ПОДІБНО до вусоногих ракоподібних, морські мідії прикріплюються до скель, деревини чи дна кораблів. А втім, на відміну від перших, які щільно пристають до поверхні, мідії чіпляються за неї пучком тоненьких ниток, які називаються бісусними. Завдяки такому способу кріплення мідії можуть пересуватись і знаходити собі їжу. Але бісусні нитки настільки тоненькі, що здається, ніби вони ось-ось розірвуться під ударами потужних хвиль. Все ж ці тендітні ниточки так міцно тримають мідію, що її не відносить у море. У чому секрет міцності бісусу?

Поміркуйте. У бісусних нитках поєднані тверді і м’які пружні волокна. Вчені з’ясували, що завдяки вдалому співвідношенню — 80 відсотків твердих волокон і 20 відсотків м’яких — мідія дуже міцно тримається поверхні, і їй не страшні могутні хвилі, які кидають нею туди-сюди.

Професор Гай Дженін назвав це відкриття вражаючим. Він додав: «Таємниця цих створінь криється у досконалому поєднанні м’яких волокон з твердими». Вчені сподіваються, що розгадка структури бісусу надихне їх на створення надійного матеріалу для кріплення різного обладнання до будівель і суден, фіксації сухожиль до кісток та з’єднання пошкоджених тканин. «Природа — це невичерпна скарбниця ідей, зокрема для вдосконалення методів кріплення»,— сказав Герберт Вейт, професор Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі (США).

Як ви вважаєте? Бісус морської мідії — результат еволюції чи задуму?