Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Маючи якісь справи з працівниками державних установ, християнам слід прислуха́тися до свого навченого Біблією сумління

Запитання читачів

Запитання читачів

Як визначити, чи християнин може давати працівникам державних установ грошові чи інші подарунки?

Треба взяти до уваги цілий ряд чинників. Християни мають бути чесними. Вони повинні дотримуватись законів країни, в якій живуть, за винятком тих ситуацій, коли ці закони суперечать закону Єгови (Матв. 22:21; Рим. 13:1, 2; Євр. 13:18). Крім того, християни люблять своїх ближніх, як самих себе, і тому враховують місцеві неписані правила (Матв. 22:39; Рим. 12:17, 18; 1 Фес. 4:11, 12). Хоч би де ми жили, вищезгадані біблійні принципи допоможуть визначити, прийнятно чи ні давати грошові чи інші подарунки в конкретній ситуації.

У багатьох країнах працівникам державних установ нічого не треба давати для того, щоб вони виконали свою роботу. Вони отримують заробітну плату і не очікують та не просять ніяких додаткових оплат. Державним працівникам закон забороняє спонукувати людину давати їм якусь винагороду чи отримувати її, навіть якщо, надаючи послуги, вони нічого не порушують і лише виконують свої робочі обов’язки. Така винагорода вважається хабаром, навіть тоді, коли ніяк не впливає на результат. Тому в цих країнах питання про те, чи Свідок Єгови може давати грошові або інші подарунки працівникам державних установ, просто не виникає. Зрозуміло, що це в жодному разі неприйнятно.

Однак є країни, в яких не існує законів про хабарі або ж таких законів не дотримуються, і працівники держустанов інакше ставляться до виконання своїх обов’язків. Буває, вони використовують своє становище для того, щоб стягувати гроші чи отримувати іншу винагороду від тих, кому вони мають служити, і навіть нічого не роблять, поки не отримають подарунка. Це стосується, наприклад, працівників, що реєструють шлюби, працівників податкових органів, працівників, які видають дозволи на будівництво тощо. Вони навмисно створюють перешкоди або взагалі не дають можливості отримати послуги, на які люди мають повне право. Приміром, в одній країні пожежники, приїхавши на місце виклику, відмовляються гасити пожежу, поки їм не дадуть солідної винагороди.

У деяких випадках можна подарувати щось на знак вдячності за послуги, на які ми маємо повне право

Там, де такі ситуації — норма життя, поширюється думка, що не робити подарунків працівникам державних установ неможливо. За таких умов деякі брати і сестри вважають подарунки службовцям додатковою платою за ті послуги, на які вони в будь-якому разі мають право. Однак коли рівень корупції високий, християнину слід бути особливо обережним і не забувати про чітку межу між тим, що прийнятно і що не прийнятно з погляду Бога. Адже одна річ дати невеликий подарунок для того, щоб отримати належне по праву, і зовсім інша — намагатись отримати щось незаконно. Коли продажність стає звичним явищем, дехто підкупає працівників, щоб отримати послуги, на які не має права, або «домовляється» з поліцейським чи держінспектором, аби не сплачувати справедливо накладений штраф. Звичайно, неправильно і «купувати» будь-кого своїми подарунками, і самому брати хабарі. В обох випадках порушуються норми справедливості (Вих. 23:8; Повт. 16:19; Присл. 17:23).

Більшість зрілих християн, прислухаючись до свого навченого Біблією сумління, вважають, що неправильно робити подарунки, яких домагаються працівники державних установ. На погляд цих християн, такі подарунки сприяють поширенню корупції, тому вони не роблять ані грошових, ані будь-яких інших подарунків.

Зрілі християни розуміють, що подарунки заради незаконних по́ступок можна прирівняти до хабара. Однак беручи до уваги певні місцеві обставини і неписані правила, дехто допускає можливість щось подарувати, щоб отримати належні йому послуги чи уникнути безпідставного зволікання. У деяких випадках хтось з братів і сестер, пройшовши безкоштовне лікування у державній лікарні, робить подарунки на знак вдячності лікарям і медсестрам. На їхню думку, в цьому немає нічого поганого, адже якщо подарунок зроблено після лікування, а не до, його не можна вважати хабаром чи платою за особливе ставлення.

Важко розглянути всі ситуації, які виникають у різних країнах. Тому, хоч би якими були місцеві умови, християнам слід робити тільки те, що не буде суперечити їхньому сумлінню (Рим. 14:1—6). Християни не переступають рамок закону (Рим. 13:1—7). Вони не роблять того, що кидає тінь на ім’я Єгови чи дає комусь підстави для спотикання (Матв. 6:9; 1 Кор. 10:32). У їхніх рішеннях має відображатися любов до ближніх (Марка 12:31).

Як було би правильно виявляти свою радість, коли в зборі оголошують про те, що когось поновили?

У 15-му розділі Луки міститься дуже зворушливий приклад. Ісус розказав про чоловіка, в якого було 100 овець. Коли одна овечка загубилась, той залишив 99 у пустелі і шукав загублену вівцю, аж поки не знайшов. «Знайшовши, він кладе її собі на плечі й тішиться,— розповів Ісус.— І коли він приходить додому, то скликає друзів і сусідів, кажучи: “Радійте зі мною, бо я знайшов свою загублену овечку”». А завершив Ісус приклад такими словами: «Говорю вам: так само в небі буде більше радості за одного грішника, який кається, ніж за 99 праведних, яким каяття не потрібне» (Луки 15:4—7).

Як показує контекст, Ісус розповів цей приклад, щоб виправити хибні погляди книжників і фарисеїв, які звинувачували його в тому, що він приятелює зі збирачами податків і грішниками (Луки 15:1—3). Ісус говорив про те, що за грішника, який кається, радіють на небі. Тому виникає питання: якщо за нього радіють на небі, чи ж не має бути радості і на землі, коли грішник розкаявся, навернувся та «випрямив стежки для своїх ніг»? (Євр. 12:13).

У нас є всі підстави радіти, коли когось поновлюють у зборі. Звичайно, ця людина ще буде доводити свою відданість Богові, але для того, щоб її поновили, вона мала розкаятись, і саме тому що вона розкаялась, ми радіємо. Отже, не буде нічого поганого, якщо присутні при бажанні стримано поаплодують після оголошення про те, що когось поновили у зборі.

Чому збурювалась вода в єрусалимській купальні Віфесда?

За днів Ісуса серед мешканців Єрусалима побутувала думка, що коли вода в купальні Віфесда збурювалась, то набувала цілющих властивостей (Ів. 5:1—7). Тому там завжди було багато людей, які хотіли зцілитись від хвороб.

Вважається, що купальня Віфесда — це ритуальна купальня юдеїв, яка складалася з двох басейнів. Один з них служив водосховищем, і з нього поповнювались запаси води в другому. Розкопки виявили, що два басейни розділяла дамба. Коли в дамбі відкривався затвор, потік води з одного басейну надходив через канал на дно іншого басейну — ритуальної купальні. Від цього поверхня води в купальні, звичайно ж, збурювалась.

Слід зазначити, що в авторитетних давньогрецьких рукописах, наприклад в Сінайському кодексі (IV ст. н. е.), у 5-му розділі Івана немає 4-го вірша про те, що ангел збурював воду купальні. Але з Біблії відомо, що в купальні Віфесда Ісус зцілив чоловіка, який хворів 38 років. Чоловік став здоровим миттєво, і для цього йому не потрібно було заходити у воду.