ЧИ ВИ прагнете певних обов’язків у зборі, які для вас тепер недосяжні? Можливо, це обов’язки, котрі виконують інші. А може, ви виконували ці почесні завдання раніше. Однак через вік, погане здоров’я, матеріальні труднощі чи сімейні обов’язки ви не в стані робити стільки, скільки раніше. Або ж вам довелося через організаційні зміни припинити вид служіння, який ви виконували не один рік. Хоч би які були причини, вам може здаватися, що ви не робите в служінні Єгові того, що хочете. Тому не дивно, що за таких обставин дехто почувається знеохоченим. Як не дозволити, щоб у нашому серці вкоренилися негативні почуття, приміром розчарування, озлобленість чи образа? Як навчитися зберігати радість?

У цьому нам допоможе приклад Івана Хрестителя. Іван з радістю виконував почесні завдання, які йому було доручено в служінні Єгові. Однак навряд чи він сподівався, що проведе більше часу в ув’язненні, ніж у служінні. Напевно, Іван не думав, що саме так складеться його життя. Усе ж він не втрачав радості та зберігав позитивний склад розуму до кінця свого життя. Що йому допомогло? І як нам не втрачати радості попри розчарування?

Іван розпочав своє служіння навесні 29 року н. е. Він готував людей до приходу Месії і закликав їх: «Покайтесь, бо наблизилося Царство небесне» (Матв. 3:2; Луки 1:12—17). Чимало людей відгукувалось на цю звістку. Натовпи стікались звідусіль, щоб послухати його. Багато хто розкаявся та охрестився. Крім того, Іван сміливо попереджав самовдоволених релігійних провідників, що на них чекає суворий присуд, якщо вони не зміняться (Матв. 3:5—12). Восени 29 р. н. е. відбулася найважливіша подія в служінні Івана — він охрестив Ісуса. Відтоді Іван заохочував людей іти за Ісусом, обіцяним Месією (Ів. 1:32—37).

Говорячи про особливу роль Івана, Ісус сказав: «Серед народжених жінками не з’являвся ніхто, більший від Івана  Хрестителя» (Матв. 11:11). Іван, безсумнівно, тішився своїми благословеннями. Подібно до Івана, багато служителів Єгови в наш час теж мають рясні благословення. Наприклад, брат Террі, який разом з дружиною Сандрою провів у повночасному служінні понад 50 років, каже: «Я мав унікальну честь виконувати різні види служіння. Я служив піонером, бетелівцем, спеціальним піонером, районним і обласним наглядачем, а тепер знову служу спеціальним піонером». Різні теократичні обов’язки приносять радість. Але коли в нас змінюються обставини, щоб ми не втрачали радості, потрібно докладати зусиль, як видно з прикладу Івана.

Що допомагало Івану Хрестителю не втрачати радості? Те, що він завжди був вдячним за почесні завдання, які йому було доручено. Розгляньмо приклад. Після хрещення Ісуса кількість Іванових учнів зменшувалась, а Ісусових — збільшувалась. Стурбовані учні Івана підійшли до нього і сказали: «Чоловік, який був з тобою за Йорданом і про якого ти свідчив, хрестить, і всі йдуть до нього» (Ів. 3:26). Іван відповів: «Нареченим є той, хто має наречену. Проте друг нареченого надзвичайно радіє, коли стоїть поряд і чує його голос. Так і я сповнений радості» (Ів. 3:29). Іван не ставився до Ісуса як до суперника і не вважав своє служіння менш вартісним через те, що Ісусова праця важливіша. Він залишався радісним, адже цінував свою роль «друга нареченого».

Іван зберігав позитивний склад розуму, і це допомагало йому залишатися задоволеним попри нелегке служіння. Він з народження був назореєм і тому не міг пити вина (Луки 1:15). Ісус казав, що Іван «не їсть і не п’є», тобто веде просте життя. Але Ісус та його учні не дотримувались таких обмежень і жили звичним для всіх життям (Матв. 11:18, 19). Крім того, сам Іван не виконував жодних чуд, але чув, що такою силою були наділені Ісусові учні, навіть колишні Іванові послідовники (Матв. 10:1; Ів. 10:41). Іван не зосереджувався на таких відмінностях, а ревно виконував служіння, яке йому довірив Єгова.

