Я народився в Нідерландах у 1948 році. Наступного року наша сім’я переїхала в Сан-Паулу (Бразилія). Батьки були дуже релігійними, часто ходили до церкви, і щодня після вечері ми всі разом читали Біблію. У 1959 році ми знову переїхали — цього разу в США, у штат Массачусетс.

Батько важко працював, щоб прогодувати нашу сім’ю, в якій було шестеро дітей. Він був і роз’їзним торговельним агентом, і будівельником доріг, і торговельним представником міжнародної авіакомпанії. Ми дуже раділи, коли його взяли на роботу в ту компанію, адже це означало, що ми зможемо багато подорожувати.

У старших класах я часто питав себе: «Чим я буду займатись у житті?» Дехто з моїх друзів пішов в університет, а дехто — в армію. Про армію я і думати не хотів, бо мені не подобались навіть сварки, не кажучи вже про насилля. Щоб уникнути військової служби, я поступив до університету. Але найбільше я хотів допомагати людям. Мені здавалося, що це зробить моє життя змістовним.

В університеті я захопився антропологією, тому що мене цікавило походження життя. Нас вчили теорії еволюції, і очікувалось, що ми приймемо її як факт. Однак її обґрунтування багато в чому було для мене нелогічним. Я не хотів сліпо вірити в еволюцію, бо це суперечило науковому підходу.

Викладачі не намагалися прищепити нам високі моральні норми. Головний наголос вони ставили на успішності. Я розважався на вечірках і пробував наркотики. Це приносило задоволення, але ненадовго. Я думав: «Невже в цьому і полягає зміст життя?»

Через деякий час я переїхав у Бостон і перевівся в тамтешній університет. Щоб платити за навчання, я знайшов собі роботу на літо і там вперше зустрівся зі Свідками Єгови. Один співробітник пояснив мені пророцтво про «сім часів» з 4-го розділу книги Даниїла і сказав, що ми живемо в час кінця (Дан. 4:13—17). Я відразу зрозумів: якщо буду і далі говорити з ним про Біблію, то мені доведеться змінити своє життя. Я не був до цього готовий, тому уникав того співробітника, як тільки міг.

В університеті я вивчав предмети, які готували мене до волонтерської діяльності в Південній Америці. Я думав, що, надаючи іншим гуманітарну допомогу, зроблю своє життя змістовнішим. Але мої сподівання не справдились. Розчарований, я кинув університет.

У травні 1970-го я переїхав в Амстердам (Нідерланди) і влаштувався в авіакомпанію, де працював мій батько. На цій роботі я багато подорожував — літав у країни Африки, Далекого Сходу, Європи, Північної та Південної Америки. Дуже скоро я зрозумів: хоч країни різні, але основні проблеми в них однакові, і ніде їх не можуть вирішити. В мені знову прокинулось бажання зробити щось вартісне у житті. Тому я повернувся в США і поступив до того самого університету в Бостоні.

Не пройшло багато часу, як я усвідомив, що університет не дасть мені відповідей на мої запитання про життя. Не знаючи, що робити, я звернувся за порадою до свого викладача антропології. Мене здивувало те, що він мені сказав: «То навіщо тобі тут вчитися? Може, краще піти?» Мене не треба було довго вмовляти. Я розпрощався з університетом назавжди.

Я далі шукав зміст життя і вирішив приєднатись до руху, який називався «Влада квітів». Ми з друзями подорожували автостопом по Сполучених Штатах і аж до Акапулько (Мексика). Ми жили у громадах хіпі, які, здавалося, вели безтурботне життя. Але, провівши з ними трохи часу, я побачив, що вони жили безцільно і не знали справжнього щастя. Обман та невірність були серед них звичним явищем.

В якийсь момент в мені відродилась дитяча мрія. Я хотів борознити морські простори, але не як моряк, а як капітан. Щоб  втілити свою мрію в життя, мені потрібен був власний вітрильник. Мій друг Том мав таке ж бажання, тому ми домовились разом вирушити у кругосвітню подорож. Мені хотілося знайти райський тропічний острів подалі від цивілізації.

