Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Антарктида — остання біла пляма

Антарктида — остання біла пляма

Антарктида остання біла пляма

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В АВСТРАЛІЇ

У ДЕЯКИХ частинах Антарктиди буває так холодно,— говорить один письменник,— що «коли у вас випаде штаба заліза, вона може розбитися, наче скло... а якщо виймете рибину з ополонки, за п’ять секунд вона замерзне... на камінь». Через екстремальні умови та химерну пустельну красу, яка просто зачаровує під час дивовижних полярних сяйв, можна сказати, що Антарктида — зовсім інший світ.

Але Антарктида — невід’ємна частина цього світу. Її навіть порівнюють до величезної природної лабораторії для дослідження Землі та її атмосфери, а також змін, які відбуваються в навколишньому середовищі, у тому числі тих, що спричинені людською діяльністю. Саме ці дослідження щораз більше непокоять науковців. Їх насторожує нове явище природи в південних полярних широтах; воно свідчить про те, що не все гаразд. Але спочатку довідаймося, чому Антарктида є унікальним материком.

Передусім цей найізольованіший материк у світі можна назвати материком контрастів. Він напрочуд красивий і чистий, але надзвичайно непривітний. Хоча це найхолодніше місце на землі, де лютують найсильніші вітри, однак воно вимагає дуже обережного і делікатного ставлення. Тут випадає менше опадів, ніж на будь-якому іншому материку, зате його крижаний щит містить 70 відсотків усієї прісної води нашої планети. Якщо брати до уваги льодовиковий покрив, середня товщина якого — 2200 метрів, то Антарктида — найвищий материк, який здіймається в середньому на 2300 метрів над рівнем моря. І хоча Антарктида є п’ятим за розмірами материком, тут немає постійних жителів, які були б більші від дзвінця — безкрилої комахи завдовжки приблизно один сантиметр.

Як на Марсі!

Той, хто ризикує вирушити вглиб Антарктиди, бачить чимраз менше ознак життя, особливо в місцевостях, які називають сухими долинами. Ці полярні пустині займають коло 3000 квадратних кілометрів і в основному розміщені високо в Трансантарктичних горах. Трансантарктичні гори — система гірських хребтів, котра тягнеться через увесь материк, деякі з них підносяться на висоту 4300 метрів. Пронизливі холодні вітри проносяться по сухих долинах і змітають будь-який сніг, що тут випадає. Учені вважають, що ці долини найбільш подібні до поверхні Марса. Тому перед запуском апаратів «Вікінг» на Марс вирішили саме тут провести випробування космічного устаткування.

Але навіть у сухих долинах можна знайти життя! Всередині пористих скель у мікроскопічних шпаринках, заповнених повітрям, живуть найстійкіші форми бактерій, нижчих водоростей та грибів. Вони виживають завдяки мізерній кількості вологи, яку там можна знайти. А зовні їх оточує казковий світ пустельних утворень гірських порід, які називають вентифактами; протягом віків безперервні антарктичні вітри надали їм химерної форми й сліпучого блиску.

Названо ще до відкриття

Ще грецькі філософи давнини висували припущення, що на півдні існує велика маса суші. Приміром, Арістотель твердив, що на півдні повинен бути материк, який зрівноважував би відомі на той час землі Північної півкулі. У книжці «Антарктида. Захопливі історії з материка вічної мерзлоти» (англ.) говориться: «Оскільки Північна півкуля лежить під сузір’ям Арктос, або Велика Ведмедиця, Арістотель (384—322 роки до н. е.) міркував, що невідому південну землю слід назвати Антарктікос, тобто цілком протилежна». Тому Антарктида унікальна ще й тим, що вона отримала назву приблизно за 2000 років до свого відкриття!

У 1772 році на пошуки цього південного материка, існування якого припускалося теоретично, вирушив англійський мореплавець капітан Джеймс Кук. Він натрапив на незахищені від вітру острови та величезні айсберги, котрі назвав «крижаними островами». «Окружність деяких з них,— писав Кук,— коло двох миль (трьох кілометрів), висота — 60 футів (20 метрів), однак море, накочуючись, покривало їх; такою була сила та вага хвиль». Сповнений рішучості, Кук плив далі на південь і 17 січня 1773 року корабель «Резолушин» та його супутник «Едвенчер» стали першими відомими суднами, які перетнули Південне полярне коло. Кук наполегливо пробирався крізь паковий лід; зрештою шлях був повністю заблокований. «На півдні я бачив лише лід»,— написав він у вахтовому журналі. Коли до Антарктиди залишилось всього-на-всього 120 кілометрів, Кук повернув назад.

