«Царський дарунок» Йоахіма Барранда

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ЧЕСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

«ЦЕ БІЛЬШЕ, ніж царський дарунок,— чеській нації віддано пошану у найвеличніший спосіб!» Так журналіст назвав спадщину, яку Чеський національний музей отримав від Йоахіма Барранда, видатного палеонтолога XIX сторіччя. «Царський дарунок» Барранда — це унікальна колекція: понад 1200 ящиків, наповнених скам’янілостями, які він збирав, вивчав і класифікував десятки років. Можливо, колекція викопних решток не викликає у вас великого захоплення, але для палеонтологів дарунок Барранда має більшу вартість, ніж найцінніший скарб!

Палеонтолог — це науковець, який за викопними рештками вивчає життя в геологічному минулому Землі. Палеонтологія — відносно нова наука. У середні віки скам’янілостями нехтували, сприймаючи їх за «помилки природи», або вважали їх рештками драконів. Однак з XVIII сторіччя люди вищих верств суспільства стали колекціонувати скам’янілості. Вчені різних країн також зацікавилися дослідженням скам’янілостей. Одним з них був Йоахім Барранд. Що нам відомо про цього вченого і який його внесок у розвиток палеонтології? Крім того, оскільки Барранд був сучасником Чарльза Дарвіна, як він ставився до дарвінівської теорії еволюції?

 Барранд змінює професію

Йоахім Барранд народився 1799 року в маленькому місті Соґ, що на півдні Франції. Він учився інженерної справи в Парижі, спеціалізуючись на будівництві доріг і мостів. Одночасно Йоахім вивчав природознавство. Досить швидко виявилося, що він має хист до природничих наук. Закінчивши навчання, Барранд став працювати інженером, але його помітила французька королівська сім’я, і молодого спеціаліста було запрошено навчати природознавства онука Карла X. У результаті революції 1830 року королівську сім’ю вигнали з Франції, й вона опинилася в Богемії. Барранд теж поїхав туди. У столиці Богемії Празі він знову став працювати інженером.

Оскільки планувалося прокласти рейки для перевезень кінною тягою, Барранду, як спеціалісту з будівництва доріг і мостів, доручили зробити топографічну зйомку околиць Праги. Взявшись до роботи, він помітив велику кількість реліктів. Барранд був здивований тим, наскільки подібні між собою геологічні шари Богемії та Британії. Любов до природничих наук запалала в ньому з новою силою, тож Барранд остаточно полишив інженерну справу і наступні 44 роки присвятив вивченню палеонтології та геології.

Робочим кабінетом вченого була сільська місцевість центральної Богемії, багата на викопні рештки. Щодня траплялися знахідки виняткової краси і різноманітності. У 1846 році Барранд вже опублікував перші результати своїх досліджень. У цій роботі він описав і класифікував нові види трилобітів, котрі колись жили на дні моря.

Протягом наступних років Барранд продовжував збирати і вивчати скам’янілості. Згодом, 1852 року, він опублікував перший том монографії під заголовком «Силурійська система центральної Богемії» (фр.) *, який був присвячений трилобітам. Наступні томи описували крустаценів, кондріктинів, цефалоподів, ламеллібранків та інші скам’янілі організми. Впродовж свого життя Барранд опублікував 22 томи, в яких докладно описав понад 3500 видів. Ця праця — одна з найбільших палеонтологічних монографій.

Скрупульозний і дисциплінований

Ставлення до роботи вирізняє Барранда з-поміж інших дослідників. До праці природознавця він підходив з дисципліною інженера. Як конструктор, він не терпів  неточностей в розрахунках і малюнках. Як палеонтолог, прагнув досягти якнайбільшої точності в ілюстраціях, невтомно перевіряючи найменші деталі. Багато малюнків, які увійшли в його монографію, він виправив особисто, хоча оригінали виконав професійний художник.

Однак такий скрупульозний підхід Барранд мав не тільки до ілюстрацій. Вчений особисто перевіряв після набору текст кожного тому монографії і фрагменти, якими був незадоволений, віддавав набирати заново. Барранд хотів, щоб кожна опублікована ним праця була якомога точнішою. Він досяг своєї мети. Тепер, через 150 років, учені все ще послуговуються «Силурійською системою» як довідником.

А як щодо еволюції?

Коли 1859 року була опублікована книжка Чарльза Дарвіна «Походження видів», багато вчених швидко захопилося модою на теорію еволюції. Однак Барранд не був серед них. Від початку він відкинув цю теорію, оскільки ніщо в літописі викопних решток не переконувало його у її правильності. Барранд заявив, що мета його праці — «дізнатися, що відбувалося у дійсності, а не придумувати скороминущі теорії» (курсив наш). Це підтверджує напис, вміщений на титульній сторінці кожного тому «Силурійської системи»: «C’est ce que j’ai vu» («Це те, що я побачив»).

Барранд, звичайно, зауважив, що знайдені ним численні рештки тварин різнилися ступенем розвитку. Проте він дійшов слушного висновку, що це були організми одного виду, але різного віку. Він не знайшов жодного доказу того, що один вид тварин розвинувся від іншого. Характеризуючи підхід Барранда, Рудольф Прокоп написав у книжці «Скам’янілий світ» (чеською «Zkamenìlý svìt»): «Уся праця Барранда... ґрунтується на фактах, і саме це найцінніша її особливість. На такому серйозному рівні дослідження немає місця ані здогадам, ані розпливчастим теоріям».

Покірна людина робить «царський дарунок»

Незважаючи на величезний успіх, Барранд не загордився і не втратив сумління. Він обертався у середовищі європейської інтелігенції, розмовляв кількома мовами, але завжди поводився скромно. Барранд вивчив мову чехів, щоб зблизитися з ними. Це придалося в роботі, адже він міг спілкуватися з каменярами, які допомагали збирати нові зразки для колекції скам’янілостей.

Барранд був віруючим, і те, що він дізнавався про природу, зміцняло його віру в Бога. Він назвав скам’янілості «медальйонами перших творив». Більш того, у передмові до своєї праці він розповів про те, що надихало його на дослідження: «Це почуття захоплення, задоволення та поваги, яке огортає і зачаровує кожного, хто відкриває якусь частину зробленого Творцем чи розмірковує над цим».

Йоахім Барранд помер 1883 року, залишивши винятково цінний науковий матеріал. Учені всього світу гідно оцінили його старанність. Завдяки правдивості і об’єктивному підходу до фактів, відкриття, які ретельно описав Барранд, досі використовуються вченими. З наукового погляду, сказати, що спадщина Барранда — це «більше, ніж царський дарунок», не буде перебільшенням.

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінках 12, 13]

Трилобіти, намальовані Баррандом, 1852 рік.

[Відомості про джерело]

Малюнки: З люб’язного дозволу Národní knihovny v Praze

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 12]

Портрет: З книжки Vývoj české přírodovědy, 1931