Ламу. Острів, що загубився у часі

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В КЕНІЇ

СОЛОНИЙ вітер туго напинає вітрила, підганяючи вперед малий дерев’яний корабель. Вилізши на щоглу, вартовий мружить очі від блиску хвиль Індійського океану, пильно вдивляючись в обрій, чи не видно землі. П’ятнадцяте сторіччя. Мореплавці шукають острів Ламу.

В Африці було і золото, і слонова кістка, і спеції, і раби. Сміливців з далеких країн манили до Східної Африки її багатства та прагнення відкриттів. У пошуках скарбів мореплавці долали бурхливі моря і рвучкий вітер. Вони вирушали в довгі подорожі, набиваючись у тісні дерев’яні кораблі.

Приблизно посередині східноафриканського узбережжя розташована маленька група островів, архіпелаг Ламу. Тут мореплавці знайшли для своїх крихких кораблів глибоку, безпечну гавань, захищену кораловими рифами, і набирали там прісну воду і їжу.

Наприкінці XIV — на початку XV сторіч острів Ламу став процвітаючим торговельним центром та місцем, де мореплавці поповнювали необхідні в подорожі запаси. Прибувши сюди в XVI сторіччі, португальці побачили багатих торговців у шовкових тюрбанах і просторих халатах, що фалдами спадали майже до землі. Вузькими вулицями йшли надушені пахощами жінки, на руках і щиколотках в них красувалися золоті браслети. Уздовж пристані, склавши трикутні вітрила, стояли кораблі, ущерть наповнені товарами для далеких країн. Товпилися раби, зв’язані один з одним, очікуючи, коли їх завантажать, як худобу, на каботажні судна дау.

Перші європейські мореплавці здивувалися, зауваживши на Ламу добрі санітарні умови і гарну архітектуру. Приморські доми були споруджені з коралових стінових блоків, витесаних вручну з місцевих покладів коралів. Входи до будинків охороняли важкі дерев’яні двері з вишуканою різьбою. Доми розміщалися рядами так, щоб прохолодні морські вітри потрапляли у вулички й освіжали спекотливе повітря.

Оселі більш багатих мешканців були великими і просторими. До ванних кімнат під’єднувалися труби ще примітивної водопровідної системи, які постачали прісну воду. Система каналізації справляла не менше враження і була ліпшою, ніж у багатьох країнах Європи тих часів. Широкими, витесаними з каменю каналами нечистоти спускали до глибоких ям у піску, викопаних далеко від джерел прісної води. У кам’яних цистернах, з яких запаси прісної води потрапляли в оселі, тримали маленьку рибку, бо вона з’їдала личинки комарів, завдяки чому тих комах було значно менше.

До XIX сторіччя з Ламу вивозили на океанських дау величезну кількість слонової кістки, олії, зерна, шкіри, панцирів черепах, гіпопотамових зубів та рабів. Однак з часом Ламу втратив свій блиск. Через епідемії, набіги ворожих племен та обмеження, накладені на торгівлю рабами, економічне значення Ламу зменшилося.

Подорож у минуле

Увійшовши сьогодні в порт Ламу, ніби потрапляєш у минуле. Сильний вітер дме  з голубих просторів Індійського океану. Ніжні бірюзові хвилі тихо накочуються на білий пісок узбережжя. Дерев’яні дау, зроблені в старовинному стилі, пливуть вздовж берега, і їхні білі трикутні вітрила нагадують метеликів на льоту. Завантажені рибою, фруктами, кокосами, коровами, курми та з пасажирами на борту, ці кораблі тримають курс на порт Ламу.

На пристані пальми шелестять листям на гарячому вітрі і кидають скупу тінь на чоловіків, що розвантажують дерев’яні кораблі. Базар запруджений людьми, які голосно торгуються, купуючи крам. Їм потрібно не золото, слонова кістка чи раби, а банани, кокоси, риба і кошики.

Під тінню величезного дерева манго чоловіки плетуть довгі канати з сизалю та лагодять полотна вітрил, завдяки яким пливуть їхні дерев’яні дау. Вузькі вулиці заповнені людьми, що йдуть у різних напрямках. Торговці в довгополих шатах білого кольору зазивають покупців зайти до їхніх тісних крамниць і поглянути на товар. А ось там ослик тягне дерев’яний візок з важкими мішками зерна, торуючи собі дорогу в потоці людей. Мешканці Ламу пересуваються по острову пішки, бо тут немає автотранспорту, а до самого острова можна дістатися тільки човном.

Опівдні сонце підбивається високо в небі і все навкруги завмирає. У пору найбільшої спеки на вулиці лише коли-не-коли побачиш кількох людей. Навіть ослики стоять нерухомо із заплющеними очима, перечікуючи жару.