Ми з Томом дісталися міста Ареньс-де-Мар, недалеко від Барселони (Іспанія). Там ми купили собі вітрильний човен завдовжки дев’ять з половиною метрів, який називався «Лігра». Для подорожей морем його довелося трохи переобладнати. Нам не було куди поспішати, тому ми витягли мотор, а місце, яке звільнилось, заповнили питною водою. Щоб було легше скеровувати човен у маленькі гавані, ми купили два п’ятиметрових весла. Нарешті ми напнули вітрила і рушили на Сейшельські острови, що в Індійському океані. Ми планували пройти вздовж західного узбережжя Африки і обігнути мис Доброї Надії (ПАР). Прокладаючи курс, ми орієнтувались на зірки і користувались спеціальними картами, календарями та приладом, що називається «секстант». Мене захоплювало те, як точно ми могли визначати своє місцерозташування.

Невдовзі стало ясно, що наша стара дерев’яна посудина не годиться для подорожей морем. Вона жахливо протікала. За годину в ній набиралося більш як 20 літрів води! На початку я вже говорив, що під час шторму сильно злякався і вперше за багато років помолився. Я пообіцяв Богові, що коли виживу, то обов’язково спробую дізнатись про нього. Шторм стих, і я дотримав свого слова.

Я почав читати Біблію відразу під час нашої подорожі. Пам’ятаю як зараз: я посеред моря, а довкола мене летючі риби, дельфіни та безкраї горизонти. Вночі я дивився на зоряне небо і захоплювався Чумацьким шляхом. Все це переконало мене, що Бог є і що йому не байдуже до людей.

Провівши в морі кілька тижнів, ми зайшли в порт в Аліканте (Іспанія), де виставили на продаж свій човен, щоб придбати кращий. Звичайно, ніхто не поспішав купувати наш старий човен без двигуна, який ще й протікає. Зате в мене було багато часу, щоб читати Біблію.

Чим більше я читав Боже Слово, тим більше розумів, що це свого роду путівник до щасливого життя. Мене вражало, наскільки чітко в Біблії викладені високі моральні норми, і дивувало, чому так багато людей — і я в тому числі — вважають себе християнами, але при цьому нехтують тим, що в ній написано.

Я вирішив, що прийшов час робити кардинальні зміни в житті, і перестав вживати наркотики. Я був упевнений, що десь мусять бути люди, які дотримуються високих біблійних норм моралі, і дуже хотів їх знайти. Тоді я вдруге помолився до Бога і попросив його допомогти мені в цьому.

Мені здавалося, що найлогічніше буде перевіряти релігії одна за одною, щоб зрештою методом виключення знайти правдиву. Прогулюючись вулицями Аліканте, я бачив багато релігійних споруд. Але оскільки в більшості  з них були образи та статуї, я відразу викреслював ті релігії зі свого списку.

Якось в неділю пополудні я сидів на схилі пагорба, дивився на порт і читав Якова 2:1—5, де написано, що до багатих і бідних треба ставитись однаково. Повертаючись до човна, я проходив повз будівлю, яка нагадувала релігійну споруду. Над входом був напис: «Зал Царства Свідків Єгови».

Я подумав: «Дай-но перевірю цих людей. Подивимось, як вони мене приймуть». І ось я, босоногий, бородатий і в подертих джинсах, ввійшов у Зал Царства. Чоловік біля входу провів мене до місця поряд з літньою пані. Під час зібрання вона люб’язно допомагала мені знаходити вірші, які називав промовець. А після зібрання багато хто підходив до мене познайомитись. Я був вражений добротою тих людей. Один чоловік навіть запросив мене в гості, щоб порозмовляти про Біблію. Але тоді я ще не закінчив її читати, тому сказав йому: «Коли буду готовий, я дам вам знати». Відтоді я ходив на всі їхні зібрання.

