Погляд Біблії

Чи обман можна деколи виправдати?

«ОБМАНУВШИ, УНИКАЄШ ДОВГИХ ПОЯСНЕНЬ».

ТАК ставляться до неправди багато людей. Вони вважають, що коли обман нешкідливий, то в ньому немає нічого поганого. Такому міркуванню навіть дано наукову назву — ситуативна мораль, згідно з якою єдиний закон, котрого слід дотримуватися, — це так званий закон любові. Іншими словами, пояснює Даєна Комп, «якщо у вас добрі спонуки і цілі, (тоді) те, що ви сказали неправду... можна вважати дрібницею».

Такий погляд тепер дуже популярний у світі. Час од часу людей приголомшують повідомлення про те, як провідні політики чи інші впливові особи обманюють громадян. У такій атмосфері багато хто не відчуває себе зобов’язаним говорити правду. Від деяких працівників навіть вимагається обманювати. «Мені платять за обман. Коли я обманюю, то продаю більше й отримую похвалу в кінці року... Мабуть, цьому приділяють найбільше уваги під час підготовки продавців»,— нарікає один продавець. Багато хто вважає, що так звана безневинна брехня нікому не зашкодить. Чи це правда? Чи існують ситуації, коли християни мають підстави говорити неправду?

Високі біблійні вимоги

Біблія суворо засуджує будь-яку брехню. ‘[Бог] погубить неправдомовців’,— заявляє псалмоспівець. (Псалом 5:7; порівняйте Об’явлення 22:15). У книзі Приповістей 6:16—19 Біблія перелічує сім речей, які Єгова ненавидить. Серед них виділено також «брехливого язика» та «свідка брехливого, що брехні роздмухує». Чому? Тому що Єгова ненавидить зло, спричинене брехнею. Через це Ісус назвав Сатану неправдомовцем і душогубом. Адже він ввергнув людей у вир нещасть і смерті (Буття 3:4, 5; Івана 8:44; Римлян 5:12).

Серйозне ставлення Єгови до неправди проілюстрував випадок з Ананієм і Сапфірою. Вони свідомо обманули апостолів, явно намагаючись виглядати щедрішими, ніж були насправді. Ця пара зробила це навмисно, заздалегідь все обміркувавши.  Тому апостол Петро заявив: «Ти не людям неправду сказав, але Богові!» За це обоє загинули безпосередньо від руки Бога (Дії 5:1—10).

Через кілька років апостол Павло вказав християнам: «Не кажіть неправди один на одного» (Колосян 3:9). Ця пересторога особливо важлива у християнському зборі. Ісус сказав, що розпізнавальною ознакою його правдивих послідовників буде вґрунтована на принципах любов (Івана 13:34, 35). Неудавана любов може поглиблюватись і панувати тільки в умовах цілковитої чесності й довір’я. Важко любити когось, якщо немає певності, чи ця людина завжди говорить правду.

Хоча будь-яка неправда підлягає осуду, один обман може бути небезпечнішим за інший. Наприклад, хтось може сказати неправду через збентеження чи страх. А інший повсякчас обманює навмисно, щоб зашкодити чи образити. Такий неправдомовець має лихі наміри і тому небезпечний для інших. Якщо він не розкається, його можуть навіть позбавити спілкування зі збором. Оскільки буває так, що люди обманюють ненавмисно, то слід бути пильними, щоб не засуджувати їх відразу, а неодмінно перевірити всі обставини, за яких хтось сказав неправду. До уваги слід брати мотиви та обставини, що пом’якшують вину (Якова 2:13).

«Обережні, як змії»

Звичайно, бути правдивим не означає мати зобов’язання розголошувати на чиєсь прохання все, що знаємо. Ісус застеріг у Матвія 7:6: «Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони... обернувшись, не розшматували й вас». Наприклад, люди з лихими намірами не мають права знати певні речі. Християни усвідомлюють, що живуть у ворожому світі. Тому Ісус радив своїм учням бути «мудрими [«обережними», НС], як змії» й одночасно залишатися «невинними, як голубки» (Матвія 10:16; Івана 15:19). Ісус не завжди повністю розкривав правду, особливо коли викладення усіх фактів могло б спричинити непотрібну шкоду йому самому або його учням. Однак навіть за таких умов, він не говорив неправди. Натомість Ісус або мовчав, або переводив розмову на іншу тему (Матвія 15:1—6; 21:23—27; Івана 7:3—10).

Такі вірні люди, згадані у Біблії, як Авраам, Ісак, Рахав і Давид, також виявляли обачність, коли стикалися з людьми, котрі могли завдати їм шкоди (Буття 20:11—13; 26:9; Ісуса Навина 2:1—6; 1 Самуїла 21:11—15). У Біблії Авраам, Ісак, Рахав і Давид виступають вірними поклонниками Бога, яким була притаманна покора. Тому їх варто наслідувати (Римлян 15:4; Євреїв 11:8—10, 20, 31—39).

Буває так, що здається, ніби обман — це найпростіше вирішення проблеми. Але в особливо важких ситуаціях християнам треба наслідувати поведінку Ісуса і чинити так, як підказує навчене Біблією сумління (Євреїв 5:14).

Біблія заохочує нас бути правдивими й щирими. Обманювати неправильно, і нам потрібно дотримуватися біблійної поради: «Говоріть кожен правду до свого ближнього» (Ефесян 4:25). Тоді ми матимемо чисте сумління і будемо сприяти миру і любові у зборі та завжди віддавати честь «Богу правди» (Псалом 31:6; Євреїв 13:18).

[Ілюстрація на сторінці 20]

Ананій і Сапфіра померли тому, що сказали неправду.