Ми теж не втратимо радості, якщо будемо дорожити завданнями, котрі отримали в служінні Єгові. Террі, про якого згадувалось раніше, каже: «Я вкладав серце в кожен вид служіння, який виконував». Аналізуючи своє життя, проведене в повночасному служінні, Террі зазначає: «Я ні про що не шкодую, а насолоджуюсь приємними спогадами».

Ми можемо поглибити свою радість, якщо роздумуємо над тим, завдяки чому кожне теократичне завдання чи обов’язок є по-справжньому цінним. Це честь бути «Божими співпрацівниками» (1 Кор. 3:9). Для прикладу: щоб родинна коштовність сяяла, її потрібно полірувати. Так само, щоб випромінювати радість, потрібно роздумувати про унікальну честь бути Божими служителями. Тоді ми не будемо порівнювати свої жертви у служінні з жертвами інших вісників чи вважати своє служіння менш вартісним, ніж служіння інших (Гал. 6:4).

Іван, мабуть, розумів, що йому колись доведеться припинити своє служіння, але, напевно, не думав, що це станеться настільки раптово (Ів. 3:30). У 30 році н. е., приблизно через півроку після Ісусового хрещення, цар Ірод ув’язнив Івана. Однак Іван і далі робив все можливе у своїх обставинах, аби свідчити (Марка 6:17—20). Що допомагало йому залишатись радісним попри зміну обставин? Те, що він зосереджувався на духовному.

Коли Іван сидів у в’язниці, йому розповіли, що Ісусове служіння набирає все більшого розмаху (Матв. 11:2; Луки 7:18). Іван був переконаний, що Ісус є Месією, але його могло цікавити, як Ісус виконає все, що записано в Святому Письмі про Месію. Оскільки Месія мав стати Царем, то Іван  міг думати, що його правління розпочнеться вже невдовзі. Він міг сподіватися, що завдяки цьому буде звільнений з в’язниці. Намагаючись точніше зрозуміти роль Ісуса, Іван послав двох своїх учнів запитати його: «Ти той, хто має прийти, чи нам чекати іншого?» (Луки 7:19). Коли вони повернулися, Іван, очевидно, уважно слухав їхні розповіді про чудесні зцілення Ісуса. Учні передали Івану слова Ісуса: «Сліпі тепер бачать, кульгаві ходять, прокажені стають чистими, глухі чують, мертві воскресають, а бідним звіщають добру новину» (Луки 7:20—22).

Івана, безсумнівно, зміцнили ці розповіді, адже вони запевняли, що на Ісусі справді виконуються пророцтва про Месію. Хоча прихід Ісуса як Месії не приніс звільнення Іванові, він не вважав своє служіння марним. Незважаючи на складні обставини, він мав чим радіти.

Якщо ми, подібно до Івана, будемо зосереджуватись на духовному, то зможемо все знести з радістю і терпеливістю (Кол. 1:9—11). Ми залишатимемось стійкими, якщо будемо читати Біблію і роздумувати над прочитаним. Це нагадуватиме нам, що наша праця в служінні Богові не марна (1 Кор. 15:58). Сандра каже: «Коли я щодня читаю розділ з Біблії, це допомагає мені наближатись до Єгови і зосереджуватись на ньому, а не на собі». Крім того, ми можемо переглядати підбадьорливі репортажі про те, як наші одновірці сприяють справам Царства. Завдяки цьому ми будемо зосереджуватися не на собі, а на тому, що робить Єгова. Сандра продовжує: «Щомісячні програми на телеканалі JW Broadcasting^® допомагають мені відчувати себе частиною нашої організації і з радістю виконувати доручене мені завдання».

Хоча служіння Івана Хрестителя тривало недовго, він виконував його «з духом та силою Іллі», і, подібно до Іллі, «був чоловіком з такими ж почуттями, як у нас» (Луки 1:17; Як. 5:17). Тож наслідуймо приклад Івана. Завжди будьмо вдячними і зосереджуймося на духовному. Тоді ми теж зможемо залишатись радісними у служінні попри будь-які зміни в житті.