Я виростав в Пуерто-Лімоні та його околицях. Це портове місто розташоване на східному узбережжі Коста-Рики. Я був сьомим з восьми дітей. Тато помер, коли мені було вісім, тому мама виховувала нас сама.

Ще в дитинстві я захопився бейсболом. Підлітком я почав грати в команді аматорської бейсбольної ліги. Коли мені було трохи за двадцять, один спортивний агент запропонував мені грати за професійну команду в Нікарагуа. Але я відмовився, бо доглядав тоді за хворою мамою і не хотів переїжджати. Згодом інший агент попросив мене приєднатися до національної збірної Коста-Рики з бейсболу, до якої входили обрані гравці аматорської ліги. Цього разу я прийняв пропозицію. За національну збірну я грав з 1949 по 1952 рік і брав участь у матчах на Кубі, в Мексиці та Нікарагуа. В команді я був захисником (бейсменом), до того ж досить непоганим. Було навіть так, що 17 матчів поспіль я не допустився жодної помилки. Коли натовп вболівальників вигукував моє ім’я, я не чув себе з радості.

Мені прикро за те, як я поводився в юності. Хоча в мене була дівчина, я зраджував їй з іншими жінками. Також я пиячив. Якось я так напився, що коли вранці прокинувся, то не міг пригадати, як добрався до дому. А ще я грав у доміно на гроші і в лотерею.

У той час моя мама стала Свідком Єгови. Вона розповідала мені про свою віру, але, крім спорту, мене нічого не цікавило. Під час тренувань я забував про все, навіть про перерву на обід. Я жив бейсболом.

Коли мені було 29, на одному змаганні я, ловлячи м’яча, серйозно травмувався, тож з професійним спортом довелося попрощатися. Але я не залишив бейсболу і став тренером команди аматорської ліги.

У 1957 році я відвідав конгрес Свідків Єгови, який проходив на стадіоні, де я колись грав. Мене вразило те, якими культурними були присутні на конгресі порівняно з уболівальниками на бейсбольних матчах. Після того конгресу я почав вивчати Біблію зі Свідками і ходити на їхні зібрання.

Мені дуже подобалось вивчати Біблію. З неї я довідався, що в останні дні, як передрікав Ісус, його учні будуть проповідувати добру новину по всьому світі (Матвія 24:14). Я також дізнався, що правдиві християни мають служити Богу безкорисливо, адже Ісус сказав: «Даром отримали — даром давайте» (Матвія 10:8).

Я порівнював те, що каже Біблія, з тим, що бачив серед Свідків Єгови. Вони докладали наполегливих зусиль, щоб поширювати добру новину по всій землі, і виявляли щедрість, про яку говорив Ісус Христос. Тож коли я прочитав у Марка 10:21 запрошення Ісуса: «Приходь та будь моїм учнем», то вирішив стати Свідком Єгови.

Але це вимагало від мене рішучості. Я багато років пробував спіймати удачу, граючи щотижня в національну лотерею. Однак з Біблії я довідався, що Бог засуджує жадібних людей і тих, хто покладається на «бога удачі» (Ісаї 65:11; Колоссян 3:5). Це спонукало мене поставити крапку на лотереї. Тільки-но я прийняв це рішення, як наступного ж тижня номер, на який я постійно ставив, виграв! Через це знайомі взяли мене на сміх. Вони тиснули на мене, щоб я продовжував грати. Але я не піддався і назавжди покінчив з азартними іграми.

Ще одна перевірка того, чи я змінився і став «новою особистістю», чекала на мене в день мого хрещення на конгресі Свідків Єгови (Ефесян 4:24). Коли я ввечері повернувся до готелю, біля дверей мого номера стояла моя колишня дівчина. «Та розслабся, Самуелю,— вмовляла вона.— Давай трохи розважимось!» Я рішуче сказав їй: «Припини!» А тоді ще раз пояснив, що тепер живу за високими нормами Біблії (1 Коринфян 6:18). Вона невдоволено скривилася і почала переконувати мене, що біблійні норми нікому не потрібні і що нам треба бути разом. Тоді я просто зайшов у номер і зачинив за собою двері. Дуже тішуся, що відтоді, як у 1958 році став Свідком Єгови, я жодного разу не повернувся до колишнього способу життя.

Якби я записував усі благословення, які отримав, слухаючись біблійних вимог, то, думаю, вийшла б ціла книга. Сьогодні у мене багато справжніх друзів, а також щасливе і змістовне життя.

Я й досі люблю бейсбол, але тепер у мене зовсім інші цінності. Бейсбол приніс мені славу та гроші, але вони скороминущі. Натомість мої взаємини з Богом і одновірцями триватимуть вічно. Біблія каже: «І світ минає, і його прагнення, а хто виконує Божу волю, той залишається вічно» (1 Івана 2:17). Тепер я живу дружбою з Богом Єговою і його народом.