Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Непохитна надія

Непохитна надія

Непохитна надія

БЛИЗЬКО 2000 років тому Ісуса, якого часто називали найбільшим з усіх людей, несправедливо засудили на смерть. Коли він уже був на стовпі мук, розбійник, що висів поруч, сказав з насмішкою: «Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!»

Тоді інший злочинець, теж призначений на страту, докорив тому чоловіку: «Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо,— Цей же жодного зла не вчинив». Після цього він звернувся до Ісуса й попросив: «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє».

Ісус відповів: «Поправді кажу тобі сьогодні: ти будеш зі мною в Раю» (Луки 23:39—42; 23:43НС).

Перед Ісусом лежала чудова надія. Апостол Павло показав, як ця надія впливала на Ісуса: «Заради радості, що чекала на Нього, Він витерпів страту на хресті. Він зневажив цю ганьбу» (Євреїв 12:2СМ).

Ісус ‘радів’, що знову перебуватиме зі своїм Отцем у небі й зрештою зацарює в Божому Царстві. Крім того, його тішило те, що він зможе привітати в небі своїх випробуваних і надійних послідовників, які пануватимуть разом з ним над землею як царі (Івана 14:2, 3; Филип’ян 2:7—11; Об’явлення 20:5, 6). Але що Ісус мав на увазі, коли пообіцяв розкаяному злочинцеві, що той буде в Раю?

Яка надія для злочинця?

Цей чоловік не міг царювати з Ісусом у небі. Він не належав до тих, кому Ісус сказав: «Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх, і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів» (Луки 22:28, 29). Все ж Ісус пообіцяв тому злочинцеві, що він буде з ним у Раю. Як сповниться та обітниця?

Бог Єгова поселив перших чоловіка й жінку, Адама та Єву, в Раю — садку втіхи та насолоди, який називався Едемом (Буття 2:8, 15). Едем розташовувався на землі, і Бог мав намір, щоб ціла земля стала раєм. Однак Адам та Єва не послухалися Бога й були вигнані з їхнього чудового дому (Буття 3:23, 24). Але Ісус виявив, що Рай буде відновлено і що він пошириться по всій землі.

Коли апостол Петро спитав Ісуса, яку нагороду він та інші апостоли отримають за те, що стали його послідовниками, Божий Син пообіцяв: «Коли, при відновленні світу, Син Людський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів» (Матвія 19:27, 28). Цікаво, що Лука, передаючи цю розмову Ісуса, замість слів «при відновленні» використав вираз «в віці наступнім» (Луки 18:28—30).

Отже, коли Ісус Христос сяде в небі на своєму славетному престолі з тими, хто буде разом із ним царювати, то встановить нову праведну систему речей (2 Тимофія 2:11, 12; Об’явлення 5:10; 14:1, 3). Завдяки Христовому небесному правлінню сповниться Божий початковий намір і ціла земля стане раєм!

Під час свого Царського правління Ісус виконає обітницю, яку він дав злочинцеві, що помер поруч з ним. Ісус воскресить того чоловіка, і він стане його земним підданим. Тоді цей колишній злочинець отримає можливість довести, що хоче додержуватися Божих вимог, і жити вічно під правлінням Царства. Як же тішить усіх нас біблійна надія на вічне життя в Раю на землі!

Життя може бути змістовним

Подумайте, яким глибоким змістом ця велична надія сповнює наше життя. Вона може допомогти нам захистити свій розум від згубного впливу негативного мислення. Апостол Павло уподібнив цю надію до важливої частини духовної зброї. Він сказав, що «надія спасіння» повинна бути для нас як «шолом» (1 Солунян 5:8; Псалом 37:29; Об’явлення 21:3, 4).

Ця надія справді підтримує любов до життя. У майбутньому Раю на зміну почуттю самотності прийдуть сльози радості, коли «Бог, що воскрешує мертвих» поверне до життя дорогих нашому серцю людей (2 Коринтян 1:9). Тоді назавжди забудеться розчарування, викликане фізичною слабкістю, болем та нерухомістю, бо «буде скакати кривий, немов олень». «Відмолодиться тіло» людини, і вона «поверне до днів... юности» (Ісаї 35:6; Йова 33:25).

У ті часи, коли «не скаже мешканець «Я хворий!», розпач через затяжну недугу кане в забуття (Ісаї 33:24). Морок хронічної депресії обернеться в «радість довічну» (Ісаї 35:10). А безвихідь, спричинена невиліковною хворобою, щезне разом зі смертю, прадавнім ворогом людства (1 Коринтян 15:26).

[Ілюстрації на сторінках 8, 9]

Ніколи не забувайте про чудову надію на Божий новий світ.