Отож, хто перший побачив Антарктиду? Хто перший ступив на неї? Точної відповіді ніхто не знає і до сьогодні. Можливо, це були китолови або мисливці на тюленів, бо, повернувшись додому, Кук розповідав про величезну кількість тюленів, пінгвінів та китів, а це спонукало багатьох кинутися на полювання в цей регіон.

Кров на льоду

Кук «наткнувся на пристановище тварин, яке на той час було, мабуть, найбільшим, саме він перший повідомив світові про його існування», написав Елан Моргед у книжці «Фатальний удар» (англ.). Моргед говорить, що в результаті цього розпочався «голокост для тварин Антарктики». У книжці «Антарктида. Захопливі історії з материка вічної мерзлоти» говориться: «Наприкінці XVIII століття полювання на тюленів у Південній півкулі нічим не відрізнялося від золотої лихоманки. Через ненаситний попит китайців та європейців на шкіри було спустошено усі відомі [до того] місця поселення тюленів, і в результаті мисливці відчайдушно кинулись на пошуки нової землі з незайманими колоніями».

Коли мисливці на тюленів майже знищили тварин, які були джерелом їхньої наживи, китолови почали спустошувати море. «Ніхто ніколи не довідається, скільки китів і тюленів було знищено в Південному океані»,— пише Моргед. «Може, десять мільйонів, а може, п’ятдесят? Зрештою, чи це має значення? Знищення не припинялося, аж поки не було кого вбивати».

Сьогодні міжнародні закони захищають флору і фауну Антарктиди. На цьому материку немає хижаків, зате є вдосталь морської їжі, і тому влітку його береги стають притулком для різних тварин. Але в Антарктиді з’являються ознаки підступнішої небезпеки, яку не можуть подолати навіть міжнародні угоди.

[Рамка на сторінці 15]

ПРОТИЛЕЖНІ, ЯК ПОЛЮСИ

Хоча Північний та Південний полюси де в чому подібні, вони «протилежні, як полюси» не тільки місцерозташуванням. Розгляньмо чому.

Безпосередньо коло Північного полюса можна побачити лише кригу та океан, тимчасом як Південний полюс міститься біля центру п’ятого за величиною материка на Землі.

Увесь район Північного полюса оточений такими заселеними землями, як Америка, Азія та Європа. Антарктиду ж омивають безкраї, найбурхливіші води на планеті.

У північних полярних широтах живуть десятки тисяч сімей, також тут знайшли притулок тисячі рослин і тварин. Однак Антарктиду жодна людина не називає своїм домом. Тут прижилися лише такі форми життя, як нижчі водорості, бактерії, лишайники, два види квіткових рослин і декілька видів комах.

«Кажуть, що Антарктида — пульсуючий материк,— говориться в «Британській енциклопедії»,— оскільки її друга берегова лінія, яку утворює крига, щороку то йде в наступ, то відступає». Паковий лід виходить у море на відстань аж до 1600 кілометрів. Масштаби розширення і скорочення антарктичного пакового льоду в шість разів більші, ніж арктичного. Тому Антарктида більше впливає на клімат нашої планети, ніж Арктика.

[Карта на сторінці 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

АТЛАНТИЧНИЙ ОКЕАН

ІНДІЙСЬКИЙ ОКЕАН

ТИХИЙ ОКЕАН

протока Дрейка

о. Джеймса Росса

шельфовий льодовик Ларсена

АНТАРКТИЧНИЙ ПІВОСТРІВ

шельфовий льодовик Ронне

масив Вінсон (найвища гора Антарктиди) (5140 метрів)

шельфовий льодовик Росса

влк. Еребус (активний вулкан)

ТРАНСАНТАРКТИЧНІ ГОРИ

Південний полюс

Найнижчу температуру на Землі було зареєстровано на Антарктиді — мінус 89,2°C

0 500 км 500 миль

[Відомості про джерело]

U.S. Geological Survey

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Антарктичні пінгвіни збираються на надзвичайно блакитному айсберзі.

[Відомості про джерело]

© 2000 Mark J. Thomas/Dembinsky Photo Assoc., Inc.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Горбатий кит.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Південні морські слони.

[Ілюстрація на сторінці 17]

На Південному полюсі.

[Відомості про джерело]

Фотографія: Commander John Bortniak, NOAA Corps

[Ілюстрація на сторінці 17]

Шельфовий льодовик Росса.

[Відомості про джерело]

Michael Van Woert, NOAA NESDIS, ORA