Чи не зашкодить вам генетично модифікована їжа?

ЗВИЧАЙНО, все залежить від того, де ви живете, але цілком імовірно, що сьогодні на сніданок, обід чи вечерю ви з’їли тарілку генетично модифікованої (ГМ) їжі. Це могла бути і картопля з вбудованим репелентом проти комах, і помідори, які після збору зберігають твердість довше, ніж зазвичай. Не виключено, що на таких ГМ-продуктах або окремих складниках не було спеціальної позначки, а смаком вони навряд чи відрізнялись від натуральних.

Генетично модифіковані культури, скажімо сою, кукурудзу, ріпак і картоплю, вирощують у багатьох країнах — серед них Аргентина, Бразилія, Канада, Китай, Мексика та США. Згідно з одним повідомленням, «25 відсотків кукурудзи, 38 відсотків сої та 45 відсотків бавовнику, що росли у США в 1998 році, були генетично зміненими — або щоб мати стійкість до гербіцидів, або щоб виробляти власні пестициди». За приблизними підрахунками, наприкінці 1999 року в цілому світі під ГМ-культури було відведено 40 мільйонів гектарів комерційних земель, хоча й не всі ці культури були харчовими.

Проте постає питання: чи генетично змінена їжа не криє в собі якоїсь небезпеки для здоров’я? І чи не шкідливі для довкілля наукові технології виведення ГМ-культур? У Європі з цього приводу точаться щораз запекліші дебати. Ось, наприклад, слова одного опонента з Англії: «Я виступаю проти генетично модифікованих продуктів лише тому, що вони небезпечні, зайві й нікому не потрібні».

Як відбувається генетична зміна продуктів?

Наукою, відповідальною за появу ГМ-їжі, є харчова біотехнологія — застосування методів сучасної генетики для поліпшення харчових властивостей рослин, тварин та мікроорганізмів. Звісна річ, спробам експериментувати з живими організмами стільки ж років, скільки й самому сільському господарству. Фермер, який бажав поліпшити якість породи свого стада і не полишив це на  волю випадку, а сам спарував найліпшого бугая з найліпшою коровою, став першим біотехнологом у примітивному розумінні цього слова. А перший пекар, котрий додав до тіста дріжджі, аби воно виросло, також використав живий організм для поліпшення свого виробу. Спільною рисою цих давніх методів було застосування природних процесів для зміни кінцевих продуктів.

Сучасна біотехнологія теж передбачає використання живих організмів для створення або видозміни продуктів. Проте, на відміну від традиційних методів, тепер генетичний матеріал можна модифікувати безпосередньо і з високою точністю. Сучасна біотехнологія уможливлює обмін генами між цілком чужорідними організмами, і постають такі комбінації, які навряд чи вдалося б утворити звичайним шляхом. Тепер селекціонери можуть увести в геном рослини властивості, взяті від інших організмів,— скажімо, наділити її морозостійкістю риби, опірністю вірусів та інсектицидними якостями ґрунтових бактерій.

Припустімо, фермер хоче, щоб картоплини або яблука не буріли в місці порізів та ударів. Тут йому на поміч приходять дослідники: вони усувають ген, який відповідає за побуріння, і вводять на його місце змінену версію, котра затримує цей процес. Або ж уявімо собі, що той, хто вирощує буряки, хотів би сіяти їх раніше, щоб збирати більший урожай. Він не може зробити цього за нормальних умов, адже на холоді буряки замерзають. Проте за допомогою біотехнології бурякам тепер можна ввести гени риби, котра легко переносить низьку температуру води. У результаті постає генетично модифікований буряк, який може витримувати спад температури до мінус 6,5°C, а це є вдвічі нижче за типову критичну температуру його вимерзання.

Утім, властивості, що надаються пересадкою одного гена, носять обмежений  характер. Зміна складніших властивостей, як-от швидкості росту або посухостійкості,— це вже зовсім інша справа. Сучасна наука ще й досі не в стані маніпулювати цілими групами генів. Та й зрештою, багато таких генів навіть ще не відкрито.

Нова зелена революція?

Навіть обмежені можливості генетичної модифікації вселяють у поборників біотехнології неабиякий оптимізм. За їхніми словами, ГМ-культури віщують нову зелену революцію. Один з лідерів біотехнологічної промисловості заявляє, що генна інженерія — це «перспективне знаряддя у спробі забезпечити» населення світу, щоденний приріст якого становить близько 230 000 осіб, «більшою кількістю їжі».

ГМ-культури вже посприяли зниженню собівартості виробництва харчових продуктів. Приміром, структуру деяких рослин було укріплено геном, котрий продукує природний пестицид,— завдяки цьому відпала потреба обприскувати великі посівні площі хмарами токсичних хімікалій. Ведеться теж розробка нових модифікованих культур, серед яких бобові та зернові з надзвичайно високим вмістом білка; слід зауважити, що це досить-таки відчутна підтримка для бідніших частин світу. Такі «надрослини» здатні передавати наступним поколінням культур нові корисні гени й властивості, а це дозволяє підвищити врожайність малоприбуткових земель у бідних та перенаселених країнах.

