«ПРИВІТ! Як справи?»

Безсумнівно, ви часто так вітаєтеся. Можливо, при цьому ви навіть тиснете людині руку чи обіймаєте її. У різних місцевостях люди вітаються по-різному, але за своєю суттю всі вітання дуже схожі. Коли людина не вітається або не відповідає на привітання, її можуть вважати непривітною або невихованою.

Але не всі люди охоче вітаються з іншими. Дехто не наважується вітатись через сором’язливість або занижену самооцінку. Декому важко вітатися з людьми іншої раси, національності, культури чи суспільного становища. Проте навіть коротке привітання справляє благотворний вплив.

Запитайте себе: «Чого можна досягти завдяки вітанню? І що говориться про вітання в Божому Слові?»

Коли апостол Петро вітав Корнилія, який першим з язичників приєднався до християнського збору, він сказав: «Бог безсторонній» (Дії 10:34). Пізніше Петро написав, що Бог «хоче, щоб усі прийшли до каяття» (2 Пет. 3:9). Можливо, ми звикли, що ці вірші стосуються людей, які пізнаю́ть правду. Однак Петро також заохочує християн: «Шануйте всіляких людей, любіть усе братство» (1 Пет. 2:17). Тож хіба нам не варто вітати інших незалежно від їхньої раси, національності, культури чи походження? Так ми будемо виявляти їм пошану і любов.

Апостол Павло радив християнам у зборі: «Щиро приймайте одне одного, як і Христос прийняв вас» (Рим. 15:7). Павло згадав, що деякі брати стали для нього «опорою». Наскільки ж більше потребують такої «опори» брати і сестри в наш час, адже тепер Божий народ стикається з жорстокими нападами Сатани! (Кол. 4:11, прим.; Об’яв. 12:12, 17).

Як видно з біблійних прикладів, вітання не лише показує людині, що її раді бачити, але й може неабияк вплинути на неї.

Коли настав час перенести життя Божого Сина в утробу Марії, Єгова послав до неї ангела. «Вітаю тебе, обдарована ласкою! — сказав ангел.— Єгова з тобою». Марія «дуже розхвилювалась», бо не розуміла, чому з нею розмовляє ангел. Побачивши це, ангел промовив: «Не бійся, Маріє, бо ти знайшла ласку в Божих очах». Він пояснив, що, згідно з наміром Бога, вона має народити Месію. Тоді Марія перестала хвилюватися і слухняно відповіла: «Я раба Єгови! Нехай станеться зі мною, як ти сказав» (Луки 1:26—38).

Цей ангел був наділений надзвичайною честю служити посланцем Єгови. Усе ж він не вважав принизливим розмовляти з недосконалою людиною. Спершу ангел привітався. Який урок ми можемо взяти для себе з цього прикладу? Ми маємо охоче вітати інших і підбадьорювати їх. Достатньо кількох слів, щоб підтримати когось і допомогти йому відчути себе невід’ємною частиною народу Єгови.

Павло знав багатьох християн у зборах по всій Малій Азії та Європі. У його листах міститься чимало привітань. Це видно з 16-го розділу Римлян. Він передавав вітання багатьом своїм одновірцям. Павло згадав Фіву, «нашу сестру», і заохотив братів: «Радо прийміть  цю Господню ученицю, як і належить приймати святих. Допомагайте їй у всьому, в чому вона матиме потребу». Павло передав вітання Присці та Акилі, сказавши: «Їм вдячний не лише я, але й усі збори з інших народів». Павло привітав тих, про кого нам мало відомо, наприклад «любого Епенета», а також Трифену і Трифосу, «жінок, що наполегливо працюють, служачи Господу». Безсумнівно, Павло охоче вітав братів і сестер (Рим. 16:1—16).

Уявіть собі, як вони раділи, що Павло з любов’ю згадав про них! Як же це, мабуть, поглибило їхню любов до нього та одне до одного! Такі сердечні привітання, безперечно, підбадьорили й інших християн та допомогли їм залишатися міцними у вірі. Поза всяким сумнівом, вітання, які свідчать про щирий інтерес і містять похвалу, зміцнюють дружбу та об’єднують відданих Божих служителів.

Коли Павло висадився в порту Путеолі і вирушив до Рима, тамтешні християни пішли на південь, щоб зустрітися з ним. Здалека побачивши їх, Павло «подякував Богові та підбадьорився» (Дії 28:13—15). Іноді на знак привітання ми можемо лише усміхнутись або помахати рукою. Але навіть таке вітання може піднести дух людини, яка, можливо, почувається пригніченою.

Учень Яків мусив дати настійну пораду деяким християнам, котрі чинили духовний перелюб, підтримуючи дружбу зі світом (Як. 4:4). Однак зверніть увагу, як він почав свого листа.

«Яків, раб Бога і раб Господа Ісуса Христа, до 12 племен, розпорошених по світі. Вітаю!» (Як. 1:1). Читачам цього листа, безумовно, було легше прийняти пораду Якова, коли з його слів привітання вони зрозуміли, що мають однакове становище перед Богом. Смиренне привітання може відкрити шлях навіть до серйозної розмови.

Якщо привітання, навіть коротке, є щирим і віддзеркалює справжню любов, воно несе підбадьорення. Це стосується навіть тих випадків, коли привітання залишається на перший погляд непоміченим (Матв. 22:39). Якось одна сестра в Ірландії прийшла в Зал Царства, коли вже починалося зібрання. Тимчасом як вона поспішала сісти, один брат обернувся і з усмішкою сказав: «Привіт! Приємно тебе бачити». Сестра мовчки сіла на своє місце.

Через кілька тижнів вона підійшла до брата і розповіла, що деякий час у неї вдома була проблема. «Того вечора я настільки жахливо почувалася,— сказала сестра,— що думала не йти в Зал Царства. Я мало що запам’ятала з того зібрання, крім твого привітання. Завдяки йому я відчула, що до мене ставляться з теплотою. Дуже дякую тобі».

Цей брат не здогадувався, як сильно вплинуло на сестру його коротке привітання. Він говорить: «Коли вона сказала мені, що́ для неї означали ці кілька слів, я був такий радий, що тоді привітався. Мені теж було приємно».

Соломон написав: «Кидай свій хліб на воду, бо через багато днів ти знову його знайдеш» (Еккл. 11:1). Усвідомлюючи, наскільки важливо вітати інших, особливо одновірців, ми підбадьорюємося взаємно. Тож ніколи не применшуймо сили вітання.