1, 2. а) Чому цей світ розділений? б) Які запитання ми розглянемо в цій статті?

«З РАННЬОГО дитинства я бачила лише несправедливість,— говорить одна сестра з Південної Європи, згадуючи своє минуле.— Тож я не визнавала державного ладу в країні і підтримувала радикальні ідеї. Чимало років я була дівчиною терориста». Брат з Південної Африки теж колись виправдовував насилля. Він каже: «Я вважав, що моє плем’я вище від усіх інших, і став членом політичної партії. Нас вчили вбивати списами противників — навіть якщо вони були з нашого племені, але підтримували інші політичні партії». А сестра з Центральної Європи визнає: «Я з упередженням і ненавистю ставилася до кожного, хто був іншої національності чи належав до іншої релігії».

² У сьогоднішньому світі чимраз більше людей мають такі ж погляди. Рухи за незалежність породжують насилля. Помітнішими стають політичні розбіжності. У багатьох країнах посилюється ворожість до іноземців. Як і передрікала Біблія, в ці останні дні люди є «незговірливими» (2 Тим. 3:1, 3). Тож як християнам оберігати свою єдність у розділеному світі? Ми можемо багато навчитися  з того, як повівся Ісус у ситуації, коли в країні відбувалися політичні заворушення. Розгляньмо три важливі думки: чому Ісус не брав участі в сепаратистських рухах? Як Ісус показав, що Божі служителі не повинні займати чийсь бік у політичних питаннях? І як Ісус пояснив, що насилля ніколи не може бути виправданим?

3, 4. а) Чого прагнули юдеї за часу Ісуса? б) Як такі настрої вплинули на Ісусових учнів?

³ Багато юдеїв, яким проповідував Ісус, прагнули незалежності від Риму. Юдейські зелоти, або націоналісти, розпалювали такі настрої серед народу. Чимало з цих екстремістів підтримували погляди галілеянина Юди. У першому столітті цей лжемесія потягнув за собою багатьох людей. Єврейський історик Йосиф Флавій говорить, що Юда «заклика́в своїх співвітчизників до заколоту і звинувачував їх у боягузтві, оскільки вони погоджувалися платити данину Риму». Римляни стратили Юду (Дії 5:37). Декотрі зелоти навіть вдавалися до насилля, щоб досягнути своїх цілей.

⁴ Звичайні юдеї теж дуже чекали приходу політичного Месії. Інакше кажучи, вони сподівалися, що Месія принесе славу їхньому народу і визволення від римського ярма (Луки 2:38; 3:15). Багато хто вірив, що Месія встановить своє земне царство в Ізраїлі. Тоді мільйони розпорошених по цілому світі юдеїв зможуть повернутися на свою батьківщину. Іван Хреститель якось запитав Ісуса: «Ти той, хто має прийти? Чи нам чекати іншого?» (Матв. 11:2, 3). Можливо, Іван хотів знати, чи прийде хтось інший, хто виконає всі сподівання юдеїв. Двоє учнів, які зустріли Ісуса дорогою до Еммауса, теж мали несправджені сподівання щодо Месії. (Прочитайте Луки 24:21.) Невдовзі після цього Ісусові апостоли запитали його: «Господи, чи не тепер ти відновиш царство Ізраїля?» (Дії 1:6).

5. а) Чому галілеяни хотіли зробити Ісуса своїм царем? б) Як Ісус показав, що їхні сподівання хибні?

⁵ Не дивно, що галілеяни, маючи такі сподівання щодо Месії, хотіли зробити Ісуса своїм царем. Мабуть, вони вирішили, що Ісус буде ідеальним провідником, адже він був чудовим промовцем, міг зціляти хворих і навіть забезпечувати їжею голодних. Після того як Ісус нагодував приблизно 5000 чоловіків, він зрозумів, чого хоче народ. «Ісус, знаючи, що його збираються схопити і зробити царем, знову пішов сам на гору» (Ів. 6:10—15). Коли наступного дня люди знайшли Ісуса на іншому березі Галілейського моря, їхній ентузіазм, очевидно, дещо згас. Ісус пояснив їм справжню суть своєї праці. Він прийшов не для того, щоб забезпечувати людей матеріально, а для того, щоб дбати про їхні духовні потреби. Ісус сказав: «Працюйте не заради поживи, яка псується, а заради нетлінної поживи, яка приносить вічне життя» (Ів. 6:25—27).

6. Як Ісус пояснив, що не мав наміру посідати політичну владу на землі? (Дивіться ілюстрацію на початку статті.)