Через кілька тижнів я прийшов у гості до того чоловіка, і він відповів на всі мої запитання стосовно Біблії. Ще через тиждень він подарував мені цілий мішок дуже хорошого одягу і сказав, що власник цих речей сидить у в’язниці, бо дотримується біблійного наказу любити ближніх і не вчитись воювати (Ісаї 2:4; Ів. 13:34, 35). Тоді я остаточно переконався, що знайшов тих, кого шукав,— людей, які живуть за чіткими вказівками Біблії щодо моралі. Тепер моєю метою було глибоке вивчення Біблії, а не пошуки райського острова. Тож я повернувся в Нідерланди.

За чотири дні я автостопом дістався до міста Гронінген (Нідерланди). Треба було на щось жити, тому я мав знайти роботу. Я спробував влаштуватися в одну столярну майстерню. Там мені дали заповнити анкету, в якій було запитання про мою релігію. Я написав: «Свідок Єгови». Коли власник це прочитав, то перемінився на лиці і сказав: «Я вам зателефоную». Але він так цього і не зробив.

Я пішов в іншу столярню і запитав власника, чи не потрібен йому працівник. Він поцікавився, чи є в мене диплом і якісь рекомендаційні листи. Я пояснив, що мав досвід  роботи з деревом, коли лагодив свій вітрильний човен. Несподівано для мене він сказав: «Можете починати після обіду, але тільки за умови, що ви не будете створювати мені тут проблем. Бо я Свідок Єгови і живу за біблійними принципами». Я здивувався і відповів: «Так я теж Свідок Єгови!» Глянувши на моє довге волосся і бороду, він одразу зрозумів, що це не так, тому сказав: «Тоді я вивчатиму з вами Біблію!» Я з радістю погодився. Мені стало зрозуміло, чому попередній власник не зателефонував. Це Єгова відповів на мою молитву і задовольнив бажання мого серця (Пс. 37:4). Цілий рік я працював у майстерні брата і вивчав з ним Біблію, а потім, у січні 1974 року, охрестився.

Через місяць я почав служити піонером, і це приносило мені надзвичайне задоволення. А ще через місяць я переїхав в Амстердам, щоб допомагати новоутвореній іспаномовній групі. Скільки ж радості я відчував, коли проводив вивчення з людьми, які розмовляли іспанською чи португальською мовою! Потім, у травні 1975 року, мене призначили спеціальним піонером.

Якось одна спеціальна піонерка, на ім’я Катаріна, привела на наше іспаномовне зібрання свою зацікавлену з Болівії. Ми з Катаріною вирішили познайомитися ближче і, трохи полистувавшись, побачили, що маємо однакові цілі. В 1976 році ми одружилися і продовжували служити спеціальними піонерами, поки в 1982-му нас не запросили в 73-й клас школи «Гілеад». Приємною несподіванкою для нас стало призначення у Східну Африку. П’ять років ми прослужили в місті Момбаса (Кенія). А в 1987-му нас призначили в Танзанію, де якраз зняли заборону на проповідування. У Танзанії ми пробули 26 років, після чого повернулися в Кенію.

Коли ми вивчаємо Біблію зі щирими людьми, то відчуваємо, що наше життя по-справжньому змістовне. У Момбасі першим, з ким я проводив вивчення, був чоловік, якого я зустрів під час служіння на вулиці. Я запропонував йому два журнали, а він сказав: «Що мені робити, коли я їх прочитаю?» Наступного тижня я почав з ним біблійне вивчення за допомогою книжки «Ви можете жити вічно в Раю на землі», яка тільки-но вийшла мовою суахілі. Через рік він охрестився і став піонером. Відтоді вони з дружиною допомогли приблизно сотні людей присвятити себе Богу та охреститися.

Коли я вперше зрозумів, у чому полягає зміст життя, то почувався, як мандрівний купець, який знайшов дорогоцінну перлину і не хотів її втратити (Матв. 13:45, 46). Я вирішив присвятити себе тому, щоб допомагати людям віднайти справжній зміст життя. Разом з моєю коханою дружиною ми на власному досвіді переконалися, що Єгова благословляє своїх служителів насиченим і змістовним життям.