Я народився у 1941 році в Парижі. Наша сім’я була небагатою. Мені дуже подобалось вчитися, тож уявіть, як я засмутився, коли в 10 років захворів на туберкульоз і перестав ходити до школи. Щоб зменшити навантаження на легені, лікарі прописали мені постільний режим. Тож кілька місяців я тільки тим і займався, що читав словник і слухав навчальні програми Паризького університету, які транслювалися по радіо «Сорбонна». Коли нарешті лікарі сказали, що я одужав і можу повернутися до школи, моєму щастю не було меж. Тоді я подумав: «Яку ж важливу працю роблять лікарі!» З тих пір я мріяв лікувати людей. Щоразу, коли тато запитував мене, ким я хочу стати, коли виросту, я казав, що лікарем. Так я закохався в медицину.

Хоч я виховувався в католицькій сім’ї, мої уявлення про Бога були досить розмиті. До того ж я мав багато запитань, на які не знаходив відповіді. Тільки почавши вивчати медицину в університеті, я переконався, що життя було створене.

Пам’ятаю, як вперше розглядав під мікроскопом клітини тюльпана. Я був вражений тим, як компоненти клітини реагують на зміну температури. Я також побачив, що цитоплазма (речовина, що наповнює клітину) стискається у сольовому розчині і розширюється у чистій воді. Ці та безліч інших процесів допомагають живим організмам пристосовуватися до змін зовнішнього середовища. Тож я побачив, наскільки складною є кожна  клітина, і зрозумів, що життя не могло з’явитися само по собі.

На другому курсі навчання я знайшов ще більше доказів існування Бога. Під час занять з анатомії ми розглядали будову передпліччя і довідалися, завдяки чому згинаються і розгинаються наші пальці. Взаємне розташування м’язів, зв’язок і сухожиль у руці — це справжнє чудо інженерії. Наприклад, сухожилля, яке з’єднує м’яз передпліччя з середньою фалангою пальця, має цікаву особливість. У певному місці воно розділяється надвоє, звільняючи дорогу іншому сухожиллю, яке кріпиться до кінчика пальця. Крім того, сухожилля притискаються до кісток пальців міцними зв’язками. Без цих зв’язок сухожилля на наших руках були б схожі на натягнуту тятиву. У мене не було сумнівів, що людське тіло створив вищий розум.

Я почав ще більше захоплюватися Творцем життя, коли дізнався, що відбувається під час народження дитини. В утробі матері плід отримує кисень через пуповину, тому альвеоли (маленькі міхурці всередині легень дитини) ще не наповнені повітрям. Перед народженням на стінках альвеол виділяється речовина, яка називається сурфактант. Коли новонароджена дитина робить перший вдих, запускається дивовижний процес. Отвір в її серці закривається, і кров скеровується до легень. У цей вирішальний момент, коли альвеоли наповнюються повітрям, сурфактант не дає їм злипатися. Вже за мить дитина може самостійно дихати.

Я захотів більше дізнатися про Того, хто вчинив такі дивовижні діла, тому почав читати Біблію. Мене вразили закони стосовно гігієни, які Бог дав ізраїльському народу понад 3000 років тому. Бог наказував ізраїльтянам закопувати екскременти, регулярно митися водою та ізольовувати тих, хто мав ознаки інфекційної хвороби (Лев. 13:50; 15:11; Повт. 23:13). Усе це було записано в Біблії тисячі років тому, тимчасом як вчені дізналися про те, як розповсюджуються хвороби, лише в останні кілька століть. Також я звернув увагу на те, якими мудрими були закони стосовно гігієни статевого життя, адже вони сприяли здоров’ю цілого народу (Лев. 12:1—6; 15:16—24). Отже, Творець дав ці закони ізраїльтянам на добро, і він благословляв тих, хто їх дотримувався. Я переконався, що Біблія — це книга від Бога — Бога, чиє ім’я я тоді ще не знав.

Під час навчання в університеті я познайомився з дівчиною на ім’я Ліді. Я закохався в неї, і в 1965 році на середині мого навчання ми одружилися. У 1971-му у нас вже було троє дітей, а згодом народилося ще троє. Ліді була для мене великою підтримкою як на роботі, так і вдома.

