Батьком Реговоама був Соломон, який царював в Ізраїлі 40 років (1 Цар. 11:42). Соломон помер у 997 році до н. е. Тоді Реговоам пішов до Сихема, який лежав на північ від Єрусалима. Там його помазали на царя (2 Хр. 10:1). Чи, на вашу думку, він боявся йти шляхом Соломона, який був відомий своєю надзвичайною мудрістю? Невдовзі Реговоам мав довести свою власну мудрість у вирішенні складних питань.

У той час в Ізраїлі, очевидно, панувала напружена атмосфера. Згодом представники народу прийшли до Реговоама і виклали йому свої вимоги: «Твій батько поклав на нас непосильне ярмо. Ти ж полегши це тяжке ярмо та нашу непосильну працю, і ми будемо тобі служити» (2 Хр. 10:3, 4).

Можливо, Реговоам почувався загнаним у кут. Якщо він піде на поступки народу, йому, його сім’ї і придворним доведеться відмовитися від деяких розкошів і бути менш вимогливими до людей. Але якщо він не погодиться, народ може збунтуватися. Що ж йому робити? Новий цар спершу порадився зі старшими чоловіками, які були радниками Соломона. Однак потім Реговоам почав радитися з молодшими чоловіками, своїми ровесниками. Послухавшись їхньої поради, Реговоам вирішив ставитися до народу суворо. Він відповів: «Я зроблю ваш тягар ще тяжчим і додам до нього. Мій батько шмагав вас батогами, а я шмагатиму колючими бичами» (2 Хр. 10:6—14).

Чого ми з цього вчимося? Безперечно, завжди мудро прислухатися до старших, духовно зрілих християн. Завдяки своєму досвіду вони можуть передбачити наслідки того чи іншого рішення і дати нам добру пораду (Йова 12:12).

У відповідь на бунт Реговоам зібрав своє військо. Але в справу втрутився Єгова. Він послав свого пророка Шемаю, який сказав: «Не йдіть воювати проти своїх братів, ізраїльтян. Повертайтесь до своїх домів, бо все це спричинив я» (1 Цар. 12:21—24) *.

Навіть не починати битви?! Лише уявіть, яким приголомшеним він почувався! Що подумає народ про царя, який погрожував шмагати своїх підданих «колючими бичами», але невдовзі змирився з кричущим бунтом? (Порівняйте 2 Хронік 13:7.) Усе ж цар та його військо «послухалися слів Єгови і повернулися додому, як Єгова й наказав».

Чого ми з цього вчимося? Мудро слухатися Бога, навіть якщо через це з нас можуть насміхатися. Виявляючи слухняність Богові, ми матимемо його схвалення і благословення (Повт. 28:2).

Які благословення отримав Реговоам? Слухняно відмовившись від свого плану воювати з новоутвореним царством, він почав будувати міста на території племен Юди та Веніямина, які залишалися під його владою. Реговоам зміцнив багато міст і «сильно їх укріпив» (2 Хр. 11:5—12). А найважливіше, він протягом деякого часу дотримувався законів Єгови. Оскільки десятиплемінне царство Ізраїля під правлінням Єровоама погрузло в ідолопоклонстві, багато ізраїльтян з цього царства «підтримували Реговоама» і прийшли до Єрусалима, щоб брати участь у правдивому поклонінні (2 Хр. 11:16, 17). Отже, завдяки слухняності Реговоама його царство зміцнилося.

Але коли Реговоам утвердив свою царську владу, він зробив щось несподіване. Реговоам відкинув Закон Єгови і почав поклонятися язичницьким богам. Чому? Можливо, він потрапив під вплив своєї матері, яка була аммонітянкою? (1 Цар. 14:21). Хоч би як там було, за ним пішов весь народ. Тому Єгова дозволив єгипетському царю Шішаку захопити чимало юдейських міст, незважаючи на те, що Реговоам укріпив їх (1 Цар. 14:22—24; 2 Хр. 12:1—4).

Ситуація загострилася, коли Шішак підійшов до Єрусалима, де царював Реговоам. Тоді пророк Шемая передав Реговоаму і його князям Божу звістку: «Ви залишили мене, тому і я залишив вас та віддав у руку Шішака». Якою була реакція Реговоама? Біблія повідомляє: «Цар та Ізраїлеві князі впокорились і сказали: “Єгова — праведний”». Тож Єгова врятував Реговоама і Єрусалим від знищення (2 Хр. 12:5—7, 12).

Після цього Реговоам продовжував правити над південним царством. Перед смертю він щедро обдарував багатьох своїх синів. Очевидно, Реговоам не хотів, щоб вони повстали проти свого брата Авії, який мав бути його наступником (2 Хр. 11:21—23). На цей раз Реговоам виявив певну проникливість, чого не зробив у молоді роки.

Хоча деякі вчинки Реговоама були добрими, він не здобув Божого схвалення. Біблія підсумовує його правління такими словами: «Він робив зло». Чому? Тому що Реговоам «не постановив у своєму серці шукати Єгову» (2 Хр. 12:14).

Поміркуймо над життям Реговоама. Іноді він слухався Бога. Крім того, він робив деякі добрі діла заради народу Єгови. Але Реговоам не розвинув близьких стосунків з Єговою і не прагнув догоджати йому. Тому він став грішити і поклонятися фальшивим богам. Можливо, вас цікавить: «Чи Реговоам відгукувався на повчання від Бога тому, що щиро каявся і хотів догоджати йому, чи передусім  тому, що до цього його спонукували інші?» (2 Хр. 11:3, 4; 12:6). З часом він знову почав робити зло. Реговоам дуже відрізнявся від свого дідуся, царя Давида. Щоправда, Давид допускався помилок, але впродовж свого життя він виявляв любов до Єгови, віддано підтримував правдиве поклоніння і щиро каявся у своїх гріхах (1 Цар. 14:8; Пс. 51:1, 17; 63:1).

Безумовно, ми можемо взяти цінні уроки з розповіді про Реговоама. Ті, хто піклується про свою сім’ю і старається робити добрі справи, заслуговують похвали. Але щоб мати схвалення від Єгови, ми насамперед повинні сприяти правдивому поклонінню і міцно триматися його.

Для цього нам треба зберігати глибоку любов до Єгови. Щоб багаття не згасло, потрібно підтримувати вогонь. Так само, щоб не згасала наша любов до Бога, її потрібно підтримувати, регулярно вивчаючи Боже Слово, роздумуючи над прочитаним і перебуваючи в молитві (Пс. 1:2; Рим. 12:12). Любов до Єгови у свою чергу спонукуватиме нас в усьому догоджати йому і, коли потрібно, виявляти щире каяття. Тоді, на відміну від Реговоама, ми зможемо залишатися непохитними в правдивому поклонінні (Юди 20, 21).