⁶ Незадовго до своєї смерті Ісус побачив, що деякі його послідовники сподіваються, що він встановить земне царство, центром якого буде Єрусалим. Він виправив їхній погляд, навівши приклад про міни. Як видно з цього прикладу, Ісус, «чоловік шляхетного роду», мав вирушити в далекий край. На цю подорож потрібно було  багато часу (Луки 19:11—13, 15). Крім того, Ісус сказав, що він займає політично нейтральну позицію щодо римської влади. Понтій Пилат запитав його: «Ти Цар юдейський?» (Ів. 18:33). Можливо, цей намісник боявся, що Ісус спровокує політичні заворушення, яких Пилат намагався уникати протягом усього свого правління. Ісус відповів: «Моє Царство не належить до цього світу» (Ів. 18:36). Він не втручався в політику, адже його Царство мало бути в небі. Ісус сказав Пилату, що його праця на землі полягала в тому, «щоб свідчити про правду». (Прочитайте Івана 18:37.)

7. Чому може бути нелегко не підтримувати в глибині серця політичні рухи за незалежність?

⁷ Якщо ми, подібно до Ісуса, чітко розуміємо суть нашої праці, то не будемо навіть в глибині серця підтримувати політичні рухи за незалежність. Це може бути нелегко. «Люди у нашій території дотримуються дедалі радикальніших поглядів,— говорить один роз’їзний наглядач.— Шириться націоналістичний дух, і багато людей не сумніваються, що політична незалежність покращить їхнє життя. На щастя, брати оберігають свою християнську єдність, зосереджуючись на проповідуванні доброї новини про Царство. Вони сподіваються, що Бог усуне несправедливість і вирішить усі наші проблеми».

8. З якою несправедливістю стикалися юдеї в першому столітті?

⁸ Несправедливість часто розпалює політичні пристрасті. Сплата податків була гострим політичним питанням за часу Ісуса. По суті, згаданий раніше бунт галілеянина Юди був викликаний тим, що римляни провели перепис з метою стягнення податків. Підданим Риму, в тому числі тим, хто слухав Ісуса, доводилося сплачувати багато податків, наприклад податок на майно, на землю і на будинки. І цей тягар ставав чимраз важчим через здирство, до якого вдавалися збирачі податків. Вони могли купити собі на відкритому аукціоні право збирати податки, а потім намагалися отримати з цього зиск. Закхей, який був головним збирачем податків у Єрихоні, розбагатів, наживаючись на людях (Луки 19:2, 8). Імовірно, це було типовим для тогочасного суспільства.

9, 10. а) Як противники Ісуса намагалися втягнути його в обговорення політичного питання? б) Чого ми вчимося з відповіді Ісуса? (Дивіться ілюстрацію на початку статті.)

 ⁹ Ісусові противники намагалися впіймати Ісуса на слові, поставивши йому питання про сплату податків. Ішлося про «подушний податок» — один денарій, який стягували з римських підданих. (Прочитайте Матвія 22:16—18.) Цей податок особливо обурював юдеїв. Він вказував на їхнє підкорення Риму. «Прибічники Ірода», які порушили це питання, надіялися, що зможуть звинуватити Ісуса в заколоті, якщо він засудить сплату податку. А якщо Ісус скаже, що податок є обов’язковим, то втратить підтримку своїх послідовників.

¹⁰ Ісус був обережним і залишався нейтральним у цьому питанні. Він сказав: «Віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богові» (Матв. 22:21). Звичайно, Ісус знав, що збирачі податків були здирниками. Однак він не хотів, аби щось відвертало його увагу від набагато важливішого питання. Він знав, що тільки Боже Царство вирішить проблеми людей. Цим Ісус подав приклад усім своїм послідовникам. Вони не повинні втручатися в політичні питання, хоч би яким справедливим це здавалося. Християни не займають ту чи іншу позицію щодо несправедливості і не виступають проти неї. Натомість вони шукають Царства і Божої праведності (Матв. 6:33).

11. Як найліпше боротися з несправедливістю?

¹¹ Багато Свідків Єгови відкинули свої політичні переконання, які завзято обстоювали в минулому. Ось що каже одна сестра у Великобританії: «Після вивчення курсу соціології в університеті в мене розвинулися радикальні погляди. Я хотіла боротися за права темношкірих людей, оскільки ми зазнавали чимало несправедливості. Я вміла наводити переконливі аргументи і все ж почувалася розчарованою. Я не усвідомлювала, що причини расової несправедливості треба викорінювати з серця людей. Але коли я стала вивчати Біблію, я зрозуміла, що мушу почати з власного серця. І саме біла сестра терпеливо допомагала мені робити необхідні зміни. Тепер я служу сталою піонеркою в жестовому зборі і вчуся допомагати різним людям».

12. Якої «закваски» мали остерігатися Ісусові учні?