 Сонний острів оживає, коли сонце сідає і стає прохолодніше. Торговці широко прочиняють важкі різьблені двері, щоб продовжити продаж. До пізньої ночі горітимуть у крамницях лампи. Жінки купають маленьких дітей і до блиску натирають їхню шкіру кокосовою олією. А всівшись на матах, сплетених з листків кокосової пальми, вони починають готувати їжу. Тут і досі куховарять на відкритому вогні. Готують смачні страви з риби, приправляючи ароматичними спеціями, рис варять у кокосовому молоці. Місцеві мешканці привітні, гостинні, мають товариську вдачу.

Хоча Ламу втратив колишню розкіш і блиск, традиційна африканська культура, що існувала тут до початку XX століття, і досі процвітає. Під гарячим тропічним сонцем життя йде так само, як і впродовж багатьох віків. Тут можна побачити і минуле, і сучасність. Так, Ламу — це унікальне місце, де зупинилась історія, це острів, що загубився у часі.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 16, 17]

Наш візит на острів Ламу

Не так давно ми цілою групою поїхали на Ламу, але не для того, щоб купувати чи продавати. Ми вирішили відвідати наших християнських братів і сестер, Свідків Єгови. Наш невеликий літак летів на північ над нерівним кенійським узбережжям. Далеко внизу лагідні хвилі накочувалися на берег, вкритий розкішними тропічними лісами, облямованими смужкою білого піску. Потім де не взялися завиднілись острови архіпелагу Ламу, що блищали, немов дорогоцінності в бірюзовому морі. Неначе велетенський африканський орел, облетіли ми острови і спустилися з-за хмар на маленьку злітно-посадочну доріжку найбільшого острова архіпелагу. Вивантаживши свої речі, пішли до берега, щоб сісти на дерев’яне дау й вирушити до Ламу.

Це був прегарний сонячний день, морський вітер був теплим і свіжим. Підпливаючи до острова, ми побачили метушливий натовп на пристані. Здоровані витягали тяжкі вантажі з човнів, а жінки несли товари на головах, злегка підтримуючи їх. Ми з багажем пробилися крізь натовп і стали в тінь пальми. Через кілька хвилин нас помітили наші християнські брати і сердечно привітали на своєму рідному острові.

Наступного дня ми прокинулися задовго до сходу сонця, щоб зустрітися на узбережжі з братами і сестрами. Подорож на зібрання мала бути довгою, кількагодинною. Ми запаслися питною водою, вдягли крислаті капелюхи та зручне взуття. Сонце сходило за нашими спинами, коли ми вирушили до головного острова, де проходять зібрання.

Була нагода свідчити пасажирам, отже, перш ніж пристати  до берега, ми поговорили з деякими супутниками на біблійні теми і розповсюдили кілька журналів. Ми вийшли на безлюдну дорогу, розпечену і запилену. Нас попередили, що йдучи незаселеними територіями бушу слід остерігатись диких звірів, у тому числі слонів, які, буває, виходять на дорогу. Ми поволі долали свій шлях, брати були веселі й задоволені.

Незабаром прибули до маленького села, де зустрілися з іншими членами збору, які прийшли пішки з віддалених місцевостей. Оскільки багатьом довелося добиратися здалека, цього дня відбулося відразу чотири зібрання збору.

Зібрання проводились у маленькій школі з необробленого каменю і з незакінченими вікнами та дверима. Засновану на Біблії програму, підбадьорливу і повчальну, слухало п’ятнадцять чоловік. Ми сиділи у класі на вузьких дерев’яних лавках і, здається, ніхто не звертав уваги на сильний жар, що йшов від бляшаного даху над головами. Усі попросту раділи можливості побути разом. Через чотири години, протягом яких відбувалися зібрання, ми попрощалися, і кожен рушив у своєму напрямку. Коли ми повернулися на Ламу, золоте сонце вже сідало за обрій.

Того вечора, що приніс із собою нічну прохолоду, ми спожили просту вечерю в колі сімей місцевих Свідків. У наступні дні ми разом проповідували у звивистих вузьких вуличках, шукаючи людей, які хочуть пізнати біблійну правду. Нас підбадьорила запопадливість і сміливість цих кількох братів і сестер.

І ось надійшов день від’їзду. Брати відвезли нас на пристань, і ми з сумом попрощалися. Вони сказали, що ми своїм приїздом підбадьорили їх. А ми говорили, що вони й не уявляють, як підбадьорили нас. Невдовзі ми повернулися на головний острів архіпелагу і полетіли додому. Коли наш маленький літак відірвався від землі й набирав висоту, ми дивилися вниз на мальовничий острів Ламу. Усі роздумували про сильну віру братів, що живуть на ньому, про великі відстані, які вони долають, аби бути на зібраннях, і про їхню запопадливість та любов до правди. Давним-давно в Псалмі 97:1 було записано пророцтво: «Царює Господь: хай радіє земля, нехай веселяться численні острови». І справді, навіть на далекому острові Ламу люди можуть тішитися чудовою надією на рай під правлінням Божого Царства. (Надіслано).

[Карти/Ілюстрація на сторінці 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

АФРИКА

КЕНІЯ

ЛАМУ

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 15]

© Alice Garrard

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]

© Alice Garrard