Погляд Біблії.

Хто такий служитель?

НАПЕРЕДОДНІ жертовної смерті Ісуса між його найближчими друзями виникла гаряча суперечка. В Луки 22:24 повідомляється: «Сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого». Така суперечка знялася між Ісусовими апостолами не вперше. Принаймні двічі до того Ісус був змушений виправляти їхнє мислення.

Як же прикро, що в ту вирішальну ніч Ісусові знову довелося нагадувати їм, яким повинен бути справжній християнський служитель. Він сказав: «Хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як службовець» (Луки 22:26).

Ми не повинні дивуватись, що апостоли дотримувались помилкового погляду щодо важливості видатного становища та слави. До приходу Ісуса приклад релігійного проводу подавали переважно книжники та фарисеї. Замість того щоб давати духовний провід та керівництво, ці фальшиві служителі ввели жорсткі традиції та правила, які ‘перед людьми зачиняли Царство Небесне’. Такі егоїстичні чоловіки домагались визначної позиції та слави і чинили свої діла так, «щоб їх бачили люди» (Матвія 23:4, 5, 13).

Новий тип служителя

Однак Ісус по-новому висвітлив своїм учням, яким повинне бути духовне служіння. Він учив: «Ви вчителями не звіться,— бо один вам Учитель, а ви всі брати. І не називайте нікого отцем на землі,— бо один вам Отець, що на небі... Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде» (Матвія 23:8—11). Ісусові учні не повинні були наслідувати тодішніх релігійних провідників. Якщо вони хотіли бути справжніми служителями, то мали наслідувати Ісуса. Який приклад він подав у цьому?

Біблія часто вживає грецьке слово діа́конос у значенні «служитель». У «Релігійній енциклопедії» (англ.) пояснюється, що під цим словом мається на увазі не «статус, а вчинки служителя на користь людини, якій він служить: саме у наслідуванні прикладу Христа... християни вбачають своє служіння».

Ісус віддавав усього себе іншим, і це відповідає правильному визначенню слова «служитель». Він терпеливо  пояснював: «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Матвія 20:28). Ісус безкорисливо використовував свій час, енергію та здібності, допомагаючи іншим як у фізичному, так і в духовному плані. Чому? Бо жалів натовпи духовно обманених людей, які приходили, щоб побачити його. Він прагнув допомагати. Служіння Ісуса було спонукане щирою любов’ю, і він хотів, щоб його учні виявляли такий самий дух давання (Матвія 9:36).

Протягом усього свого життя Ісус подавав приклад для майбутніх служителів. «Жниво... велике,— казав він,— та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав» (Матвія 9:37, 38). Христові служителі мали виконувати найбільшу роботу, яку бачив світ — давати духовну потіху всьому людству, проповідуючи добру новину про Боже Царство та навчаючи про нього (Матвія 28:19, 20).

Погляд Христа на служіння був таким відмінним саме тому, що він зосереджувався на даванні та служінні іншим. Він учив своїх служителів тяжко працювати, бути в духовному розумінні ловцями людей та пастирями, а не таємничими особами чи професорами, які носять особливу одежу та регалії (Матвія 4:19; 23:5; Івана 21:15—17).

Погляд Біблії

На жаль, протягом століть благородна, безкорислива думка, що служителі — це саможертовні проповідники та вчителі, спотворилася. Те, що колись було християнським служінням, перетворилось у формальне, ієрархічне упорядкування. З часом запровадили престижні ордени та ранги, які мали владу і часто нагромаджували величезні багатства. У результаті виникли поділення. Розвинувся клас духівництва, який здебільшого виконував релігійні таїнства й давав поради заблудлим. Протягом наступних століть на зміну правдивому християнству — активній релігії, кожен член якої був служителем, прийшло пасивне, в якому лише жменька спеціально навчених людей має право проповідувати та навчати.

Однак Біблія не говорить, що християнський служитель — це той, хто носить особливий одяг, виконує вишукані ритуали, отримує платню чи здобув своє становище завдяки державному указу. Навпаки, це той, хто безкорисливо виконує свою працю. Апостол Павло описав, який склад розуму повинні мати християнські служителі. Він заохочував їх не робити «нічого... з чванливости, але в покорі» (Филип’ян 2:3).

Павло, безперечно, виконував те, що проповідував. Ретельно наслідуючи взірець Христа, він ніколи не шукав «пожитку свого, але пожитку для багатьох, щоб спаслися вони». Він розумів і глибоко усвідомлював свою відповідальність ‘безкорисливо проповідувати Євангелію’, і сказав, що робив це, «не використовуючи особистих прав щодо благовістя». Він ‘не шукав слави в людей’ (1 Коринтян 9:16—18; 10:33; 1 Солунян 2:6).

Який видатний взірець справжнього християнського служителя! Ті, що наслідують чудовий приклад цього апостола, є справжніми служителями Бога. Як і заповідав Ісус Христос, вони безкорисливі і з готовністю віддають себе, аби надавати духовну допомогу та потішати доброю новиною інших (1 Петра 2:21).