Сходи до неба

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА НА ФІЛІППІНАХ

ГОВОРЯТЬ, що їхня загальна довжина у десять разів більша за довжину Великого Китайського муру. Дехто каже, що коли їх скласти в суцільну лінію, то довжина сягне 20 000 кілометрів, а це половина шляху навколо землі! Деякі навіть називають їх восьмим чудом світу. Проте багато людей ніколи не чули про таке дивовижне видовище на Філіппінах. Що ж це таке? Сходи до неба — рисові тераси Центральної Кордильєри. Сховані в гористій місцевості Лусону, вони є надзвичайним виявом краси й майстерності.

Для чого їх побудували? Гори Кордильєри настільки стрімкі, що зазвичай не придатні для сільського господарства. Крутизна деяких схилів перевищує 50 відсотків. Але це не було перешкодою для рільників у стародавні часи. На висоті 1200 метрів або й вище вони витесали на схилах зелених гір тисячі терас. Іноді 25, 30 і більше терас здіймаються одна над одною, наче сходи, що ведуть до неба. І кожна з них є обробленим, затопленим водою полем, яке помережане земляними валиками та оточене кам’яними мурами. Більшість терас засаджені рисом і зливаються з обрисами гір. Поверхня деяких схилів запала, а інших випукла.

Звичайно, тераси використовують у сільському господарстві не лише на Філіппінах. Терасовані поля є і в інших місцевостях, зокрема в Південно-Східній Азії, Південній Америці та в деяких частинах Африки. Але філіппінські рисові тераси з багатьох поглядів унікальні. Маріо Мувільйон з Міжнародного науково-дослідного інституту рису сказав кореспонденту «Пробудись!»: «Філіппінські рисові тераси колосальніші, ніж тераси в інших країнах. Вони вкривають велику частину гір Кордильєри». Значний відсоток терасованих угідь міститься у провінції Іфугао. Така кількість терас не може залишити байдужим нікого. Вони додають природним обрисам гір скульптурної виразності й краси.

 Чудо світу?

Чи люди перебільшують, коли називають їх восьмим чудом світу? Розгляньмо такий факт. Тераси — це, можливо, найбільша споруда в людській історії, яку використовують у сільському господарстві. У грудні 1995 року Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури вирішила включити рисові тераси Іфугао до «Списку світової спадщини». У результаті тераси сьогодні прирівнюються до визначних місць, що становлять велику історичну й культурну цінність, як-от Тадж-Махал в Індії, Галапагоські острови (Еквадор), Великий Китайський мур і Ангкор-Ват у Камбоджі. Але на відміну від стародавніх будівель, таких, як єгипетські піраміди, тераси будували місцеві жителі, а не раби. Також вони не є покинутим місцем, їх досі ефективно обробляють жителі Іфугао.

Якщо ви відвідаєте тераси, то зможете на власні очі переконатися в їхній гідній подиву красі. Ви побачите людей, які працюють на терасах площею від декількох до 10 000 квадратних метрів. Дехто, співаючи, робить палицями заглибини у ґрунті, щоб туди просочилась вода. Інші садять рис, пересаджують саджанці або збирають свій урожай. Якщо ваш візит припаде на час, коли рис сходить, тераси виглядатимуть як чудова мозаїка різних відтінків зеленого кольору.

Вологолюбні сорти рису не можуть рости без великої кількості води. Отже, будують спеціальні зрошувальні системи. Для цього використовують во́ди гірських потоків, які потрапляють на тераси через складну систему каналів і бамбукових труб. Під дією земного тяжіння певна кількість води розподіляється від тераси до тераси. Таким чином  вони є далеко не мертвим пам’ятником; це справді живе чудо!

Хто їх побудував?

Немає сумніву, що тисячі цих терас було побудовано не відразу, і навіть не за декілька років. Пам’ятайте, що їхнє будівництво здійснювалось без жодних сучасних знарядь або машин. Вважається, отже, що будівництво терас почалось щонайменше декілька століть тому.