¹² У дні Ісуса релігійні провідники часто втручалися в політику. У книжці «Щоденне життя в Палестині за часу Христа» зазначається, що «релігійні секти, на які поділялися юдеї, у тій чи іншій мірі відповідали тому, що ми називаємо політичними партіями» («Daily Life in Palestine at the Time of Christ»). Тож Ісус попередив своїх учнів: «Дивіться, остерігайтеся фарисейської та Іродової закваски» (Марка 8:15). Згадавши Ірода, Ісус, імовірно, мав на увазі його прибічників. Фарисеї підтримували боротьбу юдеїв за незалежність. Згідно з розповіддю Матвія, Ісус застерігав своїх учнів і від садукеїв. Їм не потрібні були зміни. Під правлінням Риму багато з них мали політичну владу. Ісус наполегливо застерігав учнів, щоб вони трималися подалі від закваски, тобто вчень, цих трьох груп (Матв. 16:6, 12). Цікаво, що ця розмова відбулася невдовзі після того, як люди хотіли зробити Ісуса царем.

13, 14. а) Як політичні і релігійні питання призвели до насилля і несправедливості? б) Чому несправедливість не може служити виправданням для насилля? (Дивіться ілюстрацію на початку статті.)

 ¹³ Коли релігія змішується з політикою, це може легко призвести до насилля. Ісус навчав своїх учнів, що вони мають зберігати нейтралітет. Це одна з причин, чому старші священики і фарисеї замишляли вбити Ісуса. Вони вбачали в ньому політичного і релігійного суперника, який загрожує їхньому становищу. «Якщо ми його не зупинимо, то всі в нього повірять, а потім прийдуть римляни та захоплять і наш храм, і наш народ»,— казали вони (Ів. 11:48). Тож первосвященик Кайяфа очолив змову з метою вбити Ісуса (Ів. 11:49—53; 18:14).

¹⁴ Кайяфа послав воїнів під покровом ночі заарештувати Ісуса. Ісус знав про цю ганебну змову, тому під час своєї останньої вечері з апостолами він попросив їх взяти кілька мечів. Двох мечів було достатньо, щоб навчити їх важливого уроку (Луки 22:36—38). Пізніше того ж вечора Петро мечем вдарив одного з тих, хто прийшов арештувати Ісуса. Без сумніву, Петро був обурений через те, що Ісуса хотіли несправедливо ув’язнити вночі (Ів. 18:10). Але Ісус сказав Петрові: «Вклади меча назад у його місце, бо кожен, хто візьметься за меча, від меча й загине» (Матв. 26:52, 53). Чого Ісус хотів навчити своїх учнів? Вони не повинні були належати до світу. Саме про це Ісус молився раніше тієї ж ночі. (Прочитайте Івана 17:16.) Лише Бог має право боротися з несправедливістю.

15, 16. а) Як Боже Слово допомагає християнам уникати конфліктів? б) Що бачить Єгова, коли дивиться на теперішній світ?

¹⁵ Згадана раніше сестра з Південної Європи засвоїла той самий урок. «Я помітила, що насилля не приносить справедливості,— розповідає вона.— Я бачила, що ті, хто вдається до насилля, часто гинуть. Багато хто озлоблюється. Я була така щаслива, коли дізналася з Біблії, що тільки Бог може встановити на землі справжню справедливість. Саме цю звістку я проповідую останніх 25 років». А брат з Південної Африки замінив свій спис на «духовний меч», Боже Слово, і проповідує звістку миру своїм ближнім, хоч би до якого племені вони належали (Еф. 6:17). Ставши Свідком Єгови, сестра з Центральної Європи одружилася з братом, котрий належить до етнічної групи, яку вона колись ненавиділа. Ці троє людей зробили такі зміни, оскільки прагнули бути схожими на Христа.

¹⁶ Це вкрай важливі зміни. У Біблії людство порівнюється до розбурханого моря, яке ніколи не заспокоюється (Ісаї 17:12; 57:20, 21; Об’яв. 13:1). Тимчасом як політичні питання збурюють людей, розділяють їх і підштовхують до безглуздого насильства, ми зберігаємо мир і єдність. І коли Єгова дивиться на цей розділений світ, йому, мабуть, дуже приємно бачити єдність, що існує серед його народу. (Прочитайте Софонії 3:17.)

17. а) Як ми сприяємо єдності? б) Що ми розглянемо в наступній статті?

¹⁷ Як видно з цієї статті, ми сприяємо християнській єдності, якщо 1) покладаємось на Боже небесне Царство, яке покінчить з несправедливістю, 2) не займаємо чийсь бік у політичних питаннях і 3) відкидаємо насилля. Однак інколи нашій єдності можуть загрожувати упередження. У наступній статті ми побачимо на прикладі християн першого століття, як боротися з цією проблемою.