• Ви помічаєте, що ваш 10-річний син стає дуже зухвалим.

• Він хоче, щоб всі ним захоплювались і йому догоджали.

«Що це з ним? — дивуєтесь ви.— Я ж хотіла, щоб він просто не почувався нікчемою. Я не хотіла, щоб він вважав себе ліпшим за всіх».

Чи можна виховати дитину так, щоб вона і егоїстом не стала, і не втратила почуття власної гідності?

Упродовж останніх десятиліть батьків закликали задовольняти всі бажання своїх дітей, хвалити їх на кожному кроці, навіть якщо вони не зробили нічого хорошого, не робити їм зауважень і не карати їх. Вважалося, що коли прищеплювати дитині думку про власну винятковість, то вона матиме хорошу самооцінку. Однак що з цього вийшло? В одній книжці про виховання дітей говориться: «Замість врівноважених, щасливих дітей мода на підвищення самооцінки породила ціле покоління малих самозакоханих нарцисів» («Generation Me»).

Багато дітей, яких батьки завжди і за все хвалили, виявились не готовими до розчарувань, критики і неминучих невдач у дорослому житті. Через те що їх привчили думати лише про власні бажання, їм важко зав’язувати тривалі стосунки. Тому нерідко вони потерпають від тривоги і пригнічення.

Дитина розвиває здорове почуття власної гідності не тоді, коли їй постійно говорять, що вона виняткова, а тоді, коли досягає конкретних результатів. Для цього мало просто вірити в себе: потрібно здобувати знання, застосовувати їх на практиці й удосконалювати свою вправність у роботі (Прислів’я 22:29). Треба також дбати про інших (1 Коринфян 10:24). Тому дитині потрібне смирення.

Хваліть, коли дитина цього справді заслуговує. Якщо ваша донька заробила добру оцінку, похваліть її. А якщо отримала погану, то не поспішайте звинувачувати вчителя. Інакше ваша дитина навряд чи навчиться бути смиренною. Поясніть їй, що зробити, щоб наступного разу такого не сталося. Прибережіть похвалу до того часу, коли доньку буде за що похвалити.

Виправляйте, коли потрібно. Це не означає, що треба критикувати дитину за кожну дрібницю (Колоссян 3:21). Але не можна дивитися крізь пальці на серйозні помилки і погані схильності. В іншому разі вони стануть частиною характеру дитини.

Приміром, ви помічаєте, що ваш син полюбляє хвалитися. Якщо нічого не робити, то він стане зарозумілим чваньком, якого всі будуть уникати. Тому поясніть своїй дитині, що хвалитися негарно і що хвальки часто осоромлюються (Прислів’я 27:2). Розкажіть, що людина, яка має правильний погляд на себе, не буде перед всіма хизуватися своїми здібностями. Даючи такі настанови з любов’ю, батьки вчать дитину смирення і при цьому не ранять її почуття гідності. Біблійний принцип: Матвія 23:12.

Готуйте дитину до реального життя. Якщо батьки виконують кожну забаганку дитини, вона звикає, що її бажання — закон. Візьмімо приклад. Ваша дитина захотіла чогось, на що у вас зараз немає грошей. Поясніть їй, чому треба жити відповідно до своїх заробітків. Коли вам доводиться відмовитися, скажімо, від пікніка чи відпустки, поясніть, що в житті не завжди все складається так, як би того хотілося, і розкажіть, як ви даєте собі раду в таких випадках. Не намагайтеся захистити дитину від кожної неприємної ситуації, а готуйте її до труднощів, з якими вона зіткнеться в дорослому житті. Біблійний принцип: Прислів’я 29:21.

Виховуйте в дітях щедрість. На власному прикладі покажіть, що «більше щастя в тому, щоб давати, а не брати» (Дії 20:35). Ви могли б разом скласти список тих, кому треба допомогти з покупками, кудись підвезти чи щось відремонтувати. Беріть дитину з собою, коли допомагаєте комусь з цього списку. Нехай вона бачить, яку радість і задоволення вам приносить турбота про інших. Якщо ви хочете навчити дитину смирення, власний приклад — найбільш дієвий метод. Біблійний принцип: Луки 6:38.