Згідно зі словником, клятва — це «урочиста офіційна обіцянка додержувати певних зобов’язань». Вона може бути як усна, так і письмова. Часто людина, яка клянеться, посилається на Бога як на свідка своїх слів.

Дехто вважає, що Ісус заборонив клястися, коли сказав: «Не кляніться взагалі... Нехай ваше слово “так” означає “так”, а “ні” — “ні”, бо все, що більше за це,— від Злого» (Матв. 5:33—37). Однак, за Мойсеєвим законом, який на той момент ще не втратив своєї чинності, у певних ситуаціях люди були зобов’язані давати клятви. І в минулому вірні Божі служителі це робили (Бут. 14:22, 23; Вих. 22:10, 11). Клятви давав навіть Єгова (Євр. 6:13—17). Звичайно, Ісус про все це знав. Тож він точно не забороняв клятв як таких. Радше він мав на увазі, що треба уникати легковажних і нерозсудливих клятв. Єгова очікує, що ми будемо завжди дотримуватися свого слова.

Тож що вам робити, коли від вас вимагають дати клятву? В першу чергу треба подумати, чи ви зможете її виконати. Якщо у вас є сумніви, то краще не кляніться. Боже Слово застерігає: «Ліпше не дати обітниці, ніж дати і не виконати» (Еккл. 5:5). Вам також варто прислу́хатися до свого навченого сумління і взяти до уваги біблійні принципи. Які саме?

Деякі клятви узгоджуються з волею Бога. Наприклад, коли Свідки Єгови одружуються, вони обмінюються шлюбними обітницями. Перед Богом і людьми молодята обіцяють ніжно любити й поважати одне одного, «доки [вони] обоє будуть жити на землі, з’єднані шлюбом, який заснував Бог». (Навіть якщо пара використовує дещо інше формулювання, це не змінює того факту, що вона дає обітницю перед Богом.) Одружуючись, вони укладають союз, який має тривати все життя (Бут. 2:24; 1 Кор. 7:39). Отже, клятви, які дають молодята, є цілком доречними та узгоджуються з Божою волею.

Деякі клятви суперечать волі Бога. Правдиві християни нізащо не дадуть присяги захищати державу зі зброєю в руках і не зречуться своєї віри в Бога. Такі клятви йдуть урозріз з Божими заповідями. Християни не «належа[ть] до цього світу», тому не беруть участі в його конфліктах і війнах (Ів. 15:19; Ісаї 2:4; Як. 1:27).

 Деякі клятви — це справа сумління. Щоб вирішити, давати певну клятву чи ні, іноді потрібно добре обдумати вказівку Ісуса: «Віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богові» (Луки 20:25).

Припустімо, що християнин збирається отримати громадянство певної країни і дізнається, що для цього йому потрібно буде скласти присягу громадянина. Якщо вона вимагає поклястися робити те, що явно суперечить Божим законам, то зрозуміло, що сумління не дасть християнину її скласти. А втім, у деяких випадках йому можуть дозволити змінити формулювання присяги так, щоб вона не йшла врозріз з його сумлінням.

Змінивши текст присяги, християнин може взяти до уваги слова з Римлян 13:1, де сказано: «Нехай кожна людина підкоряється тим, хто посідає вищу владу». Тоді він може вирішити, що немає нічого поганого в тому, аби поклястися робити те, що Бог і так від нього вимагає.

А що, коли під час клятви необхідно використати якийсь предмет або зробити певний жест? Тут теж важливо прислу́хатися до голосу свого сумління. Стародавні римляни і скіфи клялися на своїх мечах. Вони використовували їх як символ бога війни, щоб підтвердити правдивість своїх слів. А греки, даючи клятву, піднімали руку до неба. Цим жестом вони показували, що визнають існування вищих сил, які все чують та все бачать і перед якими люди несуть відповідальність.

Звичайно, під час клятви ви не станете використовувати прапор або інші державні символи, пов’язані з фальшивим поклонінням. Але що робити, якщо в суді вас попросять покласти руку на Біблію і поклястися говорити тільки правду? Ви можете вирішити на це погодитися, оскільки Божі служителі давнини не раз підтверджували свої клятви якимось жестом (Бут. 24:2, 3, 9; 47:29—31). Важливо пам’ятати, що ви поклянетеся перед самим Богом. Тож вам треба бути готовими чесно відповідати на будь-яке питання, яке вам поставлять.

Отже, вирішуючи, дати клятву чи ні, вам слід помолитися і все добре обдумати, щоб не піти проти свого сумління чи біблійних принципів. Так ви покажете, що цінуєте свої стосунки з Єговою. Якщо ви таки дасте клятву, то обов’язково виконайте її (1 Пет. 2:12).