УЯВІТЬ себе християнином І століття. Ваш збір щойно отримав листа від апостола Павла. Коли його зачитують, ви помічаєте, що Павло часто цитує «святі писання», тобто Єврейські Писання (2 Тимофія 3:15). «Як би хотілося знати, звідки саме він цитує»,— думаєте ви. Але це не так вже й легко. Чому?

Варто згадати, як виглядали манускрипти «святих писань» за часу Павла. Один із них видно на ілюстрації. Це уривок книги Ісаї з рукописів Мертвого моря. Що ви бачите? Просто суцільний текст. Жодних розділових знаків. І жодного пронумерованого розділу чи вірша, до яких ми звикли сьогодні.

Письменники Біблії не ділили текст, який писали, на розділи чи вірші. Вони записували звістку від Бога як єдине ціле, щоб люди сприймали її усю, а не лише якісь окремі частини. Погодьтеся, важливий лист від близької нам людини ми сприймаємо як єдине ціле. Тому прочитуємо весь лист, а не окремі уривки.

Усе ж відсутність розділів та віршів спричиняла певну трудність. На підтвердження своїх цитат Павло міг лише сказати «написано» або «Ісая передрік» (Римлян 3:10; 9:29). Уявіть, як би вам було важко знайти ці цитати у «святих писаннях», якби ви не були добре обізнані з ними.

Більш того, «святі писання» не були однією короткою звісткою від Бога. На кінець I сторіччя н. е. «святі писання» являли собою збірку, яка містила 66 окремих книг. Ось чому читачі Біблії сьогодні вдячні за те, що вона поділена на розділи та вірші, які допомагають їм відшукати конкретну інформацію, як-от численні цитати в Павлових листах.

Але хто ж поділив Біблію на розділи та вірші?

Поділ біблійних книг на розділи приписують англійському церковнослужителю Стефану Лангтону, який згодом став архієпископом Кентерберійським. Він зробив це на початку XIII століття, коли викладав у Паризькому університеті (Франція).

Ще до часів Лангтона дослідники різними способами намагалися поділити книги Біблії на менші частини або розділи, і робили це, очевидно, в основному для зручності пошуку. Тільки подумайте, наскільки легше було знайти якийсь уривок, якщо пошуки зводились до конкретного розділу, а не цілої книги, як-от книги Ісаї, в якій аж 66 розділів.

А втім, усе це призвело до іншої проблеми. Дослідники створили багато систем поділу, які різнилися та суперечили одна одній. Наприклад, згідно з однією системою, Євангеліє від Марка було поділене майже на 50 розділів, а не на 16, як тепер. За днів Лангтона на навчання до Парижа приїжджали студенти з багатьох країн і привозили з собою свої Біблії. Однак їм  та їхнім викладачам було важко порозумітися щодо того, де міститься той чи інший вірш, на який вони посилаються. Чому? Тому що розділи в їхніх рукописах не збігалися.

Тож Лангтон розробив нову систему поділу на розділи. Вона «привернула увагу читачів і переписувачів... та швидко поширилась по цілій Європі»,— сказано в одній праці про історію Біблії («The Book—A History of the Bible»). Саме по системі Лангтона пронумеровані розділи у більшості Біблій нашого часу.

Приблизно через 300 років, у середині XVI сторіччя, відомий французький вчений і друкар Робер Етьєн пішов ще далі. Він хотів, аби люди охочіше досліджували Біблію. Робер усвідомлював, що було б зручніше досліджувати Писання, якби існувала єдина система поділу як на розділи, так і на вірші.

Слід сказати, що Етьєн не був першим, кому спало на думку поділити біблійний текст на вірші. Для прикладу, століттями раніше єврейські переписувачі поділили всі Єврейські Писання, тобто частину Біблії, яку звикли називати Старим Завітом, на вірші, та не поділили на розділи. Але знову, як і у випадку з розділами, не існувало єдиної системи поділу.

Етьєн поділив Грецькі Писання, тобто Новий Завіт, на вірші і поєднав їх із тими, що вже були в Єврейських Писаннях. У 1553 році він видав першу повну Біблію (французькою мовою) з практично таким самим поділом на розділи й вірші, який є у більшості Біблій сьогодні. Дехто критично поставився до такої зміни, кажучи, що вірші розбивають біблійний текст на уривки і він сприймається як ряд окремих незалежних думок. Усе ж систему Етьєна швидко підхопили інші друкарі.

Задум був доволі простий — пронумеровані розділи і вірші. Тепер кожен біблійний вірш має власну «адресу», такий собі поштовий індекс. Звичайно, поділ на розділи та вірші не є натхненим Богом й інколи справді розриває текст Біблії в нелогічних місцях. Однак такий поділ допомагає нам відшукувати цитати і виділяти або показувати іншим окремі вірші, які мають для нас особливе значення, так само, як ми виділяємо в якійсь книжці вислови, котрі хочемо запам’ятати.

Хоча дуже зручно користуватися Біблією, поділеною на розділи та вірші, вкрай важливо бачити повну картину, тобто розуміти всю звістку від Бога. Тому розвивайте звичку читати контекст, а не лише окремі вірші. Так ви ставатимете щораз більше обізнаними зі «святими писаннями». А вони, згідно з 2 Тимофія 3:15, наділяють мудрістю і відкривають шлях до спасіння.