У вечір перед своєю смертю Ісус радив апостолам не прагнути видатного становища серед одновірців. Він сказав їм: «Царі народів панують над людьми, і ті, хто має владу, називаються добродійниками. Однак ви не повинні бути такими, як вони» (Луки 22:25, 26).

Хто такі добродійники, про яких говорив Ісус? Як видно зі стародавніх документів, написів і монет, у грецькому і римському суспільствах було прийнято вшановувати видатних людей і правителів титулом «евергет», або добродійник. Такий почесний титул давався тим людям, які зробили щось на благо суспільства.

Деяких царів називали добродійниками. Серед них були такі єгипетські правителі, як Птолемей III Евергет (бл. 247—222 рр. до н. е.) і Птолемей VIII Евергет II (бл. 147—117 рр. до н. е.). Римські правителі Юлій Цезар (48—44 рр. до н. е.) і Август (31 р. до н. е.— 14 р. н. е.), а також цар Юдеї Ірод Великий теж мали цей титул. Ірода називали добродійником, імовірно, за те, що під час голоду він забезпечив свій народ пшеницею і дав одяг нужденним.

За словами німецького біблеїста Адольфа Дейсмана, титул «добродійник» був дуже поширений. Він зазначив: «Не потрібно багато часу і зусиль, щоб знайти в письмових джерелах понад сотню випадків [вживання цього титулу]».

Тож що мав на увазі Ісус, коли сказав своїм учням: «Однак ви не повинні бути такими, як вони»? Чи Ісус говорив їм не брати участі в суспільному житті, інакше кажучи, не цікавитися добробутом людей? Зовсім ні. Очевидно, Ісус мав на увазі спонуки, які стояли за щедрими вчинками людей.

За днів Ісуса заможні люди прагнули здобути собі добре ім’я тим, що фінансували вистави та ігри на аренах, будували парки й храми тощо. Але вони робили це тому, що хотіли слави й популярності або заради голосів. В одному довіднику говориться: «Хоча були випадки, коли такі жертводавці виявляли справжню щедрість, часто це робилося з корисливих політичних мотивів». Саме такого честолюбства і корисливості Ісус радив уникати своїм послідовникам.

Через кілька років апостол Павло теж наголосив, наскільки важливо виявляти щедрість з правильних спонук. Він написав своїм одновірцям у Коринфі: «Нехай кожен робить так, як постановив у серці, а не з примусу чи неохоче, оскільки Бог любить того, хто дає з радістю» (2 Кор. 9:7).