Чого навчає маленький острів

РАПАНУЇ — вулканічний острів, площею 170 квадратних кілометрів, на якому немає майже дерев,— вважається найвіддаленішим заселеним клаптиком землі *. Сьогодні весь острів — це історичний музей просто неба з чудовою експозицією кам’яних статуй, що називаються «моаї». Створила їх квітуча колись цивілізація.

Моаї — це велетні, витесані з вулканічної породи. Деякі з них так глибоко увійшли в землю, що на поверхні видніються лише їхні гігантські голови. В інших виступає також торс, а ще інші красуються у кам’яних капелюхах — «пукао». Більшість цих статуй лежать незакінчені у каменоломнях або розкидані по стародавніх дорогах. Таке враження, ніби робітники щойно покидали свої інструменти й пішли геть. Обличчя велетнів, які стоять, повернені вглиб острова. Деякі з них перебувають на самоті, а інші вишикувались рядами до 15 статуй. Не дивно, що моаї уже довгий час інтригують відвідувачів.

В останні роки науковцям зрештою вдалося підняти край завіси над загадковими моаї і зрозуміти причину загибелі процвітаючої цивілізації, яка їх спорудила. Цікаво, що відкриття вчених цінні не лише з історичного погляду. Як говориться у «Британській енциклопедії», вони містять «важливий урок для сучасного світу».

Цей урок стосується нашого поводження із Землею, особливо використання її природних ресурсів. Звичайно, наша планета набагато складніша за малий острів і відрізняється більшим біологічним розмаїттям, але це не означає, що не варто зважати на те, що сталося з Рапануї. Тож розгляньмо коротко основні віхи історії цього острівця. Наша розповідь почнеться з подій близько 400 року н. е., коли сюди прибули на океанських каное сім’ї першовідкривачів. За ними могли спостерігати хіба що морські птахи, сотні яких кружляли над берегами.

Райський острів

Острівець не міг похвалитися великим різноманіттям рослинного світу, але тут росли густі пальмові ліси та дерева хаухау і тороміро. Крім того, острів прикрашали чагарники, папороті та буйні трави. На цьому самотньому клаптику землі весело пурхало принаймні шість видів сухопутних птахів, у тому числі сови, чаплі, пастушки та папуги. За повідомленням журналу «Діскавер», Рапануї також був «найбагатшою колонією морських пташок в усій Полінезії або й навіть у басейні Тихого океану».

Існує думка, що поселенці привезли з собою на острів курей та їстівних щурів, яких вважали делікатесом, а також різні сільськогосподарські культури: таро, ямс, солодку картоплю, банани та цукрову тростину. Ґрунт був досить родючим, тож вони відразу почали розчищати ділянки лісу під городи. А оскільки кількість мешканців острова росла, доводилось відбирати у дикої природи дедалі більшу площу. Однак територія Рапануї була обмежена, так само як і кількість дерев, яких на початку тут не бракувало.

Історія Рапануї

Усі відомості про Рапануї надійшли, по суті, з трьох джерел досліджень: спорово-пилкового аналізу, археологічних знахідок та палеонтології. Для спорово-пилкового аналізу беруться зразки пилку з осаду водоймищ  та боліт. Ці зразки виявляють, які рослини і в якій кількості росли в певному місці протягом багатьох століть. Чим з глибших шарів осаду беруться зразки, тим про давніші часи вони «розповідають».

Археологія та палеонтологія зосереджуються на вивченні поселень, домашнього начиння, моаї, решток тварин, м’ясо яких вживали в їжу тощо. Усі знайдені письмові пам’ятки рапануйців виконані ієрогліфічним письмом, яке важко розшифрувати, тому дати подій, що передували їхньому контакту з європейцями, приблизні й багато припущень неможливо довести. До того ж, як показано нижче, деякі історичні періоди наклалися один на другий. Усі подані жирним шрифтом роки стосуються нашої ери.

400 рік. На острів висаджується коло 20—50 полінезійців. Вони, ймовірно, прибули на 15-метрових або й довших подвійних каное, кожне з яких могло перевезти понад 8000 кілограмів вантажу.