Деякі археологи навіть вважають, що ця праця почалась аж 2000 років тому. На думку антропологів, будівельники прийшли з півночі Індокитаю або з Індонезії та оселились на острові Лусон, привізши традицію вирощувати рис на затоплених терасах. З плином часу до перших побудованих терас додавались нові.

Чудовий краєвид

Зробімо уявну екскурсію на тераси. Спочатку ми сідаємо на обладнаний кондиціонером автобус і їдемо з Маніли до містечка Банаве (Іфугао). Мандрівка триває приблизно дев’ять годин. Тепер у нас є можливість вибрати: відвідувати різні цікаві місця пішки, на трициклі (мотоцикл з коляскою) або на джипні. А якщо у нас є бажання й витривалість, то можемо обрати стежку, яка веде до тих місць у горах, куди можна дійти лише пішки. Там є нагода побачити найзахопливіші краєвиди терас і усвідомити великі масштаби цього створеного людськими руками чуда.

Ми вибрали джипні й вирушили до села Батад. Понад годину ми долали дванадцять кілометрів важкопрохідної гірської дороги. Далі зсідаємо і йдемо стежкою. У міру того як ми поступово наближаємось до гребеня між двома вищими точками, перед нами постає різноманітна гірська рослинність. (Існує коротший шлях, але він дуже крутий, і тому його не рекомендують для тих, хто не звик до виснажливого підйому). З гребеня вузькою стежкою ми поволі спускаємось до Батада.

Пройшовши декілька годин і отримавши насолоду від свіжого гірського повітря, ми зрештою досягаємо місця призначення. Тут тераси з’являються перед нами у всій красі. Оскільки село Батад розташоване навпроти запалої поверхні схилу, тераси мають форму величезного амфітеатру. Вони формують цікавий візерунок ліній — один рівень над іншим, наче сходи до неба. Наближаючись до села, ми бачимо будинки у старовинному стилі іфугао, які усівають село, немов велетенські вкриті травою гриби.

Коли проходимо повз тераси, нас вітають привітні люди, які там працюють. Вражає те, як спритно місцеві люди ходять краєм скелястого терасового муру, використовуючи його, як доріжку. Інші підіймаються від одного ряду до іншого упевнено, як це робить гірський козел, послуговуючись спеціально розміщеними каменями, наче сходами. Пильно придивившись, можна зауважити, що вони босі. А навкруги них захопливий краєвид гірських терас — рідкісний приклад того, коли людська будівля вписується у навколишнє середовище та доповнює його.

Чи це вас зацікавило? Тоді, відвідуючи Філіппіни, не пропустіть нагоди побачити сходи до неба — живе чудо, яке ви довго не забудете.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 18]

Збереження терас

Попри сучасну красу терас, їхнє подальше існування є під загрозою. Багато молодих жителів гір не бажають вирощувати рис, отож вони шукають роботу в інших місцевостях. Це може призвести до браку кваліфікованих фермерів, які утримували б тераси.

Аврора Аммаяу, уродженка провінції Іфугао, співробітниця Міжнародного науково-дослідного інституту рису, вказала кореспонденту «Пробудись!» на іншу небезпеку: «Тераси завжди повинні бути зволоженими, але сьогодні внаслідок знищення лісів бракує води». Осушення водного басейну означатиме знищення терас.

Стихійні лиха часом теж спричиняють проблеми. Через землетрус, який стався у 1990 році, осунулись цілі гірські схили, що знищило чимало секцій терас.

І все-таки вживаються заходи, аби запобігти зникненню терас. У 1996 році вийшло адміністративне розпорядження створити Комісію з питань терас Іфугао. Яке її завдання? Утримування терас, що включає систему водопостачання, збереження місцевої культури, а також відбудову будь-яких пошкоджених ділянок.

Крім того, включення терас до «Списку світової спадщини» Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) зобов’язує уряд Філіппін охороняти їх. На думку Джін Твасон, заступника виконавчого директора у філіалі ЮНЕСКО в Манілі, «ЮНЕСКО також може надати технічну та фінансову допомогу, аби захистити й зберегти рисові тераси».

[Карта на сторінці 16]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Центральна Кордильєра

 [Сторінкова ілюстрація на сторінці 17]