НЕМАЄ сумніву, що в ці «останні дні» Єгова керує своїм народом і задовольняє його духовні потреби (2 Тим. 3:1). Нам у свою чергу потрібно виявляти послух. Стародавні ізраїльтяни були в подібному становищі. Під час подорожі пустелею вони мали слухатися вказівок, які надавалися за допомогою сурем.

Єгова наказав Мойсею зробити дві срібні ковані сурми, аби «склика́ти громаду і збирати табори, щоб вирушати в дорогу» (Чис. 10:2). Цими сурмами священики подавали різні сигнали і так повідомляли народу, що потрібно робити (Чис. 10:3—8). Сьогодні Божий народ теж чує різні заклики. У цій статті ми розглянемо три з них і побачимо, чим вони нагадують звуки сурем, які чули стародавні ізраїльтяни. Мова піде про великі зібрання, на які запрошується народ Єгови, про навчання для наглядачів і про організаційні зміни, які впроваджуються в усіх зборах.

Коли Єгова хотів, щоб «ціла громада» зібралася зі східного боку святого намету, біля входу, священики сурмили в обидві сурми (Чис. 10:3). Цей заклик чули всі племена. Вони були поділені на чотири групи і розташовувалися довкола святого намету. Дехто жив недалеко від входу і, напевно, міг прийти за лічені хвилини. А хтось мешкав трохи далі і, мабуть, витрачав на дорогу більше часу й сил. Однак Єгова бажав, щоб усі ізраїльтяни зібралися разом і почули його настанови.

Сучасні служителі Бога не ходять до святого намету, але в них теж є зібрання. Це, наприклад, регіональні конгреси та інші особливі події, на яких ми чуємо важливі думки і поради. Хоч би де жили служителі Єгови, всі вони слухають однакову програму. Завдяки цьому кожен присутній відчуває, що є частиною об’єднаного радісного народу. Хтось живе відносно недалеко від місця проведення таких зібрань, а комусь доводиться долати чималу відстань. Але кожен, хто відвідує їх, погодиться, що ці зусилля не даремні.

А як щодо тих, хто живе в ізольованих територіях, далеко від місць проведення великих зібрань? Завдяки сучасним технологіям багато з них теж можуть отримувати користь від програми і навіть відчувати себе частинкою великого зібрання. Наприклад, філіал у Беніні під час візиту представника всесвітнього центру транслював програму в шахтарське містечко Арліт (Нігер), що лежить на території пустелі Сахара. Трансляцію дивилася невелика група  братів, сестер і зацікавлених — 21 особа. Незважаючи на велику відстань, яка відділяла їх від інших братів і сестер (а разом їх було 44 131), вони почувалися так, наче були присутні на тому великому зібранні. Брат з Арліта написав: «Дуже, дуже вам дякуємо за трансляцію цієї програми. Ми вкотре відчули, наскільки сильно ви нас любите».

Коли ізраїльський священик сурмив лише в одну сурму, біля намету зборів мали зібратися «тільки провідники народу, голови Ізраїлевих тисяч» (Чис. 10:4). Там Мойсей навчав їх і повідомляв важливу інформацію. Це допомагало кожному провідникові краще виконувати свої обов’язки в племені. Уяви себе одним із тих провідників. Якби ти почув звук сурми, то хіба не доклав би всіх зусиль, щоб прийти до намету зборів і отримати навчання?

Сьогодні старійшини не є «провідниками», вони не панують над Божою отарою (1 Пет. 5:1—3). Але вони роблять усе можливе, щоб якнайкраще пасти її. Наприклад, вони охоче приймають запрошення на додаткове навчання, як-от навчання у Школі служіння Царству. Під час занять старійшини вчаться ефективніше вирішувати зборові справи. В результаті і вони, і їхні одновірці стають духовнішими. Навіть якщо ти не мав нагоди відвідати одну з теократичних шкіл, цілком можливо, що її відвідав хтось інший у твоєму зборі. Тож ти у будь-якому разі отримуєш велику користь.

Якщо хмара, яка була над святим наметом, піднімалася, це означало, що Єгова бажає, аби весь табір вирушив у дорогу. Тоді ізраїльські священики подавали сурмою уривчастий звук (Чис. 10:5, 6). Табір пересувався надзвичайно організовано, але це вимагало чималих зусиль. Коли наставав час переходити на нове місце, деякі ізраїльтяни могли бути збентежені. Чому?

Декому могло здаватися, що сигнал вирушати звучить надто часто і несподівано. «Часом хмара була над наметом лише з вечора до ранку». А іноді зупинка тривала «два дні, місяць чи більше» (Чис. 9:21, 22). Причому таких зупинок було немало. Згідно з 33-м розділом книги Числа, ізраїльтяни ставали табором приблизно в 40 місцях.

Деколи ізраїльтяни зупинялися в місцевості, де можна було знайти затінок. У «великій й страшній пустелі» такі місця здавалися по-особливому приємними (Повт. 1:19). Тому дехто міг побоюватися, що наступне місце зупинки буде гіршим.

Коли народ збирався в дорогу, деяким ізраїльтянам могло бракувати терпеливості. Уривчастий звук сурми чули всі, однак не всі мали вирушати в дорогу одночасно. Перший сигнал призначався для племен Юди, Іссахара та Завулона, розташованих зі східного боку (Чис. 2:3—7; 10:5, 6). Після того як вони вирушали, священики подавали уривчастий звук вдруге, і в дорогу збиралися три племені, розташовані з південного боку. Так тривало, поки не вирушав увесь табір.

Чи ти коли-небудь відчував збентеження через певні організаційні зміни? Можливо, вони були для тебе несподіванкою і ти думав, що не даси собі раду. Або ж тобі подобалися колишні порядки і хотілося, щоб усе залишалось як є. У будь-якому разі такі зміни, мабуть, стали для тебе випробуванням терпеливості, і тобі знадобився час, щоб до них звикнути. Однак якщо ми стараємося реагувати на зміни правильно, то, скоріш за все, з часом побачимо їхню практичність і відчуємо благословення Єгови.

За днів Мойсея Єгова вів через пустелю мільйони ізраїльтян — чоловіків, жінок і дітей. Без його турботи і керівництва вони б там не вижили. Сьогодні ми виживаємо духовно тільки завдяки керівництву Єгови. Хоча краще сказати не виживаємо, а процвітаємо! Тож постановімо відгукуватися на вказівки так само, як вірні ізраїльтяни відгукувалися на звуки сурем.