800 рік. Кількість деревного пилку в осаді зменшується, що натякає на початок знищення лісів. Стає більше трав’яного пилку, оскільки деякі з розчищених ділянок поростають травою.

900—1300 роки. Майже третину кісток тварин, м’ясо яких вживають у їжу, становлять кістки дельфінів. Остров’яни вирушають у відкрите море за дельфінами на великих каное, видовбаних зі стовбурів могутніх пальм. Стовбури дерев також використовуються для пересування та встановлення моаї, яких на той час уже почали витісувати зі скелі. Продовжується вирубка лісів на дрова та для сільськогосподарських цілей.

1200—1500 роки. Спорудження статуй у розквіті. Рапануйці виділяють величезні ресурси для виготовлення моаї та церемоніальних платформ, на яких вони стоять. Археолог Джоу Енн ван Тілбурґ пише: «Чітко видно, що суспільний лад на острові Рапануї заохочував до спорудження більшої кількості та грандіозніших розмірів статуй». Вона додає, що «за період від 800 до 1300 років було витесано коло 1000 статуй... одна на кожних сім-дев’ять мешканців, якщо брати найбільше їхнє число».

Хоча кам’яним велетням, найімовірніше, не поклонялися, вони відігравали певну роль у похоронних та рільницьких обрядах. Можливо, їх вважали оселею духів. Крім того, моаї, мабуть, були символом могутності своїх майстрів, їхнього походження та суспільного становища.

1400—1600 роки. На острові проживає найвища кількість осіб — від 7000 до 9000.  Зникають останні клаптики лісу, а причина частково криється у зникненні місцевих пташок, які запилювали дерева та розносили насіння. «Усі без винятку види місцевих сухопутних птахів вимерли»,— говориться в журналі «Діскавер». Знищенню лісів також сприяли пацюки, оскільки є докази, що вони поїдали пальмові горіхи.

Незабаром почалася ерозія ґрунту, струмки стали висихати й дедалі сильніше давалася взнаки нестача води. На початку XVI століття перестали з’являтися кістки дельфінів, можливо через те, що зникли великі дерева, з яких виготовляли океанські каное. Дорога з острова була відрізана. У розпачливих пошуках харчів остров’яни винищили всіх морських птахів і стали більше їсти курей.

1600—1722 роки. Через відсутність дерев, інтенсивне використання землі та виснаження ґрунтів урожаї сильно зменшилися. Почався великий голод. Рапануйці розділилися на два ворожих табори. З’явилися перші ознаки громадського непорядку, можливо навіть канібалізму. Настав час воїнів. Задля безпеки люди перейшли жити у печери. На початку XVIII століття населення зменшилося до 2000 чоловік.

1722 рік. Острів відкриває голландський мандрівник Якоб Роггевен. Він перший європеєць, який ступив на цю землю. Роггевен назвав її островом Пасхи, оскільки сталося це в день Великодня (або Пасхи). Ось що він говорить про свої перші враження: «Спустошення, яке я побачив на [острові Пасхи], недвозначно свідчило про жахливу вбогість і виснаження землі».

1770 рік. Приблизно у цей час ворогуючі клани позосталих рапануйців почали скидати одні одним статуї. Коли 1774 року сюди завітав британський мандрівник капітан Джеймс Кук, то побачив багато повалених кам’яних велетнів.

1804—1863 роки. Частішають контакти з іншими цивілізаціями. Рабство, яке процвітає тепер у басейні Тихого океану, а також хвороби збирають на острові свою жахливу данину. Традиційна культура Рапануї, по суті, зникає.

1864 рік. Усі моаї повалено, а чимало навіть навмисно обезголовлено.

1872 рік. На острові залишається лише 111 тубільців.

У 1888 році острів Рапануї став провінцією Чилі. В останні роки його населення складає коло 2100 чоловік, серед яких корінних мешканців зовсім небагато. Влади Чилі оголосили цілий острів історичною пам’яткою. Щоб зберегти унікальні особливості та історію Рапануї, багато статуй було знову встановлено на їхніх місцях.

