяки їй новина про Царство залунала в багатьох містах і селах.

У «Вартовій башті» за 15 червня 1922 року містилося оголошення, що з 5 по 13 вересня того року в Сідар-Пойнті (штат Огайо) буде проходити конгрес. Для Дослідників Біблії це була особлива подія. Тож у перший день конгресу серед присутніх панувала піднесена атмосфера.

У початковій промові брат Рутерфорд сказав: «Я анітрохи не сумніваюся, що Господь... поблагословить цей конгрес і подбає, щоб проповідницька праця набула такого розмаху, якого ще не бачила земля». Інші промовці теж активно заохочували присутніх проповідувати.

У п’ятницю, 8 вересня, приблизно 8000 осіб зібралися в аудиторії, з нетерпінням чекаючи промови брата Рутерфорда. Вони сподівалися, що він пояснить значення літер ADV, надрукованих на їхніх запрошеннях. Займаючи місця, багато хто помітив  великий скручений плакат, який висів над сценою. Серед присутніх у тому залі був Артур Клаус, який приїхав на конгрес з міста Талса (штат Оклахома). Він дуже тішився, що зміг знайти місце, з якого було добре чути. А це було важливо, адже звукопідсилювальна апаратура тоді ще не використовувалась.

Напочатку ведучий оголосив, що для того, аби слухачі не відволікалися, під час промови в аудиторію нікого не впускатимуть. О 9:30 брат Рутерфорд розпочав свій виступ з Ісусових слів, записаних у Матвія 4:17: «Наблизилось бо царство небесне» («Переклад короля Якова»). Дійшовши до питання: «Як люди мають почути про Царство?», він сказав: «Ісус запевнив, що під час своєї присутності він особисто керуватиме жнивами і збиратиме щирих, відданих людей».

Брат Артур пригадував: «Ми ловили кожне слово». Аж раптом йому стало погано, і він неохоче вийшов із залу, розуміючи, що назад його вже не впустять.

За кілька хвилин Артуру полегшало. Повертаючись, він почув гучні оплески. Його розібрала цікавість. Він вирішив, що просто мусить почути решту промови, навіть якщо для цього доведеться вилізти на дах. Для 23-річного юнака це було нескладно. Видершись наверх, він побачив відчинене вікно, і виявилося, що звідти було дуже добре чути промову.

Уявіть, як здивувався Артур, коли побачив на даху кількох своїх друзів. Один з них, Френк Джонсон, підбіг до нього і запитав:

— Маєш гострий кишеньковий ніж?

— Маю,— відповів Артур.

— Тебе послав до нас сам Господь,—  сказав Френк.— Бачиш цей великий скручений плакат? Треба, щоб у відповідний момент він розгорнувся. Уважно слухай Суддю a. Коли він скаже: «Оголошуйте, оголошуйте...», відразу перерізай ось ці чотири шнури.

Тож Артур витягнув свого ножа і разом з друзями став чекати сигналу. Брат Рутерфорд гучним, сповненим ентузіазму голосом звернувся до присутніх: «Будьте вірними й правдивими свідками для Господа. Рушайте в бій і воюйте, аж поки Вавилон не буде до решти спустошений. Звіщайте цю вістку скрізь. Світ повинен знати, що Єгова є Богом і що Ісус Христос є Царем над царями і Господом над панами. Це день усіх днів. Дивіться, Цар править! Ви є його глашатаями. Отже, оголошуйте, оголошуйте, оголошуйте Царя і його Царство!»

Артур та інші брати одночасно перерізали шнури, плакат красиво розгорнувся, і всі побачили напис: «Оголошуйте Царя і Царство». Тоді стало зрозуміло, що означають літери ADV. Це було скорочення першого слова на цьому плакаті — «advertise» («оголошуйте»).

Конгрес у Сідар-Пойнті допоміг братам зрозуміти всю важливість праці проповідування про Царство. І ті, хто мав охочий дух, з радістю взялися за це завдання. Один колпортер (так колись називали піонерів) зі штату Оклахома написав: «Ми служили в бідному районі, де багато людей працювало шахтарями». Цей брат розповів, що, почувши звістку з журналу «Золотий вік», люди часто «не могли стримати сліз». В кінці той брат сказав: «Яке ж це благословення — нести людям надію!»

Дослідники Біблії з повною серйозністю поставилися до Ісусових слів, записаних у Луки 10:2: «Жниво справді велике, а робітників мало». Під кінець року вони як ніколи палали бажанням оголошувати звістку про Царство всюди, де тільки можна.