«Обов’язково треба поліпшувати долю фермерів,— сказав президент однієї провідної біотехнологічної компанії.— І ми будемо цим займатися: за допомогою біотехнології на рівні молекул та індивідуальних генів ми робитимемо те, що селекціонери робили протягом сторіч з «цілими рослинами». Ми створимо ліпші продукти, які відповідатимуть конкретним потребам, і зробимо це набагато швидше, ніж робилося колись».

Однак, за словами агробіологів, поспішні спроби представити генну інженерію єдиним розв’язанням усесвітньої проблеми браку харчів підривають хід їхніх теперішніх досліджень. І хоча ці дослідження мають менш екзотичний характер, вони більш ефективні й теж можуть піти на благо біднішим частинам світу. Ось що каже фітопатолог Ганс Геррен: «Нам не слід керуватися цією неперевіреною технологією, якщо для вирішення проблем з харчами існує багато дієвіших методів».

Етичні питання

Дехто вважає, що на додачу до можливої загрози громадському здоров’ю та довкіллю генетична модифікація живих організмів криє в собі моральну й етичну небезпеку. Згідно з ученим та громадським діячем Дугласом Паром, «генна інженерія переступає головний поріг на шляху до людського контролю над планетою і змінює саму природу життя». А ось що каже про це Джеремі Ріфкін, автор книжки «Біотехнічне сторіччя»: «Коли маєш змогу перейти всі біологічні межі, то починаєш вважати види звичайним клунком генетичної інформації, яку можна змінювати. Це приводить нас не тільки до цілком нової концепції стосунків з природою, але й до нового підходу в її використанні». З огляду на це Ріфкін запитує: «Чи життя має цінність саме в собі, чи лише слугує для досягнення корисливих цілей? Яким є наш обов’язок перед майбутніми поколіннями? Яким є наше почуття відповідальності перед створіннями, з котрими ми співіснуємо?»

У той же час інші, а з ними й англійський принц Чарлз, стверджують, що штучний обмін генами між абсолютно чужорідними видами «заводить нас у сферу, яка належить Богові — і тільки йому одному». Дослідники Біблії твердо переконані, що Бог — це «джерело життя» (Псалом 36:10). Однак немає реальних доказів того, що він осуджує селекційне виведення тварин і рослин, котре допомагає нашій планеті годувати мільярди своїх мешканців. Тільки час покаже, чи зашкодить сучасна біотехнологія людям та довкіллю. А якщо вона і справді втручається у «сферу, яка належить Богові», тоді з любові до людства та турботи про нього він може скерувати перебіг таких процесів у протилежний бік.

[Рамка на сторінці 26]

Потенційні небезпеки?

Біотехнологія йде вперед з такою карколомною швидкістю, що за нею не встигають ані закони, ані нормативні інституції. Дослідження майже не в стані запобігти непередбаченим наслідкам. Дедалі більше критиків застерігають про ймовірність небажаних наслідків для всього людства: від серйозного економічного безладдя серед фермерів до руйнації довкілля і загрози людському здоров’ю. Дослідники попереджують, що не існує довготривалих, широкомасштабних тестів, які б довели безпечність генетично модифікованих продуктів. Ці фахівці вказують на ряд потенційних небезпек.

● Алергічна реакція. Якби ген, котрий є джерелом білка-алергену, потрапив, скажімо, в кукурудзу, то хворі на харчову алергію могли б опинитися в серйозній небезпеці. І хоча агентства з контролю за якістю харчів вимагають, аби компанії-виробники звітували про наявність проблематичних білків у змінених продуктах, декотрі дослідники побоюються, що крізь систему перевірки можуть прослизнути і зовсім незнані алергени.

● Підвищена токсичність. На думку деяких фахівців, генетична модифікація може несподіваним чином підвищити в рослині рівень природних токсинів. Коли вбудований у неї ген починає діяти, окрім бажаного ефекту він може спричинити виділення природних токсинів.

● Стійкість до антибіотиків. Щоб визначити, чи введений ген успішно прижився в модифікованій рослині, вчені застосовують так звані марковані гени. Оскільки більшість цих генів викликають опірність до антибіотиків, критики побоюються, що проблема стійкості рослин до антибіотиків може лише поглибитись. На противагу цій думці інші вчені твердять, що перед застосуванням марковані гени зазнаю́ть генетичної дезорганізації і тому вже не становлять вказаної небезпеки.

● Поширення «надбур’янів». Але найбільший страх викликає думка, що через насіння й пилок гени видозмінених культур втечуть до своїх диких родичів і утвориться раса «надбур’янів», котрі матимуть стійкість до гербіцидів.

● Шкода для інших організмів. У травні 1999 року дослідники з Корнеллського університету повідомили, що гусінь метелика данаїди, яка наїлась листя, посипаного пилком ГМ-кукурудзи, масово захворіла й погинула. Попри поширені сумніви в обґрунтованості цього дослідження, дехто таки побоюється, що ГМ-культури можуть зашкодити організмам, які не мають нічого спільного з паразитами.

● Кінець ери безпечних пестицидів. Декотрі найвдаліші сорти ГМ-культур містять ген, який є джерелом білка, отруйного для комах-шкідників. Проте біологи застерігають, що постійний контакт з цим токсином допоможе шкідникам виробити опірність, а отже зведе нанівець застосування сучасних пестицидів.