Урок для наших часів

Чому рапануйці не бачили, куди вони прямують, і не намагались відвернути нещастя? Ось що говорять про це різні дослідники.

«Ліс... не зник в один день. Його губили потрохи, протягом багатьох десятиліть... Голос будь-якого остров’янина, котрий би спробував застерегти про небезпеку дедалі масштабнішого знищення лісів, заглушили б виробники статуй, бюрократи та місцеві вожді, які мали з цього зиск» («Діскавер»).

«За те, як вони вирішили виражати власні політичні та духовні ідеї, їм довелося розплатитися своїм острівним світом, від природи якого залишилась сама лиш згадка» («Острів Пасхи: археологія, екологія та культура», англ.).

«Історія Рапануї наводить на думку, що неконтрольований економічний ріст та прагнення викачати з природи все до останньої краплі — притаманні не лише індустріалізованому світу, а людям загалом» («Нешнл джіоґрефік»).

А що, коли нинішні люди теж не зміняться? Що, коли вони й надалі йтимуть шляхом, згубним для екології нашої Землі — нашого острівця у безмежному космосі? За словами одного письменника, ми маємо велику перевагу над Рапануї. «Історія інших загиблих цивілізацій» переконливо остерігає нас перед небезпекою.

 Проте слід запитати, чи людство зважає на цю історію? З огляду на вражаючу швидкість, з якою знищуються величезні ділянки лісів і вимирають представники тваринного світу нашої планети, можна сказати, що ні. Лінда Кебнер у «Книзі зоопарків» (англ.) пише: «Ми не можемо передбачити наслідків зникнення одного, двох чи п’ятдесяти видів. Зникнення видів спричиняє зміни ще перед тим, як ми розуміємо наслідки цих змін».

Злочинець, який поступово витягує з літака по одній заклепці, не знає, котра з них допровадить до катастрофи. Але коли він забере її, доля літака буде вирішена, хоча аварія, можливо, не станеться відразу під час наступного польоту. Подібно людство сьогодні нищить живі «заклепки» Землі зі швидкістю понад 20 000 видів на рік, ні на хвилину не зупиняючись! Хто знає, коли настане такий момент й уже не буде вороття? І чи дійсно усвідомлення загрози допоможе людям отямитися?

У книжці «Острів Пасхи — острів Земля» (англ.) міститься така цікава думка: «Той, хто зрубав [на Рапануї] останнє дерево, бачив, що воно останнє, але все-таки зрубав його».

«Мусимо змінити свою релігію»

«Якщо й існує якийсь вихід,— додається у книжці «Острів Пасхи — острів Земля»,— то, аби скористатися ним, ми, безперечно, мусимо змінити свою релігію. Наші теперішні боги економічного росту, науки та техніки, постійного підвищення рівня життя та рушійної сили конкуренції — боги, яких ми вважаємо всесильними,— нагадують гігантські статуї на платформах з острова Пасхи. Кожне село намагалося звести більшу статую, ніж у сусідів. ...Дедалі більше зусиль йшло на коштовне... але безглузде витісування з каменю, перевезення та встановлення велетнів».

Один мудрий чоловік колись сказав: «Не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком» (Єремії 10:23). Лише наш Творець може показати, як ‘кермувати нашими кроками’. І тільки він може допомогти нам вибратися з нашого жалюгідного стану. Власне це Бог пообіцяв зробити, про що запевнив у своєму Слові, Біблії — книзі, яка містить багато позитивних і негативних прикладів минулих цивілізацій. Ця книга справді може стати ‘світлом для нашої стежки’ у нинішні часи темряви (Псалом 119:105).

Зрештою ця стежка допровадить усіх слухняних людей до раю, де пануватиме мир та добробут,— до нового світу, який охопить також Рапануї — цей маленький острівець на півдні Тихого океану (2 Петра 3:13).

[Примітка]

[Карта на сторінці 23]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Острів Пасхи.

[Відомості про джерело]

Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Ілюстрація на сторінці 23]

«Було витесано коло 1000 статуй».

[Ілюстрації на сторінці 25]

Ціла Земля, у тому числі далекі острови, перетвориться на рай.