Чому перед смертю Ісус процитував слова Давида з Псалма 22:1?

Одними з останніх слів Ісуса були ті, що записані в Матвія 27:46: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» Сказавши це, Ісус виконав пророчі слова Давида з Псалма 22:1 (Марка 15:34). Було б неправильно робити висновок, що Ісус промовив ці слова, тому що розчарувався в Єгові або на якусь мить зневірився. Ісус чудово розумів, чому він мав померти, і з готовністю пішов на це (Матв. 16:21; 20:28). Також Ісус знав, що незадовго до його смерті Єгові доведеться позбавити його свого захисту (Йова 1:10). Це було потрібно для того, аби Ісус міг довести, що він завжди буде вірним Єгові, навіть перед лицем страшної смерті (Марка 14:35, 36).

Тож чому Ісус промовив слова з 22-го Псалма? Хоча точна причина нам не відома, ми можемо зробити кілька припущень *.

Говорячи ці слова, Ісус, можливо, хотів показати, що Єгова не полегшував його смерті. Ісус мав заплатити викуп без допомоги Єгови. Щоб «скуштувати [смерть] заради кожної людини», він повинен був померти як звичайна людина з плоті і крові (Євр. 2:9).

Процитувавши частину 22-го Псалма, Ісус, можливо, хотів нагадати іншим цілий псалом. Юдеї завчали багато псалмів  напам’ять. Коли вони чули один вірш з якогось псалма, то відразу пригадували цілий псалом. Ісус міг процитувати ці слова, щоб нагадати своїм послідовникам єврейського походження багато інших пророцтв з 22-го Псалма, які стосувалися його смерті (Пс. 22:7, 8, 15, 16, 18, 24). Також вони могли пригадати, що в останній частині цього псалма говориться про тріумф правління Єгови, яке пошириться до всіх кінців землі (Пс. 22:27—31).

Процитувавши слова Давида, Ісус, можливо, хотів сказати, що ні в чому не винен. Раніше цього ж дня Ісуса незаконно судили і визнали винним у богозневазі (Матв. 26:65, 66). Судове засідання було терміново скликане серед ночі і проходило з грубими порушеннями юдейського закону (Матв. 26:59; Марка 14:56—59). Поставивши це риторичне запитання, Ісус, можливо, хотів звернути увагу на те, що не зробив нічого, що заслуговувало б на таке суворе покарання.

Процитувавши ці слова, Ісус, можливо, хотів підкреслити, що не втратив схвалення Єгови. Давид, автор цього псалма, зазнавав страждань, але це не означало, що Єгова був ним незадоволений. Запитання Давида не свідчило про брак віри. Після цього запитання він висловив упевненість в тому, що Бог може врятувати пригноблених. І Єгова продовжував благословляти Давида (Пс. 22:23, 24, 27). Так само те, що Ісус, «Син Давидів», страждав на стовпі мук, не означало, що він втратив схвалення Єгови (Матв. 21:9).

Можливо, цими словами Ісус виражав глибокий жаль через те, що Єгові довелося позбавити його свого захисту. Єгова ніколи не хотів, щоб його Син страждав і помер. Це стало необхідним після бунту Адама і Єви. Ісус помер не тому, що зробив щось погане. Він страждав і помер, щоб дати відповідь на підняті Сатаною спірні питання і щоб заплатити викуп та повернути людям те, що вони втратили (Марка 8:31; 1 Пет. 2:21—24). Для цього Єгова мав на деякий час забрати від Ісуса свій захист, чого раніше він ніколи не робив.

Можливо, Ісус намагався спонукати своїх послідовників подумати над тим, чому Єгова дозволив йому померти ганебною смертю *. Ісус знав, що, померши як злочинець на стовпі мук, він стане для багатьох каменем спотикання (1 Кор. 1:23). Але якщо послідовники Ісуса зрозуміють справжню причину його смерті, то дивитимуться на нього не як на злочинця, а як на Спасителя (Гал. 3:13, 14).

Хоч би з якої причини Ісус цитував слова з 22-го Псалма, одне можна сказати напевно: він чудово розумів, що все, що з ним відбувалося, відбувалося з волі Єгови. Невдовзі після того, як Ісус сказав ці слова, він вигукнув: «Здійснилось!» (Ів. 19:30; Луки 22:37). Залишившись на деякий час без захисту Єгови, Ісус зміг повністю виконати те, для чого був посланий на землю. Завдяки цьому він також зміг виконати все, що було написано про нього «в Законі Мойсея, у Пророках і Псалмах» (Луки 24:44).