Я пропрацював три роки в лікарні, а тоді розпочав власну медичну практику.  Невдовзі до мене на прийом прийшла подружня пара, про яку я згадував на початку. Я вже збирався виписати чоловікові рецепт, як його дружина попросила мене: «Пане лікарю, тільки, будь ласка, без крові». Здивований, я запитав: «А чому?» Вона відповіла: «Ми Свідки Єгови». Я ніколи не чув про Свідків Єгови і про їхнє ставлення до крові. Тоді жінка дістала Біблію і показала мені, на основі чого вони відмовляються приймати кров (Дії 15:28, 29). Потім вони з чоловіком розповіли мені про те, що здійснить Боже Царство — що воно усуне страждання, хвороби і смерть (Об’яв. 21:3, 4). «Це ж моя дитяча мрія! — сказав я.— Я ж тому і став лікарем, щоб полегшувати людям страждання». Я був у такому захваті, що ми проговорили півтори години. Коли ця подружня пара пішла, у своєму серці я вже не був католиком. А ще я дізнався, що Творець, яким я так захоплювався, мав ім’я — Єгова.

Це подружжя Свідків приходило до мене на прийом ще тричі, і кожного разу ми розмовляли більш ніж годину. Потім я запросив їх додому, щоб у нас було більше часу на обговорення Біблії. Хоча Ліді погодилася вивчати Біблію, їй не вірилось, що деякі католицькі вчення неправильні. Тому я запросив до нас священика. Ми обговорювали церковні вчення аж до ночі, послуговуючись при цьому тільки Біблією. Ця розмова переконала Ліді, що Свідки Єгови навчають правди. Згодом ми настільки полюбили Бога Єгову, що у 1974 році охрестилися.

Знання про Бога і його намір спонукали мене переглянути мої життєві цілі. Тепер у нас з Ліді на першому місці було служіння Єгові. Ми також дуже хотіли виховувати наших дітей згідно з біблійними нормами. Ми навчали їх любити Бога і ближніх, і це ще більше об’єднало нашу сім’ю (Матв. 22:37—39).

Ми з Ліді завжди були однодумні, коли мова йшла про виховання дітей. Вони знали, що слова Ісуса: «Нехай ваше слово “так” означає “так”, а “ні” — “ні”» — були правилом у нашій сім’ї (Матв. 5:37). З усмішкою пригадуємо випадок, який стався  з однією з наших доньок, коли їй було 17. Ліді не дозволила їй піти гуляти з друзями. Одна з подруг сказала доньці: «Якщо мама не пускає, спитай у тата». Але донька відповіла: «Нічого не вийде. Вони ніколи не суперечать одне одному». Так, усі наші діти знали, що ми маємо однаковий погляд на те, як застосовувати біблійні принципи. Які ж ми вдячні Єгові, що сьогодні наша велика сім’я служить йому.

Хоча медицина і перестала займати перше місце у моєму житті, я хотів, щоб моя любов до неї приносила користь Божому народу. Тому я погодився допомагати Бетелю як лікар, спочатку в Парижі, а потім у Лув’є. Я регулярно приїжджав у Бетель протягом майже 50 років. За цей час у мене з’явилося багато близьких друзів серед членів родини Бетелю. Деяким з них зараз вже за 90. А одного разу я познайомився з новим бетелівцем, і виявилося, що 20 років тому я допомагав йому з’явитися на світ!

За роки служіння моя любов до Єгови дуже зросла, адже я бачив, як він дбає про свій народ через свою організацію. На початку 1980-х років Керівний орган запровадив у Сполучених Штатах Америки програму, мета якої була допомогти лікарям і медичним працівникам ліпше зрозуміти позицію Свідків Єгови стосовно крові.

Пізніше, у 1988 році, Керівний орган організував у Бетелі новий відділ — службу лікарняної довідки. Цей відділ наглядав за діяльністю комітетів зв’язку з лікарнями, які допомагали Свідкам отримати прийнятне для них лікування. Спочатку такі комітети діяли тільки в Сполучених Штатах, а пізніше вони були створені по цілому світі, у тому числі у Франції. Мене дуже підбадьорює те, як організація Єгови підтримує братів і сестер у важкий для них час.

Я дуже любив медицину, але, переглянувши свої цілі, я зрозумів: найбільше люди потребують хорошого духовного здоров’я, яке неможливе без міцних стосунків з Джерелом життя, Богом Єговою. Тож, коли я вийшов на пенсію, ми з Ліді почали багато годин присвячувати проповідуванню доброї новини про Боже Царство, служачи сталими піонерами. Ми і досі беремо участь у цій важливій праці, наскільки дозволяють наші обставини.

Я і далі роблю усе, що в моїх силах, аби полегшити страждання хворим. Все ж навіть найкращий лікар не в стані вилікувати від усіх хвороб і запобігти смерті. Тож я з нетерпінням чекаю часу, коли вже не буде болю, хвороб і смерті. Дуже скоро настане новий світ, і я зможу цілу вічність досліджувати Боже твориво, у тому числі дивовижну будову людського тіла. Невдовзі моя дитяча мрія сповниться. Я в цьому ані краплі не сумніваюся!